Skip to Content

Подвійний стимул родини Сеничів – Урядовий Кур’єр

Be First!

Житомирщина славна талантами й героями. Серце українського десанту народжує мужніх синів, які цілими родинами захищають свою країну від російських окупантів. Одразу скажемо, що Микола та Олександр Сеничі — не єдині близькі родичі, які проходять службу в 46 окремій аеромобільній бригаді. Тут існують цілі династії: крім батьків і синів, можна зустріти рідних і двоюрідних братів, дядьків і племінників тощо.  

До війни батько й син Сеничі в різний час працювали на залізниці, проходили непростий вишкіл на строковій службі. Батько Микола Миколайович пов’язаний з десантом ще з 1996-го і з АТО — з 2014 року. Його син Олександр строкову проходив не будь-де, а в підрозділі Головного управління розвідки Міноборони. Тож військову справу знають не з чуток. Уже першого ранку війни Олександр почув вибухи, оскільки проживав неподалік Бучі й Бородянки, й не помилився в своїх припущеннях: росія таки розв’язала війну проти нас. 

А вже 25 лютого батько й син з’явилися до військкомату. Разом потрапили до лав Десантно-штурмових військ. Разом пройшли Макарівську операцію першого етапу російсько-української війни. Там уперше буквально обличчям до обличчя зустрілися з ворогом, зрозуміли важливість грамотного управління веденням бойових дій і досі добрим словом згадують досвідчених командирів.

У 46 окремій аеромобільній бригаді син став гранатометником, а батько — помічником гранатометника. Нині Микола виконує обов’язки головного сержанта аеромобільної роти, а син служить на посаді помічника начальника групи планування. Різні посади, та один батальйон, спільні друзі, інтереси ще більше зблизили родичів, їм вдалося відкрити один в одному нові приховані риси характеру. Згодом разом звільняли від окупантів правобережжя Херсонщини, де батька було поранено. Та він мав подвійний стимул вижити й повернутися до свого батальйону.

Особливості  служби Сеничів полягають у тісному спілкуванні з особовим складом, що зближує людей, зміцнює армійське братерство. Після поранення батька, після побаченого й відчутого спільного для країни лиха ще більше почали цінувати свою родину, близьких, а загалом і свою Батьківщину, щиро зізнаються Сеничі. Про пережите намагаються не згадувати на людях, та й переосмислити ще належить багато чого.

«Уся служба в ДШВ — це одна велика історія, яка пишеться силами наших хлопців», — ділиться досвідом Олександр.

Микола і Олександр пишаються тим, що разом боронять українську землю. Після Перемоги їм не соромно буде дивитися в очі рідним і землякам. Хоча хвилювання нікуди не подінеш… Від початку війни вони пліч-о-пліч допомагають собі й підлеглим, підтримують один одного і твердо переконані в нашій спільній Перемозі. Бо з такими бойовими побратимами і моральним настроєм наші воїни не мають альтернативи.

 

Юрій МЕДУНИЦЯ,

офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр
для «Урядового кур’єра»

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*