Skip to Content

старий конфлікт у новому геополітичному контексті, — експертна думка

старий конфлікт у новому геополітичному контексті, — експертна думка

Be First!
by 5 Жовтня, 2020 Події
Протягом понад трьох десятиліть війна між Азербайджаном та Вірменією за територію Нагірного Карабаху в основному була замороженою, з тривалими періодами безвиході, які переривалися спалахами збройного протистояння, що призводило до смертей з обох сторін. Останній спалах насильства розпочався 27 вересня 2020 року. Цього разу учасники бойових дій та аналітики прогнозують загострення конфлікту з невідомими та потенційно небезпечними наслідками.

Щоб зрозуміти, чому [це відбувається], я поспілкувався з Томом де Ваалом, старшим науковим співробітником [анг] Carnegie Europe та експертом з геополітики Південного Кавказу, Росії та України. Де Ваал багато подорожував по регіону і написав авторитетну книгу про Нагірний Карабах «Чорний сад: Вірменія та Азербайджан через мир і війну».

Філіп Нубель (ФН): Що цього разу змінилось в ескалації конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, яка розпочалася 27 вересня 2020 року?

Tom de Waal (TdW) We have seen violations of the 1994 ceasefire before, we’ve even seen small bouts of fighting, but we haven’t seen a sustained military offensive by Azerbaijan since the war ended in the 1990s. This is new, and so is the geopolitical context: Russia looks strangely impotent and seems unable or unwilling to impose a cease fire, while Turkey has dropped any pretense of neutrality and is now playing an active role. Finally, the US, which has had a strong role in this has been an extremely weak voice so far. 

Том де Ваал (ТдВ): Ми вже спостерігали порушення режиму припинення вогню в 1994 році, ми навіть бачили невеликі бойові дії, але ми не бачили тривалого військового наступу Азербайджану з тих пір, як закінчилася війна у 1990-х. Це нове, як і геополітичний контекст: Росія виглядає дивно безсилою і, здається, не може або не хоче запровадити припинення вогню, тоді як Туреччина відмовилася від будь-якого удавання нейтралітету і зараз відіграє активну роль [у ситуації]. Нарешті, США, які зіграли тут сильну роль, досі були надзвичайно слабким голосом.

ФН: Лідери обох країн зав’язли в конфлікті, але також використовують цю тему для боротьби з опозицією в себе вдома та підживлення хвилі популізму. Ви погоджуєтесь?

TdW This is correct, but this is true of any leader: the whole nation is involved in this conflict, those two modern nations [following the fall of the Soviet Union in 1991] were built starting in the 1990s around the claims on Karabakh, so a leader is bound to be a leader of this national idea around Karabakh as well. It is also useful in terms of domestic politics. This is more true on the Azerbaijani side, because it is an authoritarian society, so now the opposition has to go quiet. Indeed the opposition figures are supporting the army and being very patriotic and supportive. Azerbaijan had a lot of problems this year: falling oil prices, the COVID-19 pandemic, problems with political prisoners, yet now it unites behind this call. But this is also very tricky: if there is no success on the battle front, the nation can turn against its leader, and indeed two previous Azerbaijani leaders, Ayaz Mutalibov and Abdulfaz Elchibey lost power in large part because of failure on the Karabakh front. 

ТдВ: Це правильно, але це стосується будь-якого лідера: в даному конфлікті бере участь вся нація, ці дві сучасні нації [після падіння Радянського Союзу в 1991 році] були побудовані, починаючи з 1990-х років, навколо претензій на Карабах, тому лідер також повинен бути лідером цієї національної ідеї і навколо Карабаху. Це також корисно з точки зору внутрішньої політики. Це більше стосується Азербайджану, оскільки це авторитарне суспільство, тому зараз опозиція повинна замовкнути. Дійсно, опозиційні діячі зараз підтримують армію і є дуже патріотичними. Цього року в Азербайджані було багато проблем: падіння цін на нафту, пандемія COVID-19, проблеми з політв’язнями, але зараз вся країна об’єднується на цей заклик. Але тут є одна хитрість: якщо на фронті не буде успіху, [ця об’єднана] нація може повернутися проти свого лідера, — і справді, два попередні азербайджанські лідери, Аяз Муталібов [рос] і Абдульфаз Ельчибей [рос], втратили владу значною мірою через провали на Карабаському фронті.

ФН: Під час цієї ескалації вірменська влада підтвердила, що може визнати Нагірний Карабах. Якщо таке станеться, які можуть бути наслідки?

TdW In military terms, we are far from being in a full scale war. Most operations are concentrated in three regions around Karabakh, using long-range weaponry. To retake the territory lost is literally an uphill battle because Armenians control the mountainous terrain. This could mean heavy losses on the Azerbaijani side, which is not something the Azerbaijani leadership would want, nor their society tolerate. That is a restraining factor, but this [fight] could go on for a long time. Russia doesn’t seem to be able impose a ceasefire, thus there are many ways this could escalate. One is Armenia recognizing Nagorno-Karabakh. Then we would have more of a Cyprus situation, with no possibility to agree. Another one could be the use of heavy weapons to attack cities, which would be disastrous. Or if Turkey were to increase its involvement: for now it is not sending troops, it is helping at the edges. In the least bad scenario, the current fighting would continue for a few days, then both sides would be exhausted, claim some success, and agree to a ceasefire. But I am not holding my breath for that.

ТдВ: У військовому плані ми далекі від повномасштабної війни. Більшість операцій зосереджено в трьох регіонах навколо Карабаху із застосуванням озброєння великої дальності. Повернення втраченої території — це буквально важка битва, оскільки вірмени контролюють гірську місцевість. Це може означати великі втрати з азербайджанської сторони, чого не хоче ні азербайджанське керівництво, ані їх суспільство. Це стримуючий фактор, але така [боротьба] може тривати довгий час. Росія, здається, не може досягти припинення вогню, отже, існує безліч способів ескалації. Перший — це якщо Вірменія визнає Нагірний Карабах. Тоді ми матимемо ситуацію, більше схожу на кіпрську, без можливості домовитись. Другий варіант — використання важкої зброї для нападів на міста, що матиме катастрофічні наслідки. Або якщо Туреччина збільшить свою участь: наразі вона не направляє війська, а допомагає на периферії. За найменш поганого сценарію нинішні бойові дії триватимуть кілька днів, потім обидві сторони будуть виснажені, заявлять про певний успіх і погодяться на припинення вогню. Але я не думаю, що це станеться.

ФН: Підтримка з боку Туреччини є безпрецедентною. Що ви думаєте про відносини Туреччини і Росії, які протягом останніх кількох років змінювались від заклятих ворогів до союзників у кількох регіональних питаннях, включаючи конфлікт у Сирії?

TdW Erdoğan and Putin are happy to have a fight using proxies, which is why I hope Turkey will avoid any incursion which would cross into Armenian territory, which Russia would have to respond to under its military obligation with Armenia. So I don’t think they will come under direct conflict. Russia’s hands are really tied. They are the main mediator, they value their relation with Baku and Yerevan, so if they get too involved on one side, they would lose the other side. Russian can only provide support discreetly to Armenia, and there are reports of Moscow sending weapons via Iran

ТдВ: Ердоган і Путін раді битві за допомогою довірених осіб, саме тому, я сподіваюся, Туреччина уникне будь-якого вторгнення на територію Вірменії, тому що Росія повинна буде відповісти на це згідно з її військовим зобов’язанням перед Вірменією. Тому я не думаю, що вони потраплять у прямий конфлікт. Руки Росії дійсно зв’язані. Росія є головним посередником, і надто цінує свої стосунки з Баку та Єреваном, тому, якщо вона занадто втягнеться в конфлікт з однієї сторони, то втратить іншу. Росіяни можуть надавати підтримку Вірменії лише непомітно, і є повідомлення про те, що Москва надсилає зброю через Іран.

ФН: Як щодо ролі Грузії та Ірану, двох інших сусідніх країн?

TdW Georgia has a strong interest in this situation not escalating. It shares borders with both countries. It also has ethnic minorities of both Armenians and Azerbaijanis who have lived in peace for decades. But Georgia is very dependent on Azerbaijan economically. It has also expressed solidarity with Azerbaijan on the concept of territorial integrity [Georgia itself has parts of its territory that have declared self-proclaimed independence and are no longer under Georgian control: Abkhazia and South Ossetia]. Georgia has offered to be a mediator, but it would not be regarded as an honest broker by Armenia. And Russia certainly wouldn’t want Tbilisi to be involved [Russia and Georgia fought a war in 2008]. Georgia could provide a neutral space for both sides to meet, and should be more involved but there are limits to their capacities. 

Iran was a mediator in 1992, but then was shut out. But it has borders with both states as well. It has enormous stakes and any future negotiations in an international format must include Iran, despite US opposition.

ТдВ: Грузія дуже зацікавлена у тому, щоб ситуація не загострювалася. Вона межує з обома країнами. Тут також є етнічні меншини і вірмен, і азербайджанців, які десятиліттями жили в мирі. Але Грузія економічно дуже залежить від Азербайджану. Вона також висловила солідарність з Азербайджаном щодо концепції територіальної цілісності [сама Грузія має частини власної території, які оголосили про самопроголошену незалежність і більше не перебувають під контролем Грузії: Абхазію та Південну Осетію]. Грузія запропонувала бути посередником, але Вірменія не сприйматиме її як чесного посередника. І Росія, безумовно, не хотіла б, щоб Тбілісі був залучений [Росія і Грузія вели війну в 2008 році]. Грузія могла б забезпечити нейтральний простір для зустрічей обох сторін, і вона повинна брати більшу участь, але їх можливості обмежені.

Іран був посередником у 1992 році, але потім був виключений із процесу. Він також має кордон з обома державами. Він має величезні ставки, і будь-які майбутні переговори у міжнародному форматі повинні включати Іран, незважаючи на спротив США.

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*