Skip to Content

Поки Пекін зволікає, Москва втрачає. Чому Китай не рятує “Газпром”?

Be First!
by 10 Червня, 2024 Економіка

Щороку “Газпром” звітує про рекордний експорт газу в Китай. Кремлівські пропагандисти це використовують для створення міфу про “велику російсько-китайську дружбу”, яка замінить торгівлю з недружніми західними країнами.

Насправді ж економічні відносини між Москвою та Пекіном складніші, ніж здається на перший погляд. Експорт газу в Китай дійсно зростає, але лише завдяки поступовому виходу на проєктну потужність газопроводу “Сила Сибіру”, який побудували ще у 2019 році.

“Газпром” рекламує цей газопровід уже багато років, але його максимальна пропускна потужність – 38 млрд кубометрів на рік, якої він досягне лише у 2025-му році. Щоб компенсувати втрачені через повномасштабне вторгнення в Україну постачання в Євросоюз Москві потрібно вп’ятеро більше.

Тому у Кремля є лише два шляхи – нарощувати експорт скрапленого газу (СПГ) або ж будувати нову трубу в Китай. Перший спосіб є дорогим та обмеженим через санкції, тож всі надії росіяни покладають на проєкт трубопроводу “Сила Сибіру-2”, який дасть змогу продавати Пекіну ще 50 млрд кубометрів блакитного палива на рік.

Щороку від росіян чутно про плани почати його будівництво, але жодної конкретики з боку Пекіну так і немає. І поки Китай вичікує, “Газпром” потерпає від мільярдних збитків через втрату європейського ринку та підвищення податків.

Росії потрібен Китай

“Газпром” завжди продавав блакитне пальне за низькими цінами всередині Росії, і водночас отримував надприбутки, які дозволяли йому розвиватися. Досягати такого результату компанії вдавалось завдяки експорту на світовий ринок, де ціни значно вищі, ніж в РФ.

Увесь цей час улюбленим покупцем “Газпрому” був Євросоюз. Країни блоку потребували багато газу для “озеленення” енергетики, але самі видобуток скорочували з екологічних міркувань. Цим і скористалась російська компанія. У 2019 році вона продала у ЄС рекордні 170 млрд кубометрів газу, і збиралась надалі нарощувати постачання.

Європейська мережа газопроводів “Газпрому” більш розвинена, ніж азійська
Financial Times

Однак в середині 2021 року “Газпром” почав “закручувати крани” зменшуючи постачання. Причин було кілька – шантаж через гальмування сертифікації російсько-німецького трубопроводу “Північний потік-2”, спонукання європейців до укладання довгострокових угод та, ймовірно, бажання Путіна, який тоді вже готувався напасти на Україну, викликати кризу в ЄС.

Через обмеження постачань виникло ажіотажне зростання цін на ринку. “Газпром” від цього виграв і отримав рекордний прибуток – понад 2 трлн руб (близько 27 млрд дол). У 2022 році компанія скоротила постачання в ЄС до 63 млрд кубометрів, але все одно отримала 1,2 трлн руб (18 млрд дол) прибутку завдяки шоковому зростанню цін.

У 2023-му році казка із надприбутками для “Газпрому” завершилась. Євросоюз переорієнтувався на інших постачальників, ціни впали, а трубами з Росії блок придбав лише 27 млрд кубометрів блакитного палива. Вперше за 25 років існування російська компанія вийшла у збиток – 629 млрд руб (6,8 млрд дол).

Враховуючи надприбутки у 2021-2022 роках, один збитковий рік не завдасть компанії великої шкоди. Проблема для “Газпрому” полягає в тому, що такий рік буде ще не один.

Річ у тім, що втрата європейського ринку – це надовго, і такою ситуація лишатиметься не один рік навіть після завершення великої війни. Ключові трубопроводи, “Північні потоки”, зруйновані внаслідок диверсії, а Євросоюз тепер тричі подумає, перш ніж укладати великі контракти з Кремлем.

Російський уряд рятувати “Газпром” не буде. Скоріше навпаки – це компанія рятуватиме уряд. У 2022 році її обклали додатковими податками “на видобуток корисних копалин”. В грошовому еквіваленті нові збори становлять 600 млрд руб на рік – стільки, скільки і збитки у 2023-му. Тобто “Газпром” ще міг би вийти “в нуль”, але держава стягнула ці кошти на фінансування війни проти України.

Корупція, лобізм та погрози. На чому тримається газова монополія режиму Путіна

На тлі фінансових проблем “Газпрому” в Росії готують рекордні з 2013 року підвищення внутрішніх цін на газ. Тобто частину збитків компенсують за рахунок громадян.

Але щоб повністю нівелювати втрачені доходи компанії потрібно шукати нові шляхи на світовий ринок. Одним з очевидних варіантів є експорт скрапленого газу, який можна доправити в будь-яку точку світу завдяки танкерам.

Однак виробництво СПГ – дуже технологічний процес, а через західні санкції Росія ще довго не зможе розширити експортне вікно. У 2023 році продажі російського СПГ у ЄС становили 21,7 млрд кубометрів, що лише на 7,5 млрд кубометрів більше, ніж у 2020 році.

Газовий кардинал Росії: хто стоїть за новою хвилею експортної експансії Кремля

У своїх довгострокових прогнозах російські енергетики часто згадують можливість запуску нового газопроводу в Китай “Сила Сибіру-2”, який дозволить експортувати ще 50 млрд кубометрів газу. Особливість цього газопроводу в тому, що його планують під’єднати до родовищ Ямалу, з яких газ йде у Європу.

Будівництво такого проєкту частково вирішить проблему експортної виручки “Газпрому” та дозволить продовжувати качати газ на Ямалі й не закривати свердловини. З 2021 року видобуток компанії, впав на 30%, або на 160 млрд кубометрів.

Топ-менеджери “Газпрому” з 2020 року постійно нагадують про свою готовність до переговорів по цій трубі. Компанія навіть встигла підписати меморандум з Монголією, через територію якої пролягатиме газопровід. Але від Китаю, головного споживача, поки що тиша.

Чи потрібен “Газпром” Китаю

Домовитись із Китаєм про продаж додаткових 50 млрд кубометрів газу на рік буде непросто. Навіть контракт по “Сила Сибіру-1”, яка передбачає максимальну потужність у 38 млрд кубометрів блакитного палива, має певні нюанси.

Річ у тім, що цим трубопроводом російський газ постачається із суттєвою знижкою відносно цін у Євросоюз. Ціна газу для Китаю є на 28% нижчою, ніж для країн блоку.

Сама Піднебесна не здатна задовольнити свої потреби – попит зростає швидше, ніж власний видобуток, тож доводиться імпортувати. Але більшу частину газу країна купує через порти у скрапленому вигляді за світовими цінами. Причому близько 25% постачань припадає на недружні США та Австралію.

“Імпортувати скраплений газ через порти більш зручно, бо це надає Китаю гнучкості. Танкер можна в момент замовити, він постачає невеликі обсяги, а за потреби – відмовитись від контракту. Імпорт трубопроводами передбачає більш довгострокові зобов’язання, на кшталт формули “бери або плати”. Китай цього уникає”, – зазначив експерт Української асоціації китаєзнавців Дмитро Єфремов.

Трубопровідний газ Пекін теж купує, але значно менше. Імпортує його з Туркменістану, Росії, Узбекистану та Казахстану. За цей газ Китай платить меншу ціну, ніж за СПГ, користуючись монопольною перевагою єдиного великого покупця у регіоні. І навіть серед цієї “ліги” російський газ виходить найдешевшим.

Головним постачальником трубопровідного газу в Китай є Туркменістан. Пекін поглиблює співпрацю з цією країною. У планах – постачати 70 млрд кубометрів до 2030 року. З Росією по “Сила Сибіру-2” перемовини йдуть складніше, і цьому теж є пояснення.

За словами Єфремова, великим питанням є фінансування будівництва газопроводу. Гіпотетична труба пролягає здебільшого територією РФ. У росіян не вистачить грошей, щоб профінансувати проєкт самотужки, а китайським банкам важко надати такий великий кредит, бо вони ризикують потрапити під американські санкції.

Електромобілі штовхають ЄС на торговельну війну з Китаєм. Що відбувається?

Причиною гальмування “Сила Сибіру-2” є й економічні ризики. “Щоб побудувати такий трубопровід знадобиться кілька років. Але за цей час війна може завершитись, і тоді росіяни можуть запросити в Китая більшу ціну за газ, бо матимуть можливість знову продавати його на західний ринок. Для китайців це ризик”, – зазначив Єфремов.

Туркменістан, на відміну від Росії, більш поступливий на перемовинах і готовий йти на менш вигідні для себе умови, адже ця країна поки що не має доступу на європейський ринок. Саме тому Пекін фокусує свою увагу перш за все на розвитку трубопровідних проєктів з цією країною.

Зрештою, Пекін може собі дозволити зачекати. Для “Газпрому” китайський ринок значно важливіший, ніж російський газ для Китаю. І чим довше відтягується початок будівництва трубопроводу, тим більше підконтрольна Кремлю компанія терпітиме збитки і буде готова йти на поступки.

Пекін може схилити росіян до перемовин на власних умовах. За даними Financial Times, однією з таких умов може бути встановлення ціни, близької до внутрішньої російської. З іншого боку, є політичні фактори, які навпаки – штовхатимуть Китай до укладання угоди.

“Між Китаєм та західними країнами загострюються економічні відносини, що зрештою може призвести до нових торговельних війн. Спочатку вони стосуватимуться кінцевих товарів, а потім перекинуться й на сировину. Йтиме поділ на економічні блоки, які будуть перш за все думати про забезпечення власних потреб у товарах та ресурсах.

Тренд розгортається в цьому напрямку, і поки ніхто не докладає зусиль, щоб це зупинити. Тож можливо, в один момент безпекова потреба переважить економічну, і Китай погодиться побудувати новий газопровід з Росією, щоб не залежати від країн-опонентів”, – підсумував Єфремов.

“Найкращі “чорні лебеді” прилітають від Малюка і Буданова”. Що відбувається з російською економікою на третій рік великої війни?

Погодиться Китай чи ні, а часу “Газпром” уже втратив немало, тож компанію чекають дуже складні роки. Навіть у випадку підписання контракту з Пекіном, на будівництво “Сила Сибіру-2” може піти кілька років. Ще більше – на вихід на проєктну потужність після запуску.

І навіть якщо після 2030 року Росія постачатиме додаткові 50 млрд кубометрів газу в Китай, вони ніколи не зможуть замінити втрачені 170 млрд кубометрів у Євросоюз. Тим паче, що ціна на китайському ринку неминуче буде значно нижчою.

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*