Skip to Content

Накласти лапу на критично важливі ресурси Африки: у що інвестують Китай та Росія

Накласти лапу на критично важливі ресурси Африки: у що інвестують Китай та Росія

Be First!

Великі держави мають безліч інструментів для поширення свого впливу у світі: від культури та їжі, освітнього та наукового обміну до кредитів та прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

У диктатурах на кшталт Росії чи Китаю такі ініціативи рідко є приватними. Найчастіше це скоординована політика, яка реалізується з довгостроковою метою: отримати контроль над критично важливими ресурсами або створити важелі впливу на інші країни.

Один з яскравих прикладів – використання Росією енергоносіїв та продовольства як зброї. Ситуація може бути менш очевидною в інших секторах. Які стратегічні цілі багатомільярдних інвестицій Китаю та Росії до країн Африки?

Стрибок азійських тигрів до Африки?

Є два погляди на прямі іноземні інвестиції: з точки зору їх надавача та отримувача. З точки зору інвестора частка китайських і російських ПІІ, які спрямовувалися в Африку, була відносно невеликою.

У 2003-2021 роках Китай інвестував в африканські країни майже 51 млрд дол, Росія – 1,7 млрд дол. Це лише 1,6% від загального обсягу ПІІ Китаю у 2021 році і менше 0,5% Росії в будь-який рік. Однак ці відносно недорогі фінансові вливання мають непропорційно великий політичний вплив.

З перспективи отримувача інвестицій (окремих африканських країн) Китай є непропорційно значним джерелом надходжень капіталу. Наприклад, в Еритреї, Кенії, Замбії чи Зімбабве на КНР припадають близько 20% усіх ПІІ.

Південна Африка та Демократична Республіка Конго є основними отримувачами прямих іноземних інвестицій Китаю (відповідно 12% і 10% від обсягу в країни Африки) завдяки їх значним запасам цінних корисних копалин (літій та уран).

Ці ресурси мають вирішальне значення для енергетичного переходу і технологічного розвитку. Посилення домінування КНР над цими ресурсами здатне змінити глобальну енергетичну динаміку та зміцнити його переговорні позиції у світі.

Стратегія Пекіна демонструє прагнення стати головним елементом економічної структури Африки. За даними дослідницької компанії China Africa Research Initiative, Китай переважно інвестує в будівництво та видобувну промисловість і меншою мірою – в обробну промисловість та інші сектори.

Значні інвестиції в гірничодобувну промисловість можуть свідчити про те, що Китай зосереджується на отриманні доступу до критичної сировини включно з літієм та ураном. Наполегливе інвестування в ці галузі вказує на стратегічне прагнення КНР отримувати вигоду від багатої ресурсної бази Африки та, можливо, у довгостроковій перспективі забезпечити ланцюжки постачання для власної промисловості.

Китайські інвестиції в літій – ключовий компонент для сектору “зеленої” енергетики – є особливо агресивними: гірничодобувні компанії Піднебесної та виробники акумуляторів за останні два роки інвестували 4,5 млрд дол у літієві шахти та очолюють багато африканських літієвих проєктів у Намібії, Зімбабве та Малі.

Пекін рухається до того, щоб до 2025 року отримати левову частку світових потужностей з видобутку літію і потенційно контролювати третину його видобутку. У поєднанні із значною часткою виробництва кобальту (China Moly, Zijin Mining та інші контролюють виробництво в Африці 30% міді та 50% кобальту) це ставить Китай у виграшну позицію з можливістю впливати на глобальні ланцюжки постачання.

Хоча контроль Китаю над видобутком африканських корисних копалин загалом становить менш ніж 7% від загальної вартості видобутку в Африці, його вплив у згаданих секторах особливо сильний.

Електромобілі штовхають ЄС на торговельну війну з Китаєм. Що відбувається?

Потенційні загрози контролю Китаю за видобутком літію, міді та кобальту багатовимірні. Економічне домінування КНР у цих галузях може призвести до ситуації залежності, коли африканські країни втрачають важелі впливу в переговорах про справедливі умови, як це видно на прикладі спроб Конго переглянути домовленості з Пекіном щодо розбудови інфраструктури в обмін на корисні копалини.

З політичного погляду збільшення залежності від китайських інвестицій може призвести до сценарію, за якого інтереси Китаю суттєво впливатимуть на формування політики в цих африканських країнах. Ба більше, стандарти охорони довкілля та безпеки на видобувних підприємствах, які належать китайцям, часто відсуваються на другий план.

Відсутність суворих правил та нагляду може призвести до погіршення стану довкілля та поганих умов праці, що порушує етичні питання та викликає стурбованість щодо сталого розвитку.

У міру того як Китай посилює контроль над видобутком та переробкою найкритичніших корисних копалин дедалі гучніше лунають заклики до диверсифікації ланцюгів постачання. Міжнародна спільнота, особливо країни Заходу, прагне сформувати критично важливий ланцюжок постачання корисних копалин, вільний від впливу Пекіна. Однак перевага Китаю в розбудові інфраструктури та фінансуванні діяльності в Африці становить серйозну проблему.

Підхід Росії

Російські ПІІ в Африці стратегічно вибіркові та відносно невеликі, проте значущі з погляду геополітичного впливу. Основними їх напрямками, судячи з обмежених даних центробанку РФ, є Конго, Зімбабве та Ангола.

Російсько-африканський саміт 2023 року підкреслив прагнення Москви розширити свою економічну присутність, орієнтуючись на сільське господарство, гірничодобувну промисловість та енергетику з метою подвоїти показники торгівлі до 2030 року. Однак фактичні ПІІ з Росії менші 1% від загального їх обсягу в Африці.

Росія та її підприємства – “Росатом” в енергетичному секторі та “Русал” у гірничодобувній галузі – беруть участь у проєктах, які хоч і не масштабні за обсягом інвестицій, але мають значну політичну та стратегічну вагу.

Ці проєкти нерідко стосуються критично важливих ресурсів. Передусім мова йде про уран, який є ключовим для ядерної енергетики і може дозволити РФ отримати значний контроль над цими ресурсами. Наприклад, “Росатом” активно збільшує свої запаси урану, у тому числі через придбання проєкту в Танзанії за 1,15 млрд дол.

Російський контроль над ураном стосується не лише сировини, а й усього ядерного паливного циклу. Хоча Росія є відносно невеликим виробником “сирого” урану, їй належить значна частка світової інфраструктури його переробки та збагачення – близько 40% та 46% відповідно. Ці можливості критично важливі, оскільки дозволяють переробляти “сирий” уран на паливо для ядерних реакторів.

Крім того, Росія домінує в експорті атомних електростанцій. У 2012-2021 роках вона ініціювала будівництво 19 ядерних реакторів, причому 15 з них – за кордоном. Це набагато більше за будь-яку іншу країну за той же період.

Російський контроль над технологіями ядерних реакторів створює залежність для країн, які використовують цю технологію. Така залежність може поширитися і на африканські країни, якщо вони вирішать використовувати російські ядерні технології, та матиме ширші наслідки, якщо Москва контролюватиме значні ресурси урану на континенті.

Урану на всіх не вистачить. Як дефіцит сировини загальмував атомну енергетику?

РФ також є головним постачальником зброї в Африку, контролюючи половину ринку. Таке домінування разом із залученням асиметричних інструментів на кшталт приватних військових компаній зміцнює її вплив на континенті.

Хоча економічна присутність Росії в Африці не настільки широка, як китайська, її роль у постачанні стратегічних товарів та військової техніки в африканські країни – це багатогранний виклик. Якби Росія отримала контроль над критично важливими ресурсами на кшталт літію чи урану, вона могла б створювати залежності, впливати на ринкові ціни та використати їх для політичного впливу – те, що відбувається в інших регіонах.

Потенційні ризики такої діяльності величезні. Контроль над критично важливими ресурсами з боку іноземної держави, особливо агресивної, впливає на суверенітет країн та створює стратегічний виклик глобального масштабу, оскільки ці ресурси критично важливі для “зеленого” енергетичного переходу і технологічного розвитку в усьому світі.

Замість висновку

Шахівниця африканських ресурсів динамічна, а кожен крок Росії та Китаю може змінити баланс світових сил. Результат цієї геополітичної гри відчуватиметься за межами африканського континенту, окреслюючи контури міжнародних відносин на довгі роки. Дії Російської Федерації та Китайської Народної Республіки в Африці вимагають уваги та стратегічної відповіді, яка підтримає сталий і справедливий розвиток.

Аліса Ге, студентка Університету Каліфорнії, Берклі,

Ілона Сологуб, “Вокс Україна”,

Анастасія Федик, професорка Університету Каліфорнії, Берклі

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*