Skip to Content

Голова громадської спілки «Обласне об’єднання «Полтавський пасічник» Наталія Сенчук: «Мрію заснувати в області навчально-реабілітаційний центр із бджільництвом» – Урядовий Кур’єр

Be First!

До 24 лютого 2022 року на Полтавщині налічувалося близько тисячі бджолярів. Та й нині тут їх не набагато менше. Про те, як допомагають наближати нашу перемогу, «Урядовому кур’єру» розповіла голова ГС «Обласне об’єднання «Полтавський пасічник» Наталія СЕНЧУК. 

У такі упаковки по 30—40 грамів Наталія Сенчук фасувала й передавала українським бійцям прополісне масло. Фото надав автор— Пані Наталіє, скільки у вас найактивніших спілчан і як ви з ними співпрацюєте?

— Найактивніших до 40 осіб, ми з ними спілкуємося в телефонному режимі або збираємося в когось удома. Обговорюємо різні питання, наприклад, як їхати на медозбір. Спасибі Міністерству аграрної політики, департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації, Держпродспоживслужбі, поліції, які сприяють нам у цьому. Нас пропускають до місць кочівлі. Єдина умова, щоб пасіки було зареєстровано як оператора ринку. А також щоб маршрут, яким плануємо везти пасіку, а ми це робимо вночі або рано-вранці, був безпечним.

Нещодавно мені зателефонували пасічники із села Яхники Лохвицької громади, із села Гутирівка Полтавського району, в яких виникли певні питання. Мені вдалося їх вирішити.

— За ці півтора року пасіки в полтавців поменшали?

— У нашій області, гадаю, ні. У кого 50 сімей, у кого 100. Є й такі пасічники, які утримують 400 і більше сімей. Це вже вважається промисловим виробництвом. Наприклад, 400 сімей утримує Володимир Ющенко із села Ковалівка Полтавського району, він член Асоціації промисловців України. Велика пасіка в Андрія Паскевича з міста Хорол. Він має інтернет-магазин, сторінку в соціальній мережі, де дає різні рекомендації бджолярам.

Багато спілчан, у яких 200 й більше вуликів, захищають нашу країну. Наприклад, Ігор Полюхня та Олег Безкібальник з міста Кобеляки. Із перших днів повномасштабної війни бійцем тероборони став наш спілчанин Сергій Буряк із Кременчука. Він безкоштовно забезпечував захисників бджолопродуктами, купував метал, труби для ВПТУ №7, де в холодну пору року виготовляли пічки-буржуйки для українських воїнів. Пішов би й сам воювати, та здоров’я не дає змоги.

Волонтерською діяльністю займається Андрій Паскевич. Разом з іншими пасічниками області він назбирав коштів і придбав певну кількість автомобілів, які відправили у військові частини, де проходять службу бджолярі.

Або наш пасічник Василь Гаврилов з міста Карлівка. Стан його здоров’я теж не дає змоги піти захищати країну зі зброєю в руках, але він знайшов спосіб, як підтримати наших бійців: безкоштовно надає волонтерам у користування свій бус і сам працює на ньому водієм. Перевозить, куди треба, продукцію.

Переконана, посильну допомогу нашим воїнам надають усі або майже всі бджолярі Полтавщини. Особисто я на початку війни вечорами возила хлопцям з тероборони окріп, чай, каву, цукор, пиріжки, вареники тощо. Потім придивилася, що у них пальці потріскані, й стала для них робити масло прополісне. Щоб його мав у кишені кожен боєць на блокпостах, виготовляла препарат у великій кількості в упаковках по 30—40 грамів.

Передавала прополісне масло волонтерам «Полтавського батальйону небайдужих» і воїнам, які приїжджали додому у відпустку. Потім стала для наших хлопців на передовій виготовляти ще й прополісні свічки, відправляти їм мед та іншу бджолопродукцію, залучивши до цього знайомих пасічників із Дніпра. Вони й доставляли це все за призначенням.

— У лікуванні яких захворювань застосовують прополісне масло?

— Воно добре гоїть обморожені, потріскані ділянки шкіри, лікує ангіни, герпес, риніти, опіки.

Виготовляю для наших захисників дієвий профілактичний засіб від усіх застудних захворювань, до складу якого входять мед і мелений часник з імбирем. Колеги-бджолярі з інших регіонів надсилають мені компоненти для його виготовлення. Наприклад, дніпряни — часник та імбир, а Богдан Кузик із Львівської області — мед з горіхами. Сказав: «Куди хочете його дівайте, я теж хочу допомагати!»

Місцеві пасічники Руслан Савенко та Юрій Сенчук постійно мене забезпечують прополісом. Але для приготування прополісного масла потрібні  какао-масло, віск та олія. Тому спілчани Сергій Хохич з дружиною Анною, Дмитро Матюхін, Віктор Ткаченко із сином Анатолієм та Геннадій Кащук на одній із наших зустрічей зібрали кошти й дали мені на придбання оливкової олії.

Маслом какао та оливковою олією, дізнавшись, що це для захисників, мені допомагали й не пасічники, наприклад, полтавці Світлана Нечипоренко, Ірина Бабич, Ірина Пазина, Микола Хоменко, Олена Штанько.

— Чи допомагають наближати нашу перемогу колектив та учні державного навчального закладу «Гадяцьке аграрне училище», де ви обіймаєте посаду директора?

— Авжеж. Вони доглядали поранених військових, робили їм бджолоужалення. Я їм провозила ліки, які виготовила на основі бджолопродуктів: від виразки шлунка, геморою, захворювань кінцівок, простати, сечовивідних шляхів. Надавали інші види допомоги.

— Чи поділяють вашу активну позицію рідні?

— Вони активніші волонтери, ніж я. Особливо моя старша дочка Людмила. У лютому 2022-го вона із сім’єю жила біля Харкова, і так склалося, що їм, аби врятувати своє життя, дітей, довелось евакуюватися. Знайомі порадили виїхати до Швеції. Там їх гарно прийняли, хоч спершу дуже пильно придивлялися, перевіряли. Дочка порівняно швидко працевлаштувалася, а як трохи освоїлася, організувала тамтешніх вихідців з України, й разом вони стали заробляти кошти та пересилати їх ЗСУ.

Пекли й продавали різні смаколики, вишивані роботи, влаштовували акції на підтримку української армії. Шведи охоче робили пожертви для України.

У березні мені вдалося поїхати до дочки на тиждень у гості, і я допомогла їм напакувати три ящики різних речей, які ми відправили на передову. Як вже була вдома, вслід за мною зі Швеції сюди приїхала машина із двадцятьма тоннами гуманітарного вантажу для українських Збройних сил і населення Полтавщини. Трохи згодом дочка привезла дітей до бабусі й дідуся і ще одну вантажівку корисних речей для наших оборонців. 

Нині вона знову у Швеції, тому що має виконати умови контракту на роботі, й займається волонтерством. Їй активно в цьому допомагає двоюрідна сестра харків’янка Олена Циганкова, яка на початку повномасштабної агресії росіян теж була змушена покинути домівку, бо потрапила під обстріли.

Вважаю, що всі нормальні люди, українці, хоч би де жили, працюють на нашу перемогу.

— Можете сказати, на яку приблизно суму знайомі вам бджолярі надали допомогу нашій армії?

— Цього ніхто не скаже, бо я сама стала збирати чеки й робити відповідні записи тільки зовсім недавно. Але вже списала цілий зошит.

Я жодної посилки для ЗСУ не відправила за рахунок військового, все за власні кошти. А посилки були різні. Тільки бджолопродукції за ці півтора року виготовила й передала нашим хлопцям більш ніж на 50 тисяч гривень. Окрім того, перераховувала кошти на автомобілі й іншу техніку для наших військових. Значний внесок у справу захисту країни зробили й мої колеги — викладачі Гадяцького аграрного училища.

— Чи допомагають пасічники Полтавщини внутрішньо переміщеним особам?

— Так, наші спілчани безкоштовно дають мед переселенцям, у госпіталь, лікарням. Наприклад, це роблять Людмила Сердюк та Микола Молоток. Вони годують постраждалих від війни, забезпечують їх автотранспортом.

Між бджолярами й військовими, спілками ветеранів ЗСУ існують міцні зв’язки. У планах — заснувати в області навчально-реабілітаційний центр із бджільництвом, де застосовуватимуть передові технології лікування й адаптації. На базі Гадяцького аграрного училища можна буде здійснювати перекваліфікацію учасників та ветеранів бойових дій. Нині це актуально. Гадаю, із цього буде користь не тільки захисникам, а й їхнім сім’ям і державі.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Наталія СЕНЧУК. Народилася 1 квітня 1959 року в селі Супрунівка Полтавського району Полтавської області. Закінчила Гадяцьку однорічну сільськогосподарську школу за фахом «Бджільництво», Чернятинський на Вінниччині технікум (нині коледж) у галузі бджільництва, Київський національний аграрний університет (бджільництво). Працювала пасічником у радгоспах Полтавського району, викладачем із бджільництва в Гадяцькій сільськогосподарській школі. Понад 30 років очолює Полтавські районну та обласну спілки пасічників, нині громадська спілка «Обласне об’єднання «Полтавський пасічник». З 2010 року — директор Гадяцької однорічної сільськогосподарської школи, тепер училище.

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*