Цензура в сучасному світі
Сьогодні за правду і свободу слова часто доводиться платити соціальними санкціями.
Великий план словника з фокусом на слові “цензура”. Фотографія Міка Хаупта через Unsplash. Використовується за ліцензією Unsplash.
[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].
Ця стаття Омара Захировича вперше була опублікована на сайті Balkan Diskurs, проєкті Центру постконфліктних досліджень (PCRC), і тепер перевидана на Global Voices відповідно до угоди про обмін контентом.
Англійський поет Джон Мільтон колись сказав про свободу слова: «Бо це свобода, яка приносить найбільше щастя або нещастя, успіх або розчарування, честь або ганьбу». Ці слова актуальні й сьогодні, оскільки вони підкреслюють головну істину про людську природу: ми, як біологічний вид, прагнемо свободи. Людина створює правила й межі, слідуючи певним моделям поведінки, але свобода слова залишається основною серед усіх свобод. Проте в сучасному світі, де панує відкритий дискурс, часто можна побачити приховані форми цензури.
Протягом історії закони, що стосуються свободи слова, створювалися під контролем тих, хто мав владу. Така ситуація зберігалася до Середньовіччя, коли на публічний дискурс сильно впливала церква. Перші серйозні дискусії про свободу слова з'явилися в епоху гуманізму та Відродження, коли література цієї епохи почала відображати більш відкриті й вільні погляди. Однак від епохи Відродження до сучасності цензуру контролювали феодали, правителі та багаті люди. І що найгірше, це мало змінилося. Сьогодні на публічний дискурс усе ще суттєво впливають сильні світу цього та системи, у яких вони діють.
Щоб краще зрозуміти феномен сучасної цензури, ми поговорили з дослідницею комунікацій та соціологом на цю важливу тему.
Цензура в сучасному світі
Аміна Ватреш — асистентка та дослідниця на кафедрі комунікаційних студій Сараєвського університету. Вона вважає, що розуміння сучасних форм цензури вимагає глибокого аналізу складної структури інформаційного простору. Це включає дослідження ролі технологій, соціальних мереж, політичного та економічного тиску, а також відповідальності (або її відсутності) серед медіапрофесіоналів і творців контенту.
«Цензура часто діє непомітно й неявно, створюючи нові, складні виклики для збереження свободи слова, незалежності ЗМІ та їхньої ролі як наглядачів за владою», — зазначає Ватреш.
Замість традиційних методів цензури, які передбачають пряме блокування контенту, Ватреш розповідає про нову форму, яку сучасні теоретики називають «цензурою через шум». Це явище тісно пов'язане з інформаційним перевантаженням — головною ознакою сучасної медіасфери.
Аміна Ватреш, асистентка та дослідниця на кафедрі комунікативних студій Сараєвського університету. Приватний архів Balkan Diskurs, використано з дозволу.
Володимир Васич, соціолог. Приватний архів Balkan Diskurs, використано з дозволу.
Аміна Ватреш вважає, що “цензура через шум” стирає межі між фактами та вигадками, занурюючи правду в море неправди. Це створює фрагментовані, вирвані з контексту та суб'єктивні версії істини. За її словами, велика кількість медіа може лише створювати ілюзію різноманіття думок, особливо в соціальних мережах.
Соціолог Володимир Васич наголошує на важливості редакційної політики в сучасній цензурі: “Деякі ЗМІ, що мають бути “вікном у світ”, придушують свободу слова через свої редакційні підходи, замість того щоб дотримуватись етичних і наукових принципів, які є основою їхньої діяльності”.
Васич також зауважує: “Свобода слова закінчується там, де наратив починає загрожувати іншій людині чи цінностям”. Він додає, що цензура сьогодні стала хитромудрішою й діє прихованими методами.
Крім того, Васич вказує на роль стадного мислення: “Дехто намагається нав'язати форму суспільної активності в рамках цензури, де інакша думка розглядається як ворожа. У цьому випадку цензура зачіпає прозорість державного управління та витрат державних коштів”.
Самоцензура в культурі страху
Сьогодні свобода слова та правда часто досягаються ціною соціальних санкцій. Ми бачимо, як багато людей надають перевагу більш тихому способу самовираження. Молодь під впливом соціальних мереж часто обирає самоцензуру, пристосовуючись до суспільних табу, що змінюються з часом.
Аміна Ватреш зазначає, що самоцензура є механізмом уникнення негативних наслідків, які можуть виникнути через вираження критичних думок чи поглядів. У цифровому просторі це питання набуває нових аспектів.
На її думку, сучасна форма цензури працює на досягнення тих самих цілей, що й традиційна, але діє приховано. «В умовах інформаційного перенасичення та поширення фейкових новин стає важко відрізнити факти від вигадок. Ми також не до кінця розуміємо зміни у способах контролю інформації», — додає Ватреш.
Соціолог Володимир Васич вказує на пасивність суспільства щодо конфліктів: «Усі вважають, що все добре, поки ніхто не стріляє. Це виправдовує їхню бездіяльність і байдужість. Нам створили такі умови, де ми мовчимо, і, через це, втрачаємо право на краще життя».
«Тільки б ніхто не стріляв»
Якщо люди прагнуть бути активними споживачами інформації, вони повинні задуматися, чи варто фільтрувати те, що вони сприймають. Володимир Васич вважає, що так.
«Фільтрувати загальнодоступний контент корисно, але важливо, щоб кожен з нас мав внутрішній “ментальний фільтр”, який працює за принципом “хочу – не хочу”. Необхідно навчитися критично сприймати новини, адже не все, що ми читаємо чи чуємо в ЗМІ, є правдою», – пояснює Васич.
На його думку, цензура, що обмежує свободу, і свобода, яка зазіхає на права іншої людини, мають спільне коріння – неправильні підходи до використання влади.
Із розмови з Аміною Ватреш та Володимиром Васичем стає зрозумілим, як сучасна цензура впливає на суспільство й окремих людей. Тепер нам слід навчитися перетворювати інформаційний простір на безпечне середовище, що сприяє конструктивному обміну думками.
About Author
