Будівельний ринок під час війни:яке житло вибирають українці

– Як повномасштабна війна загалом вплинула на роботу “Інтергал-Буд”? Що ви робили, щоб зберегти в такій ситуації бізнес, а згодом – відновити роботу?

– Звісно, ми до останнього сподівалися, що війна не наступить. Але 24 лютого 2022 року стало зрозуміло, що уникнути її не вдалося, що війна прийшла у країну. Ситуація розгорталася, і в цей момент величезним плюсом для нас став абсолютний спокій і зваженість дій керівництва компанії. У цій стресовій ситуації наші очільники робили максимум, ухвалювали рішення, щоб вберегти співробітників, будівельні майданчики та наявні ресурси.

Насправді, як би все це не було страшно, криза, що настала 24 лютого, не стала якоюсь новою ситуацією. Свого часу ми починали будувати в Києві під час фінансової кризи 2008 року. Тоді всі будмайданчики стояли зачинені, нічого не відбувалося. А тут у Київ приходить “Інтергал-Буд” і починає зразу 2 величезних ЖК на 200 тисяч квадратних метрів. Тоді в нас було власне фінансування і була можливість це робити.

Наступним випробуванням став 2014 рік. У нас були різні події: курс стрибнув з 8 гривень до понад 30, відбувалися економічні й політичні потрясіння. Тобто у нас уже, знаєте, нервова система співробітників компанії, можна сказати, загартована. Тож на момент повномасштабної війни ми бачили вже багато чого. І події сприйняли так, що й це переживемо. Не було якихось хаотичних дій, не було паніки. Ми робили те, що могли і мали робити.

На будмайданчиках ми зразу ж виставили охорону, щоб уникнути вандалізму, розкрадання матеріалів й техніки. Далі ми зв’язувалися з місцевими військовими адміністраціями. З’ясовували, що було необхідно для оборони – ті ж самі бетонні блоки, пісок, арматура, будь-які матеріали. Все це одразу передавали, вантажили і везли.

Стосовно співробітників, керівництво оцінило, які райони є найбільш небезпечними. Кому потрібен був прихисток, тих перевозили до західних регіонів України. Також навіть у ті місяці, коли ми взагалі не працювали, все одно виплачувалась певні хоча б невеликі зарплати, щоб персонал себе міг відчувати більш-менш комфортно, щоб було на що людям жити, як підтримувати свої родини.

На роботу ми вийшли досить швидко. Бек-офіс почав збиратися вже десь у травні. Нам дзвонили клієнти і питали, коли запрацює бухгалтерія, адже вони хочуть оплатити розтермінування! Насправді ми навіть були здивовані, що така кількість є охочих платити. Але якщо був запит, то ми вивели фінансовий відділ й бухгалтерію, а у травні почали відновлювати й будмайданчики.

Попри тривоги, попри небезпеку у нас практично 80% колективу дуже хотіли зразу повернутися в офіс. Люди казали про те, що бути в офісі, бути в робочих умовах –це відтворення нормального мирного життя.

– З якими проблемами стикнулися при відновленні будівництва?

– Насправді доводилося займатися навіть розмінуванням! Далі постало питання, як безпечно доставити людей на будмайданчик, як їх привести, де знайти нові бригади? Хтось поїхав у регіони додому, когось забрали у ЗСУ або тероборону.

З логістикою було дуже складно, постачання доводилося налаштовувати ледь не з 0, тому що багато заводів або розбомбили, або вони на початку війни були закриті, не працювали. Порти і авіа – ці канали відпали, все перейшло на формат залізничного та автосполучення. Дуже стрімко зменшилися взагалі обсяги тих матеріалів, на які можна було розраховувати.

Виходячи з цих передумов, ми для себе прийняли таке стратегічне рішення, що відновити зразу всі об’єкти буде нереально. Потрібно буде з чогось вибирати. Тобто відновлення буде чергами: перша, друга, третя і наступні етапи  будівництва, бо інакше нам просто не вистачить ні робочих рук, ні матеріалів, ні техніки для того, щоб цим займатися. Тому ми зробили найпростіше – вибрали будинки, які мали найвищий ступінь готовності на той момент, де була продана найбільша кількість квартир, де було найбільше зобов’язань. Були об’єкти, де буквально 3-4 місяці залишилося до того, щоб їх ввести в експлуатацію і віддати людям ключі. Ми зосередилися саме на таких будинках, розуміючи, що там люди чекають найбільше, а зусилля і витрати залишилися невеликі.

– Скільки проєктів розморозили на першому етапі?

– Станом на весну-літо минулого року повернули до будівництва понад 10 будинків, і нам вдалося 200 тисяч метрів квадратних ввести в експлуатацію протягом першого року війни. І, до речі, більшість цих будинків – це був якраз економ та комфорт клас. Серед покупців було багато переселенців, які втратили житло і дуже очікували, щоб заселитися в свої помешкання. Нам вдалося максимально швидко, наскільки ми могли, виконати свої зобов’язання.

Вже станом на сьогодні відновити залишилося ще 2 проєкти. Решта будівництва вже відновлена. Ба більше, ми вже плануємо нові об’єкти в Києві запускати. У західному регіоні нові проєкти вже розпочалися! У Львові – 3 нових ЖК, а у Чернівцях – декілька нових черг поточних об’єктів. Ми не просто не зупиняємось, ми плануємо нарощувати обсяги, тому що ми бачимо перспективи на українському ринку, попри війну.

– Чи були у вас об’єкти, які постраждали від воєнних дій?

– Так, у нас один будинок, який постраждав. Це комплекс на Теремках. Потрапив уламок збитої ракети. На щастя, будинок ще не був заселений. Він був збудований повністю і прийнятий в експлуатацію, але ми просто не встигли заселити туди людей. Тож забудовник за свій кошт зробив ремонт даху, фасаду і віконних конструкцій. На сьогоднішній момент в нас там вже живуть люди. Активно продовжуємо заселення.

Теоретично ми мали б отримати компенсацію за руйнацію, колись це може й станеться. Але ми вирішили не змушувати людей чекати так довго. Відповідно, вирішили самостійно полагодити.

– Як ви налаштовували постачання матеріалів з урахуванням того, що українські підприємства постраждали?

– Базові будівельні матеріали як-от: газоблок, керамоблок, арматура, всі металеві конструкції, бетонні суміші – українське виробництво. І коли багато заводів зупинилися, а багато хто зменшив обсяги постачання, постраждали ми дуже сильно. Доводилося шукати альтернативні варіанти, але загалом результат був єдиний: дуже помітно зросли розцінки. За деякими позиціями матеріалів ми отримали збільшення вартості в 2-3 рази. Відповідно, зростання собівартості квадратного метра у деяких будинках склало понад 30-40%.

Уникнути цього неможливо було, знайти дешевше неможливо було, з Європи привести – теж великі затрати. І ми просто змирилися з тим, що зменшилась маржа нашої роботи. В умовах війни ціну не можна було підняти на фактичне зростання собівартості, потрібно було хоч якийсь попит підтримувати. Довелося просто працювати з новими розцінками й відпрацьовувати з підрядникам якісь можливості лояльних умов.

Звичайно, що вартість матеріалів у Європі є суттєво вищою, ніж у нас. Ще питання, як це привести в необхідній кількості. Але за деякими позиціями ми знайшли непогані альтернативи, які нас влаштували.