Познайомтеся з американським боксером, який заклав основи боксу в Узбекистані
Сідні Джексон тренував дітей у Ташкенті протягом 45 років
Сідні Джексон зі своїми учнями-боксерами в Ташкенті. Скриншот з відео “«Феномен Сіднея Джаксона» документальний фільм” з ютуб-каналу Узбецького телебачення. Справедливе використання.
Чоловіча збірна Узбекистану з боксу увійшла в історію на літніх Олімпійських іграх 2024 року в Парижі, завоювавши золото в п'яти з восьми вагових категорій, що допомогло їй увійти в історію як найуспішніший виступ в історії олімпійського боксу. Гасанбой Дусматов (до 51 кг), Абдулмалік Халоков (до 57 кг), Асадхуджа Муйдінхуджаєв (до 71 кг), Лазізбек Муллоджонов (до 92 кг), Баходір Жалолов (понад 92 кг) стали олімпійськими чемпіонами. Дусматов і Жалолов вдруге завоювали олімпійське золото, закріпивши свій легендарний статус в спортивній історії Узбекистану.
Виступи узбецьких боксерів допомогли Узбекистану продемонструвати свій найуспішніший виступ на Олімпіаді, де він здобув вісім золотих, дві срібні та три бронзові медалі і посів 13-те місце з 206 країн-учасниць. Історичний виступ Узбекистану в Парижі не став несподіванкою для любителів боксу. З моменту здобуття країною незалежності в 1991 році її боксери виступають на найбільших міжнародних турнірах, причому їхні успіхи зростають протягом останніх 33 років.
Пропонуємо переглянути відео на ютубі, яке розповідає про становлення узбецьких боксерів.
Наприклад, збірна Узбекистану з боксу посіла перше місце на літніх Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро, завоювавши три золоті, дві срібні та три бронзові медалі. Чемпіонат світу з боксу 2023 року, що відбувся в столиці Узбекистану Ташкенті, передбачив успіх узбецьких боксерів на Олімпіаді в Парижі, після того як вони завоювали п'ять золотих, дві срібні та дві бронзові медалі. У той час як сучасні видатні діячі узбецького боксу, такі як Жалолов, Дусматов і головний тренер національної збірної Тулкін Кілічев, є загальновідомими іменами, є одна людина, чий внесок часто залишається поза увагою.
Основи нинішнього успіху Узбекистану у світовому боксі були закладені понад сто років тому, можливо, найменш очікуваною людиною на цю роль – узбецько-американським боксером і тренером Сідні Джексоном. Джексон народився в 1886 році в робітничій єврейсько-американській родині в Нью-Йорку і почав займатися боксом у 12 років. Він був національним чемпіоном і членом національної збірної США, що дозволило йому подорожувати по всьому світу.
У 1914 році, коли Джексон перебував у росії, куди він поїхав «подивитися на ведмедів, що ходять по вулицях», почалася Перша світова війна, яка унеможливила повернення додому через Європу. Єдиний шлях додому лежав через Афганістан, і в 1916 році Джексон прибув до Ташкента, столиці Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки, яка межувала з Афганістаном. Не отримавши від родини грошей на дорогу, Джексон залишився в Узбекистані, спочатку працюючи кравцем, а потім воюючи в лавах червоної армії.
У 1921 році він повернувся до Ташкента і почав тренувати бокс у новоствореному місцевому спортивному клубі. Це був перший боксерський клуб в Узбекистані. Того ж року під час зустрічі з американським дипломатом у Ташкенті, який представив йому можливість повернутися до США, Джексон сказав, що вже «занадто пізно» повертатися, і вирішив залишитися, заявивши, що для нього «велика честь служити» людям там, де він перебуває.
Він продовжував тренувати дітей до своєї смерті в 1966 році. У 1957 році Джексону було присвоєно звання «Заслужений тренер Радянського Союзу». Тисячі дітей пройшли через його школу боксу, і деякі з них стали чемпіонами світу та Олімпійських ігор, не кажучи вже про десятки боксерів, які виграли національні чемпіонати.
Пропонуємо вашій увазі документальний фільм про спадщину Сідні Джексона.
Неймовірна історія Джексона є свідченням того, який вплив може мати одна людина на цілий вид спорту та кілька поколінь спортсменів. Він залишив глибокий слід у розвитку спорту в Узбекистані і допоміг створити школу, яка стала однією з найкращих боксерських шкіл у світі.
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.