Попри напади та погрози, бразильський священник допомагає безхатькам Сан-Паулу, чисельність яких зростає

Be First!

byСавич Сергей 10 Січня, 2021 Події

Хуліо Ланцеллотті (праворуч) разом з хлопцем, який отримує допомогу від Парафії св. Архангела Михаїла. Отець Хуліо вбраний у фартух з написом, присвячений сестрі Дульсе (першій бразильській блаженній, зарахованій до лику святих). Фото: публікується/використовується з дозволу.

Влада міста Сан-Паулу підрахувала [пор], що близько 24 тисяч людей живуть на його вулицях. Їхня кількість постійно зростає [анг], оскільки дедалі більше людей втрачають роботу, внаслідок пандемії Covid-19 [укр]. В самому розпалі кризи отець Хуліо Ланцеллотті за підтримки Парафії св. Архангела Михаїла [пор], що у Сан-Паулу, роздавав предмети особистої гігієни та сухі пайки понад 400 місцевим безхатькам щодня.

Отець Хуліо служить Церкві вже 35 років і має багато підписників у соцмережах. Він працює з неповнолітніми злочинцями, ВІЛ-інфікованими, безхатьками та ЛГБТ-спільнотами [пор].

Однак така діяльність часто ставила життя отця під ризик. Його погрожували [анг] вбити та вимагали [пор] гроші. У вересні 2020 року державний конгресмен, який балотувався на посаду мера міста Сан-Паулу, прозвав Ланцелотті “магнітом нещасть” та звинуватив [пор] його у сприянні торгівлі наркотиками, унаслідок чого, священника почали обзивати [пор] на вулицях.

Жаїр Болсонару, чинний президент Бразилії, будучи у 2017 році федеральним депутатом, який представляв місто Ріо-де-Жанейро, подав в суд на священника за те, що під час своєї промови отець назвав його расистом, сексистом та гомофобом. На початку листопада 2020 року Хуліо Ланцеллотті виграв справу проти Жаїра Болсонару [пор].

Отець Ланцеллотті розповів Global Voices про свій досвід та про те, з якими труднощами стикається найбідніше населення Бразилії під час пандемії.

Отець Хуліо Ланцеллотті доглядає за замерзлою людиною.Фото: публікується з дозволу.

Таліта Фернандес (Т.Ф.): Ви працюєте з соціально незабезпечними верствами населення. Для чого вам це потрібно?

Júlio Lancellotti (JL): Não tem um fato específico. Eu sempre convivi com a população de rua, e aqui na Arquidiocese de São Paulo, levamos as propostas do Concílio Vaticano II e as propostas de Puebla, isto é, da opção preferencial pelos pobres, para as ruas. Formamos, então, comunidades com o povo da rua. E eu fiz essa caminhada desde o início, há cerca de 30 anos, quando foi criado o Vicariato Episcopal do Povo da Rua. E a partir daí, vários grupos surgiram.

Хуліо Ланцеллотті (ХЛ): Не має особливої причин. Мене завжди оточували такі люди, і єпархія Сан-Паулу до того ж поділяє ідеї Другого Ватиканського Собору [пор], які відгукуються у наших планах. Ми створюємо спільноти з безхатьками. Я почав цим займатися ще 30 років тому, коли був створений Апостольський вікаріат [пор] безпритульних, і відтоді утворилося багато різних спільнот.

ТФ: У Бразилії до безхатьків жорстоко ставляться і навіть можуть вбивати їх. Невже становище цих людей ще більше погіршилося, внаслідок розколу [пор] країни на два політичні табори?

JL: Se intensificaram por isso, mas também porque a população de rua tem aumentado muito. Então, isso traz um incômodo para a população. Às vezes eu penso que é porque eles estão vendo a possibilidade do que pode acontecer com eles também. Então, uma forma de negar é afastar. Há uma política higienista muito forte. A vida da população de rua é muito pública, todo mundo vê onde eles estão e o que eles estão fazendo – quando convém. E isso causa incômodo. Mas o pano de fundo de toda essa intolerância é a especulação imobiliária. A moradia virou comércio. Não se constroem casas para o povo, algo que seja acessível à população que está nas ruas.

ХЛ: Саме так. До того ж, кількість [пор] безхатьків значно зросла, і вони стають проблемою для людей. Люди розуміють, що така доля може чекати і на них самих, тому, аби попередити таку можливість вони і знущаються над безпритульними. Життя безхатьків виставлене на показ усім, адже перехожі бачать все: де безхатченки знаходяться, і що роблять. Звичайно, що це неприємно. Таке нетолерантне ставлення відбувається через певні спекуляції на ринку нерухомості. Житло, насамперед, це гроші, а не турбота про людей. І звичайно, що безхатченки не можуть собі дозволити жити у нормальних будинках.

ТФ: На Вашу думку, що важливе влада має зробити аби покращити життя безпритульних у Бразилії?

JL: Não tem uma resposta única. É uma complexidade, porque a moradia é uma questão importante, mas também são importantes o trabalho, a saúde, a saúde mental, e a convivência. Por isso que eu digo: o que é muito importante é tudo aquilo que gera autonomia. As respostas que se dão hoje são institucionais. [Nos abrigos públicos] tem horário para entrar, para sair, para comer, e todas as decisões são tomadas por outros. A vida tem uma rotina, mas essa rotina não deve ser estabelecida de fora de você, mas a partir da sua necessidade.

E também tem um aspecto que não se leva em consideração: o aspecto afetivo e da sensualidade. Muitos deles são jovens. Eles vão namorar, encontrar alguém quando? Um dia eu disse isso para uns frades e eles ficaram meio assustados – eu falei: Os frades fazem voto de pobreza, obediência e castidade e quem tem que cumprir são os moradores de rua. Porque eles têm que levar uma vida pobre, obediente e casta. É como se as ruas fossem um grande mosteiro e eles, o tempo todo, têm que ter todas as qualidades que nós não temos: eles têm que ser sempre educados, sempre contidos, sempre gentis, sempre agradecidos, sempre solícitos.

ХЛ: Важко відповісти кількома словами, адже влада має забезпечити їх не лише житлом, але й робочим місцем, дбати про їхнє фізичне та психічне здоров’я і подумати про відносини безхатьків з іншими людьми. Такі важливі речі формують незалежність особистості. Річ у тім, що в притулках для безхатченків, інші люди вирішують, коли їм можна заходи туди, виходити чи їсти. В житті всі речі повинні відповідати твоїм потребам, а не вирішуватися замість тебе.

До того ж ніхто не звертає увагу на емоції та почуття безхатьків. Багато безпритульних є молодими людьми. Коли їм знайомитися з іншими та ходити на побачення? Одного разу я розповів про це монахам і вони були трішки шоковані. Я сказав:„Монахи дають обітницю убозтва, цноти, та абсолютного послуху і таке враження, що люди, які живуть на вулиці теж мають цього дотримуватися. Здається, що вулиці є величезними монастирями, і усі безхатьки повинні буди наділеними тими чеснотами, яких у решти людей немає. Вони завжди мають бути ввічливими, стриманими, добрими, вдячними та уважними до інших.″

Ланцеллотті серед людей, які отримують допомогу від його церкви.2019 рік. Фото: публікується з дозволу.

ТФ: Бразилія посідає у світі 7 місце серед країн, в яких панує нерівність [пор] у суспільстві. Яке відношення має церква до соціальної нерівності?

JL: A meu ver, o papel da Igreja é lutar pela vida do povo, na defesa dos pobres, na defesa dos direitos humanos. A missão da Igreja é evangelizar, que significa: anunciar uma boa notícia àqueles que estão sofrendo. Aos que estão cegos, aos que estão paralisados, aos que estão maltratados. E, nesse sentido, é o próprio Evangelho. Domingo nós lemos o capítulo 14 de São Mateus, onde Jesus, vendo uma multidão faminta, propõe o Milagre da Partilha, eque a gente chama de multiplicação do pão. Na verdade, a gente devia chamar da Partilha do Pão. Nós vivemos uma sociedade de concentração, não de partilha. E eu acredito que, com o aumento do desemprego, uma economia que, dentro do sistema capitalista, é a que nós estamos vivendo, que nós podemos caminhar ainda pra uma situação social e econômica muito pior. De aumento vertiginoso da miséria.

ХЛ: Думаю, що роль церкви у даній ситуації полягає у тому, аби боротися за життя звичайних людей, захищати бідняків та взагалі права людей. Свята Церква повинна здійснювати євангелізацію, тобто приносити хороші новини страждаючим, сліпим, паралізованим, та тим до кого погано відносяться. У цьому і полягає місія Євангелія. В розділі 13 від Матвія перед Ісусом постає голодний натовп і Господь здійснює всім нам відоме чудо — ділить їжу та годує 5000 людей. Ми живемо у такому суспільстві, де люди радше будуть щось накопичувати і тримати при собі, аніж ділитися з іншими. Якщо частка непрацевлаштованих буде збільшуватися, то соціально-економічна ситуація значно погіршиться і бідних стане більше.

ТФ: Ви кажете, що зміни у суспільстві залежать не лише від віри але й від самих людей. Що Ви маєте на увазі?

JL: O que eu coloco é que a solidariedade não é uma dimensão religiosa. É uma dimensão humana. A humanização da vida é garantir que todos tenham acesso a alimentação, água potável, trabalho, um lugar para dormir, uma casa, autonomia. Não existe vida humanizada sem liberdade. Você imagina, como mulher, você só poder usar roupas íntimas usadas, que alguém doou para você? As pessoas têm que ter acesso com liberdade. A vida é feita de escolhas, e as grandes escolhas passam pelas pequenas. E as pequenas treinam as grandes. Às vezes as pessoas esquecem que eles [pessoas em situação de rua] têm sentimentos, que têm emoções, que têm tudo aquilo que todo ser humano tem.

ХЛ: Я вважаю, що згода та мир між людьми не мають відношення до релігії. Такому явищу притаманна більше людська природа. Лояльність з’являється тоді, коли кожна людину без винятку має змогу купити собі їжу, має дах над головою, відчуває, що ні від чого не залежить. Рівноправ’я та лояльність не існують без свободи вибору. Уявіть, що Ви як жінка можете носити лише вживану білизну, яку вам хтось пожертвував. Люди повинні безкоштовно отримувати товари. В житті ми кожен десь здійснюємо певний вибір, і великі рішення часто випливають з маленьких, а маленькі рішення часто формують великі справи. Люди деколи забувають, що безхатьки теж мають певні почуття та емоції, і взагалі вони такі ж люди як і ми з вами.

ТФ: Що мотивує вас допомагати таким людям і надалі, адже стільки перешкод на шляху?