Skip to Content

інтерв’ю з політологом Юрієм Цариком

інтерв’ю з політологом Юрієм Цариком

Be First!
by 15 Жовтня, 2020 Події

Державні прапори Білорусі та Росії у Мінську, столиці Білорусі, 2013 р. Фото CC BY 4.0, Wikimedia Commons.

Через місяць після президентських виборів у Білорусі політична криза в країні не вщухає і немає жодних ознак, які б свідчили про її послаблення. Коли президент Олександр Лукашенко спробував вшосте обратись на посаду, тисячі розлючених білорусів вийшли на вулиці після повідомлень про фальсифікації на виборах. Влада у відповідь затримала тисячі громадян; повідомлення про насилля у слідчих ізоляторах вивели на акції протесту ще більше білорусів. У підсумку, відбулись найбільші маніфестації у Білорусі з часу проголошення незалежності у 1991 році.

Лукашенко, який керує в Білорусі з 1994 року, начебто набрав понад 80% голосів у порівнянні з 10% його конкурентки – Світлани Тихановської, яка втекла до Литви. Вона очолює Координаційну раду опозиції і закликає визнати її законним президентом Білорусі. Протести солідарності з Тихановською тривають і під час них вимагають відставки Лукашенка. Аналогічну стійкість демонструє і білоруська правляча еліта, яка залишилась лояльною до Лукашенка.

Москва із зацікавленням спостерігає, а Лукашенко вправно грає на публіку.

Войовничий президент Білорусі з кожним днем все більше розчаровується, спостерігаючи за протестами і тому його пропозиції на адресу Росії стали сміливішими. Тональність його заяв та їх висвітлення у державних ЗМІ стає більш проросійською, а мітингувальників зображують як опонентів російської мови та невиправних націоналістів, яким платять іноземні держави. ОМОН демонстративно вишикувався в чергу, щоб захистити воєнні меморіали радянської епохи, хоча жоден з них не став жертвою вандалізму зі сторони протестувальників і серед опозиціонерів немає жаги «декомунізації».

Крім того, коли прем’єр-міністр Росії Михайло Мішустін відвідав Мінськ 3 вересня [рос], білоруський уряд оприлюднив запис [анг], перехоплений між Берліном та Варшавою, який підтримує позицію російського уряду щодо отруєння Олексія Навального: дані лікарні були сфальшованими. За даними білоруської лікарні, російський опозиційний політик Олексій Навальний став жертвою отруєння нервово-паралітичною речовиною «Новачок».

Сенс такої політики є зрозумілим: Лукашенко – незмінний союзник та єдина людина, яка здатна втримати Білорусь в російській орбіті.

Проте, ніколи не буває все так просто. У перші дні передвиборчої кампанії, Лукашенко звинувачував у зовнішньому втручанні не лише Захід. Він поміж рядків припустив, що втручання може мати східне походження і навів докази для підтвердження: наприкінці липня 2020 року у Білорусі заарештували [анг] найманців російської приватної військової компанії «Вагнер». Коли спалахнули акції протесту, прокремлівські російські ЗМІ не дуже переймались їх причинами; такі відомі активісти опозиції, як колишній кандидат у президенти Білорусі Валерій Цепкало втекли не в країни Євросоюзу, а в Росію.

Росія та Білорусь мають багато спільних рис. Російська мова переважає у суспільному житті на превалюючій частині території Білорусі, яка є членом таких різноманітних військових та економічних організацій, очолюваних Росією, як ОДКБ, Євразійський економічний союз та Союзна держава. Коли президент Росії Володимир Путін привітав Лукашенка [анг] після виборів, він натякнув на свої сподівання, що Мінськ надалі залишиться відданим та вірним членом вищеперелічених організацій. Якщо це лунає надто демонстративно, то лише тому, що Лукашенко був знавцем «Євразійського пасьянсу» [анг], налаштовуючи західних сусідів Білорусі з НАТО та ЄС проти Росії з політичною користю. У цьому середовищі він відмінно виживає і живиться російським природним газом, що транспортується до Європи через Білорусь і продається Мінську за цінами, які значно нижче ринкових.

Здебільшого виживання Лукашенка у майбутньому зараз знаходиться в руках Росії. Щоб краще зрозуміти суть дилеми Москви, Максим Едвардс поспілкувався з Юрієм Цариком, керівником відділу досліджень Росії та пострадянських країн в Центрі стратегічних та зовнішньополітичних досліджень у Мінську, столиці Білорусі:

Максим Едвардс: Не є таєницею, що відносини між Мінськом та Москвою останніми роками були дуже напруженими. Якщо б Лукашенко пішов від влади, то це б засмутило російську еліту; звичайно, залежно від того, хто прийде йому на зміну. Мені видається, що Росія прагне перехідного етапу в Білорусі, але керованого на власних умовах, а не такого, де переважають вуличні протести. Як ви гадаєте?

Юрий Царик: Действительно, Александр Лукашенко как руководитель Беларуси перестал устраивать Москву, причём, уже довольно давно, после того, как отказался размещать российские войска и военные базы на территории Беларуси в ходе прошлых президентских выборов, в 2015 году. С тех пор российская сторона последовательно сокращала доступные ему финансовые потоки, связанные с постсоветской интеграцией, и выстраивала инфраструктуру прямого влияния на внутреннюю политику Беларуси, то есть, взаимодействия напрямую с различными социальными группами (включая белорусскую бюрократию) минуя А.Лукашенко.

Поэтому и в ходе кампании 2020 года Россия работала жёстко против белорусского лидера, всячески поддерживая протестную повестку, давая трибуну лидерам новой оппозиции и так далее. Некоторая трансформация имела место после достижения соглашения между Москвой и Минском по поводу возвращения в Россию задержанных в Беларуси «вагнеровцев». В обмен на это Кремль обещал признать выборы в Беларуси (победу А.Лукашенко) и умерить критику белорусских властей в российских медиа. Несколько позже, уже после жёсткого разгона протестов 9–12 августа, России удалось навязать получить решающее преимущество над белорусской стороной, навязать более выгодную для себя сделку, включавшую размещение российских медиа- и политических специалистов, что позволило установить рефлексивный контроль над действиями белорусских властей. В итоге сейчас Москва занята навязыванием А.Лукашенко выгодного ей сценария конституционной реформы и трансфера власти.

Юрій Царик: Справді, Олександр Лукашенко як керівник Білорусі уже дуже давно не влаштовує Москву після того, як відмовився розміщувати російські війська та воєнні бази на території Білорусі під час попередніх президентських виборів у 2015 році. Відтоді, Росія послідовно скорочувала доступні йому фінансові потоки, пов’язані з пострадянською інтеграцією, й вибудовувала інфраструктуру безпосереднього впливу на внутрішню політику Білорусі, тобто, взаємодіючи з різноманітними соціальними угрупованнями (зокрема, і з білоруськими бюрократами), оминаючи самого Лукашенка.

Тому під час президентської кампанії 2020 року, Росія діяла жорстко проти білоруського лідера, усіляко підтримуючи протестувальників та надаючи трибуну лідерам нової опозиції і так далі. Деяка трансформація простежувалась після досягнення угоди між Москвою та Мінськом щодо повернення до РФ затриманих у Білорусі «вагнерівців». Натомість Кремль обіцяв визнати вибори в Білорусі (перемогу Лукашенка) й зменшити критичну тональність щодо білоруської влади у російських мас-медіа. Дещо згодом, уже після жорсткого розгону протестів 9-12 серпня, Росії вдалось отримати рішучу перевагу над білоруською стороною, нав’язати вигіднішу для себе угоду, яка передбачала розміщення російських медіа – і політичних фахівців і таким чином, встановити рефлексивний контроль над діями білоруської влади. У підсумку, зараз Москва нав’язує Лукашенку вигідний для себе сценарій конституційної реформи й трансферу влади.

МЕ: Останніми тижнями офіційні особи Росії вельми зневажливо ставились до Координаційної ради опозиції чи, принаймні, до Світлани Тихановської [рос]. Чи є в Білорусі альтернативні політики, з якими Москва могла б співпрацювати у випадку якої-небудь передачі влади?

Ю.Ц.: Российское руководство заинтересовано в максимальном ослаблении не только А.Лукашенко, но и Беларуси как государства. Это связано с тем, что такое ослабление является ключевым условием для выполнения именно Россией роли донора стабильности и безопасности на территории Беларуси, а также упрощённого доступа российских элитных групп к приватизации привлекательных активов белорусской экономики. В этом смысле Москва одинаково негативно воспринимает как А.Лукашенко, так и любого другого политика, который мог бы сплотить белорусское общество, стать мощным национальным лидером и в будущем потенциально бросить вызов доминированию России в Беларуси (как это в последние годы сделал А.Лукашенко). Отсюда и специфическое поведение Кремля: играть на противоречиях сторон, ослабляя их, и не делать ставку ни на одну из них. Российское руководство надеется в итоге получить в качестве представителя оппозиции знаковую компромиссную фигуру (вероятней всего – из числа бывших аппаратчиков), с которой будет готов разговаривать А.Лукашенко, для того, чтобы организовать политический диалог в цивилизованном русле и в своих интересах. Самодеятельность лидеров оппозиции, оформившихся в ходе политической борьбы и имеющих высоки кредит доверия от граждан Беларуси, для Москвы нежелательна.

Ю.Ц.: Російське керівництво зацікавлене у максимальному послабленні не лише Лукашенка, але й Білорусі, як держави. Це пов’язано з тим, що таке послаблення є ключовою умовою для виконання саме Росією ролі донора стабільності та безпеки на території Білорусі, а також спрощеного доступу російських еліт до приватизації привабливих активів білоруської економіки. В цьому сенсі Москва однаково негативно сприймає як Лукашенка, так і будь-якого іншого політика, який би міг згуртувати білоруське суспільство, стати потужним національним лідером і у майбутньому потенційно кинути виклик домінуванню Росії у Білорусі (як це останніми роками робив Лукашенко). Звідси і пояснюється специфічна поведінка Кремля: грати на протиріччях сторін, послаблюючи їх, і не робити ставку на жодну з них. Російське керівництво сподівається у підсумку отримати в якості представника опозиції помітну компромісну постать (найвірогідніше – із категорії колишніх апаратників), з якою буде готовий розмовляти Лукашенко, щоб організувати політичний діалог у цивілізованому руслі та у своїх інтересах. Самодіяльність лідерів опозиції (вона сформувалась під час політичної боротьби), які мають високий кредит довіри від громадян Білорусі, є небажаною для Москви.

МЕ: Проте, опитування громадської думки [анг] свідчать, що більшість білорусів мають проросійські настрої. Єдине, що може їх повернути проти Росії – це жорстке втручання Росії чи підтримка внутрішніх репресій. Це розуміють у Москві?

Ю.Ц.: В Москве прекрасно понимают риски, связанные с возможным прямым вмешательством в дела Беларуси на стороне Лукашенко. Поэтому такого вмешательства нет, а «помощь» со стороны России нацелена на установление контроля над внутриполитической повесткой и работой идеологической машины белорусского государства, а не на поддержку А.Лукашенко. Белорусский президент для Москвы является фигурой токсичной и утратившей легитимность.

Главной формой вмешательства России является навязывание А.Лукашенко конституционной реформы и того формата политического диалога, который выгоден Москве. В случае, если он будет сопротивляться, следует ожидать волну насилия между протестующими и властями и вооружённое вмешательство Кремля под видом «гуманитарной интервенции», которой в итоге будет радо белорусское общество и которую в итоге одобрит международное сообщество.

Ю.Ц.: У Москві чудово розуміють усі ризики, пов’язані із можливим прямим втручанням у справи Білорусі на підтримку Лукашенка. Тому такого втручання немає, а «допомога» зі сторони Росії скерована на встановлення контролю над внутрішньополітичним порядком денним та роботою ідеологічної машини білоруської держави, а не на підтримку Лукашенка. Білоруський президент для Москви є токсичною постаттю, яка втратила легітимність.

Головною формою втручання Росії є нав’язування Лукашенку конституційної реформи й вигідного для Москви формату політичного діалогу. У випадку, якщо він чинитиме опір, варто очікувати хвилю насилля між протестувальниками та владою і збройне втручання Кремля під виглядом «гуманітарної інтервенції», яку у підсумку привітають у білоруському суспільстві та схвалить міжнародна спільнота.

МЕ: Напередодні виборів Лукашенко натякнув, що Росія відповідальна за політичний безлад в його країні, вказавши на арешти російських громадян. Тепер влада намагається в деякому сенсі порівняти протести з українською революцією 2014 року, або ж заручитись співчуттям зі сторони Росії, або ж через зростаючу роль російських ЗМІ та піарників. Це знаходить свою реакцію у Москві?

Ю.Ц.: Все прекрасно понимают, что разговоры о роли Литвы, Польши, Украины в белорусском политическом кризисе – это чистой воды пропаганда, имеющая весьма отдалённое отношение к реальному положению дел. В нынешнем политическом кризисе в Беларуси была заинтересована Москва и она сыграла ключевую роль в инициировании данного кризиса, как об этом и заявляло ранее белорусское руководство.

«Геополитический поворот» в работе белорусской пропаганды связан с достигнутыми соглашениями по «вагнеровцам» и по итогам жёсткого разгона протестов, о чём мы говорили выше. Соответственно, и российское влияние на государственную пропаганду в Беларуси тоже нацелено не на поддержку А.Лукашенко, а на разжигание розни в белорусском обществе и исключении возможности достижения согласия между властями и протестующими без посредничества Москвы.

Ю.Ц.: Усі чудово розуміють, що розмови про роль Литви, Польщі, України у білоруській політичній кризі – це пропаганда, яка вельми далека від реального стану справ. У поточній політичній кризі в Білорусі була задіяна Москва і вона зіграла ключову роль в ініціюванні цієї кризи, про що раніше заявляло білоруське керівництво.

«Геополітичний розворот» у роботі білоруської пропаганди пов’язаний із досягнутими угодами щодо «вагнерівців» і за підсумками жорсткого розгону протестів, про що ми згадували вище. Відповідно, і російський вплив на державну пропаганду в Білорусі також скерований не на підтримку Лукашенка, а на розпалювання ворожнечі у білоруському суспільстві та блокуванні домовленостей між владою та мітингувальниками без посередництва Москви.

МЕ: Білорусь та Україну часто порівнюють (як в негативному, так і в позитивному світлі), але події в Мінську більше нагадують мені російські протести на Болотній площі у 2011 році [укр] проти сфальшованих виборів чи «Оксамитову революцію» у Вірменії у 2018 році [укр], яка повалила президента Сержа Сарксяна. Випадок з Вірменією показав, що коли у союзника Росії є обмежений простір для геополітичних маневрів, Москва з великим задоволенням й терплячістю сприймає внутрішньополітичні перетворення в цій країні. Чи буде Кремль влаштовувати аналогічний сценарій в Білорусі?

Ю.Ц.: Безусловно, Москва заинтересована в частичной демократизации и модернизации Беларуси, но при условии ослабления белорусского государства и сокращения стратегической автономии Минска. На самом деле, Россия часто использует прогрессивные устремления граждан различных стран для достижения своих внешнеполитических целей. Если в Армении российская сторона просто не видела для себя угрозу, то в Узбекистане поддержка Москвой Шавката Мирзиёева была сознательной ставкой на отход от архаики каримовского периода. Можно также вспомнить смещение Курманбека Бакиева ранее в Кыргызстане и другие примеры.

В этом смысле Беларусь с её пророссийским большинством, составляющим порядка двух третей общества, вполне может стать более демократическим и при этом пророссийским государством.

Ю.Ц.: Безумовно, Москва зацікавлена у частковій демократизації та модернізації Білорусі, але за умови послаблення білоруської держави й скорочення стратегічної автономії Мінська. Насправді, Росія часто використовує прогресивні прагнення громадян різних країн для досягнення своєї зовнішньополітичної мети. Якщо у Вірменії російська сторона просто не бачила для себе загрози, то в Узбекистані підтримка Москвою Шавката Мерзієва була свідомою ставкою на відмову від архаїки карімовського періоду. Можна також згадати усунення Курманбека Бакієва в Киргизстані та інші приклади.

В цьому сенсі Білорусь з її проросійською більшістю, яка становить дві третини суспільства, цілком може стати демократичнішою та водночас проросійською державою.

МЕ: Лукашенку доведеться заплатити за підтримку Кремля; Путін дедалі частіше заявляє про свої сподівання на остаточне забезпечення глибшої інтеграції Білорусі з Росією. Якою буде ціна?

Ю.Ц.: В силу того, что, по мнению Москвы, А.Лукашенко потерял легитимность как правитель Беларуси, подписание стратегических соглашений, в том числе – в военно-политической сфере, с ним нецелесообразно. Поэтому ценой за весьма условную (см. выше) поддержку Кремля будет участие Кремля в определении будущего Беларуси в целом, включая конституционную реформу и трансфер власти. А.Лукашенко потерпел поражение в противостоянии с Москвой на этапе избирательной кампании и особенно – в ходе подавления протестов. Теперь Москва говорит: «Горе побеждённым!». Варианты у белорусского руководства ещё остаются, но реальная вероятность достойного их выхода из нынешнего кризиса с каждым днём снижается.

Ю.Ц.: Зважаючи на те, що, на думку Москви, Лукашенко втратив легітимність як правитель Білорусі, підписання стратегічних угод, зокрема – у військово-політичній сфері, з ним не доцільно. Тому ціною вельми умовної (дивіться вище) підтримки Кремля буде його участь у визначенні майбутнього Білорусі загалом, зокрема конституційної реформи й трансферу влади. Лукашенко зазнав фіаско у протистоянні з Москвою на етапі виборчої кампанії і особливо – під час придушення протестів. Тепер Москва каже: «Лихо переможеним!». Варіанти у білоруської влади ще залишаються, але реальна ймовірність їх гідного виходу з нинішньої кризи щоразу знижується.

МЕ: Здається, що Москва часто розривалась між потребою у лояльності Білорусі та бажанням отримати від Білорусі краще співвідношення ціни та якості. Соціальна стабільність Білорусі багато в чому залежить від дотичних субсидій з Росії, яка зрештою, володіє 38% державного боргу Білорусі. Чи може підтримка статусу-кво у Білорусі видатись надто дороговартісною для Москви?

Ю.Ц.: Да, именно так. Сохранение А.Лукашенко у власти – это чудовищно дорогой проект, которые не гарантирует при этом интересующие Москву дивиденды. Гораздо дешевле – встать «на сторону народа» и использовать демократические и прогрессивные настроения для того, чтобы контролировать белорусскую политику в формате парламентской республики (как говорят, в эту сторону будет проводиться конституционная реформа). Непростая задача при этом состоит в том, чтобы избежать формирования в Беларуси самостоятельного политического субъекта со стратегическими устремлениями (будь это лидер протестующих, объединивший общество, или же выходец из нынешнего белорусского истеблишмента, объединивший общество), который мог бы снова бросить вызов доминированию Москвы на территории Беларуси.

Ю.Ц.: Саме так. Збереження Лукашенка при владі – це жахливо дорогий проект, який не гарантує дивідендів для Москви. Набагато дешевше – стати «на сторону народу» і використати демократичні й прогресивні настрої, щоб контролювати своє політику у форматі парламентської республіки (як кажуть, в цьому напрямку буде проводитись конституційна реформа). Непросте завдання полягає в тому, щоб уникнути формування у Білорусі самостійного стратегічного управління (чи буде це лідер протестувальників, який об’єднав суспільство, або ж виходець з нинішнього білоруського істеблішменту, який об’єднає суспільство), яке б кинуло виклик домінуванню на території Білорусі.

МЕ: Як ви гадаєте, яким чином буде розвиватись ситуація у найближчому майбутньому?

Ю.Ц.: Дальнейшее развитие ситуации в Беларуси будет определяться тем, насколько успешно Россия будет “вести” А.Лукашенко к реализации интересующего её формата политического транзита в Беларуси и насколько успешно А.Лукашенко будет пытаться играть в свою игру, находясь под плотной опекой и давлением Кремля. В то же время качество решений и действий белорусских властей будет иметь критическое значение для предотвращения скатывания кризиса в фазу насильственного противостояния. Пока что это качество остаётся низким, а значит, вероятность конфликта – высокой.

Ю.Ц.: Подальший розвиток ситуації у Білорусі буде визначатись тим, наскільки успішно Росія буде «вести» Лукашенка до реалізації вигідного їй формату політичного транзиту влади в Білорусі і наскільки успішною буде гра Лукашенка під щільною опікою й тиском Кремля. В той же час, якість рішень та дій білоруської влади буде мати критичне значення для запобігання тому, щоб криза переросла у силове протистояння. Їхні рішення поки що не дають приводу для оптимізму, а це означає, що ймовірність чергового протистояння залишається великою.

Дізнавайтесь більше про сум’яття в Білорусі ось тут

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*