Skip to Content

Проти кремлівської нечистої сили – Урядовий Кур’єр

Be First!
by 10 Вересня, 2023 Закони

«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш — тільки щоб я хоч що­небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, — щоб народ мій усміхнувся», — поділився свого часу творчими задумами Остап Вишня.

Ці завжди актуальні слова нагадав присутнім у Національному музеї літератури України майстер сцени, Герой України, народний артист Анатолій Паламаренко. До того ж, творче дійство відбувалося в передостанній день літа, тобто після тривожної й дуже гучної ночі, протягом якої знавіснілі рашисти влаштували потужну повітряну атаку на столицю. Та попри все музейні працівники, письменники, артисти розмовного жанру та любителі веселого слова зібралися на презентацію книжки гумору і сатири «Колючі каштани», виданої з ініціативи Київської організації Національної спілки письменників України до 100­річчя поета­сатирика Павла Глазового, чиїми творами захоплюються мільйони українців кількох поколінь.

Твори Павла Глазового українці найчастіше чують з вуст народного артиста України Анатолія Паламаренка. Фото автора

Навіть символічно, що лютий ворог вчинив масштабний обстріл Києва ракетами, дронами та іншим смертоносним знаряддям в  ніч  проти 30 серпня. Бо саме цього дня 101 рік тому народився Павло Глазовий, чий сміх досі підтримує співвітчизників «у печалях, горестях, роздумах, ваганнях». І саме цього сміху бояться у кремлі, немов нечиста сила часнику! Розпочавши повномасштабну війну, рашисти сподівалися, що в цю пору трагічного лихоліття ми надовго забудемо про цілющу і помічну силу веселого, гострого, колючого й дошкульного слова, що завжди було і є потужною зброєю. І вони, як завжди, знову з усього розгону сіли в калюжу.

До речі, про калюжу. Розповідаючи про тісну тривалу співпрацю з Павлом Глазовим, Анатолій Паламаренко принагідно пригадав одну із крамольних гуморесок автора, після виконання якої його на певний час відсторонили від виступів.

Здавалося б, цілком безневинна річ. Пам’ятаєте? Сержант міліції, побачивши підпилого дядька, який сидів у калюжі, проте уявляв себе аж на Місяці, не розгубився і пообіцяв: «Згода. Зараз тобі, соколику, пришлем «лунохода». Так ось: це твір тодішні пильні компартійні ідеологи зарубали, бо побачили чіткий натяк на провал срср у місячній програмі поряд з успіхом американських астронавтів, які справді ходили поверхнею Місяця.

Нинішню актуальність цієї гуморески та нагадування про велику калюжу, в якій вічно напідпитку сиділи і не збираються вилазити досі зарозумілі бездарні московити, важко заперечити. Особливо, якщо згадати недавній зовсім свіжий космічний негативний успіх рф, коли «аналоговнєт» модуль «Луна­25», на сміх курям Чумацького Шляху та всієї галактики з розгону врізався в Місяць.

Завжди своєчасними, а особливо тепер, коли вороги свідомо, вже не криючись, вбивають нас за рідну мову, залишаються сатиричні й водночас патріотичні рядки Павла Глазового на захист української мови. Зокрема Анатолій Паламаренко як завжди майстерно виконав сатиреску «Мова і язик» із фінальними рядками:

Триста літ мене чавили, але я — жива,

Бо мене оберігає Божа благодать.

Є прислів’я: «Бог не видасть, свині не з’їдять».

А чого варта мініатюра «Кухлик», в якій сатирик дотепно поставив на місце російськомовних співвітчизників з їхнім зневажливим ставленням до української мови!

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика та не знає мови.

Отож повторю: таки, схоже, було щось закономірне в тому, що агресивні й несамовиті носії російської мови спрямували на столицю України ракети та «шахеди» саме в день народження Павла Глазового, чия весела і водночас колюча творчість для них немов кістка у горлі. І наче їдучий часник проти безсилої кремлівської нечистої сили.

І я щасливий, що пишу

Хорошим людям на потіху.

Ловлю в очах іскринки сміху

І довго в серці їх ношу.

Цими рядками Павла Глазового, котрі для нього самого були творчим девізом, замість передмови в минулому розпочиналися окремі його веселі збірки гумору та сатири. Ними ж ми відкрили й книжку сучасних авторів столичного веселого цеху «Колючі каштани», яку за підтримки Київської організації Національної спілки письменників України почали готувати ще до повномасштабного вторгнення московитських варварів. Із цією ініціативою тоді вийшов письменник гуморист і сатирик, колишній редактор журналу «Перець» Михайло Прудник, світла йому пам’ять. Він же запропонував і назву, не підозрюючи, що невдовзі до давніх символів Києва, серед яких і колючі каштани, додадуться ще й гострі металеві їжаки.

До збірника увійшли прозові й поетичні гумористично­сатиричні твори понад трьох десятків столичних письменників, які працюють у цьому не сумному жанрі. На жаль, жорстока війна, яку розпочала підступна москва, позначилася на долі і збірника, й окремих наших колег. Крім Михайла Прудника, не стало одного з корифеїв вітчизняного гумору незабутнього Олега Чорногуза, заслуженого діяча мистецтв України Василя Довжика. У нашій пам’яті назавжди знані художники­карикатуристи Анатолій Василенко та Володимир Солонько, чиї дотепні малюнки прикрашають «Колючі каштани». 

Навіть попри важку терористичну «денаціоналізацію», яку розпочав хижий кремль, та її трагічні наслідки для українців книжку вдалося видати торік і передати авторські примірники більшості наших письменників та до бібліотек. А через волонтерів трохи «Каштанів» вже відправили на фронт, звідки наші бійці надіслали подяку і попрохали «добавки».

А напередодні рашистського вторгнення ми з колегами із Творчого об’єднання гумористів і сатириків Київської організації НСПУ започаткували випуск бойового листка «Сміхпайок», перший випуск якого також пішов на передову. Далі дошкульну сатиру як потужну й ефективну зброю автори використовують у ще вцілілих друкованих вітчизняних виданнях чи на сайтах. Свіжі колючі твори пропонують Валентин Шульга, Гриць Гайовий, Іван Донич, Валерій Демченко, Тетяна Коноваленко. Маємо втіху, що досі на творчій позиції перебуває майстер сміху Євген Дудар, який, відзначивши свої поважні 90 років, пише дошкульні сатирески, що розвінчують фейки кремлівської пропаганди й терористичну сутність московитів.

Най буду я панда, собака Муму,

ворона, що карка і кряка, —

вкраїнську я вивчив би тільки тому,

що путін на ній не балака!

Ці рядки Валерія Ясиновського — тільки один приклад того, що на нинішньому інформаційному фронті сучасні вітчизняні гумористи і сатирики продовжують багатющі традиції своїх відомих попередників, серед яких і незабутній Павло Глазовий. І робитимуть це надалі. 

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*