В країні війна, а влада робить ремонти. Чи можна витратити ці гроші на армію?
Купівля барабанів для бомбосховищ, перекладання бруківки на одній з центральних вулиць Києва чи ремонт автомобільних розв’язок навколо столиці. Все частіше новини у країні, що вже більше півтора року перебуває у стані війні з ядерним сусідом, нагадують новини країни, яка живе мирним життям.
Корупційні скандали, завищені ціни під час закупівель та масштабне будівництво без належного економічного обґрунтування час від часу вигулькують у стрічці новин з поміж зборів волонтерів на обладнання, автівки та дрони для солдатів на передовій. Не дивно, що такі історії породжують чимало запитань до місцевої та центральної влади, а також викликають обурення у частини громадян.
Ситуацію побачили й у партії влади та вже “попередили” місцеве самоврядування про потенційні наслідки. Цікаво, що напередодні ця ж сама партія підтримала виділення понад пів мільярда гривень на добудову Національного музею Голодомору – видатки, що також викликали чимало запитань в українців, які продовжують збирати кошти на найнеобхідніше обладнання для відсічі росіян.
Від барабанів до серіалів
В обідню пору центр столиці стоїть, скований заторами. У деяких водіїв не витримують нерви і вони починають сигналити клаксонами, а дехто вигукує образливі слова просто з вікна автомобіля. Причина невдоволення – перекриття вулиці Богдана Хмельницького, де перекладають бруківку.
Подібна ситуація спостерігається і в інших районах Києва, а також в інших містах країни. Наприклад, місцева влада Житомира вирішила витратити 70 млн грн на реконструкцію стадіону, у Львові – 1 млн грн на озеленення Личаківського району, у Луцьку – 1,5 млн грн на придбання квітів.
Найбільш скандальні закупівлі вже встигли стати “мемами”, які розійшлися мережею. Наприклад, у Дніпровському районі Києва оголосили тендер на купівлю барабанів для укриттів на суму 890 тис грн. Після цього там хотіли направити 3,5 млн грн на високотехнологічні овочерізки та сковорідки.
Це при тому, що стан укриттів столиці виявився невтішним – третина непридатна для використання.
Новин про масштабні закупівлі, ремонти доріг чи реконструкції транспортних розв’язок заполонили стрічки новин тому, що обсяги капітальних видатків місцевих бюджетів цьогоріч повернулися до довоєнного рівня.
Загалом у 2023 році з місцевих бюджетів планують витратити 112,97 млрд грн на капітальні видатки, з яких у січні-травні профінансовано вже 23,38 млрд грн. Для порівняння, капітальні видатки з місцевих бюджетів за 2021 рік становили 113,7 млрд грн, а за січень-травень того року – лише 16,6 млрд грн.
Проте занепокоєння та роздратування багатьох українців викликають не лише масштабні роботи, що фінансуються у тилу місцевою владою. Багато запитань викликають і деякі видатки з державного бюджету.
Останній приклад – рішення Верховної Ради виділити 573,9 млн грн на добудову Національного музею Голодомору. З точки зору збереження пам’яті про геноцид 90-річної давнини ці видатки не викликають запитань. Проте багатьох людей обурив час, коли держава вирішила завершити спорудження музею – час, коли Росія вчиняє проти України дії, які також можна трактувати геноцидом, єдиним запобіжником від якого є зміцнення обороноздатності.
30 тисяч отримають не всі. Як змінилися зарплати та пенсії для військових з 1 лютого
Багато запитань викликає і витрачання коштів державними підприємствами, які фінансуються з бюджету. Один з останніх прикладів – майже 10 млн грн, які ДП “Мультимедійна платформа іномовлення України” хоче витратити на зйомки серіалу “Санаторій Незабудка”.
Подібні тендери різко контрастують із заявами уряду про скрутну ситуацію у державних фінансах, зокрема через яку на початку року влада скасувала доплати більшості військовим, поліцейським, надзвичайникам, строковикам та курсантам у розмірі по 30 тис грн на місяць.
Водночас через особливості роботи державних фінансів у військовий час, просто відмовитися від “непріоритетних” видатків не означає, що ці кошти можна було б автоматично витратити на підтримку війни. Далі пояснимо, чому саме.
Добудова музею не дорівнює 2,5 тисячі “мавіків”
Після 24 лютого 2022 року Україна стала вкрай залежною від зовнішнього фінансування. Інколи рівень цієї залежності складно уявити: від початку 2023 року до державного бюджету надійшло 23,6 млрд дол грантів та кредитів від партнерів, передусім ЄС та США. Ці кошти надаються з однією важливою умовою: Україна не може витрачати їх на військові потреби.
Під військовими потребами мається на увазі видатки на 8 розпорядників бюджетних коштів (зокрема Міноборони, МВС, ГУР, СБУ тощо), а також однієї бюджетної програми Мінстратегпрому щодо розвитку виробництва озброєння.
Така ситуація призводить до того, що на сьогодні держбюджет фактично складається з двох вокремих частин: бюджет оборони, на який Україна може витрачати кошти із внутрішніх джерел (податки, митні платежі, прибутки держкомпаній чи кошти від розміщення ОВДП), та бюджет цивільних потреб, на які країна може використовувати як внутрішні ресурси, так і зовнішню допомогу та запозичення.
Проте потреби оборони в умовах війни дуже значні. Насправді вони на стільки значні, що для їхнього фінансування не вистачає усіх коштів, зібраних всередині країни.
За даними співрозмовників ЕП в уряді, загальні державні видатки на оборону (які не можна фінансувати коштами партнерів) за 6 місяців 2023 року становили 1,14 трлн грн. При цьому, надходження з усіх внутрішніх джерел, зокрема від податків, прибутків НБУ та держкомпаній чи від розміщення ОВДП за цей період склали лише 986 млрд грн.
“Різницю між зібраними внутрішніми ресурсами та загальними видатками на оборону (у розмірі близько 150 млрд грн) було профінансовано креативним способом”, – пояснює співрозмовник ЕП.
Грошей на всіх не вистачає, держслужбовці масово звільняються. Що відбувається?
Якщо коротко, то на рахунках у Держказначействі зберігаються кошти не лише державного бюджету, але й кошти місцевих органів влади, держпідприємств, бюджетних установ та організацій. Саме їх уряд у ручному режимі і перерозподіляє на потреби оборони.
“Бюджетний кодекс, а також низка постанов Кабміну регулюють питання видатків зараз. Ці ж документи визначають черговість платежів, яка спрацьовує, якщо грошей на всі виплати не вистачає”, – пояснює провідна експертка Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Олександра Бетлій.
Зокрема, постанова уряду передбачає, що у випадку нестачі коштів на рахунках держави, казначейство у першу чергу фінансує потреби оборони. Фактично, це означає, що таке фінансування відбувається не лише внутрішніми ресурсами державного бюджету, але й коштами усіх державних установ та організацій, які тримають гроші на рахунках у казначействі.
Для невійськових видатків працює інша система. Оскільки усі внутрішні ресурси бюджету (і навіть більше) наразі спрямовуються у першу чергу на потреби оборони, то решту видатків країна фінансує тими коштами, які отримує від партнерів.
Відповідно, навіть якщо держава відмовиться від невійськових видатків, таких як будівництво музею Голодомору за майже 574 млн грн (чого вистачило б для придбання понад 2,5 тис безпілотників Mavic 3T), то зекономлені кошти все одно не зможе використати для підтримки армії.
Це ж стосується й цивільних закупівель, які здійснюються за кошти держбюджету. Їхнє скасування не означатиме збільшення фінансового ресурсу для потреб оборони, адже джерелом таких закупівель є передусім кошти міжнародних партнерів.
Фінансування оборони місцевою владою
Ситуація з використанням коштів місцевих бюджетів для фінансування потреб оборони є менш категоричною. Більше того багато місцевих бюджетів отримали додаткові надходження саме завдяки війні.
Основним джерелом їх надходжень є податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), 64% якого залишається на місцях. Через збільшення кількості військовослужбовців, а також через збільшені розміри їхнього грошового забезпечення, громади, у яких розташовані військові частини, отримали додаткові податкові надходження.
За даними співрозмовників ЕП у Бюджетному комітеті парламенту, 21% всіх доходів місцевих бюджетів за 2022 рік (83,6 млрд грн) прийшлося на ПДФО із зарплат військовослужбовців. За 6 місяців 2023 року частка податків із грошового забезпечення військових у доходах місцевих громад сягнула вже 22,9% (50 млрд грн).
Часто саме ці податкові надходження і стають джерелом фінансування закупівель чи робіт, які викликають роздратування у багатьох українців. Проте чи можуть місцеві бюджет використати свій ресурс для фінансування потреб оборони? У бюджетному законодавстві є відповідні інструменти.
Один з них – реверсна дотація та інші міжбюджетні трансферти, які йдуть від місцевих бюджетів до державного.
Візьміть барабани та пройдіть в укриття: як українці реагують на дивні закупівлі столичних освітян
У 2022 році уряд фактично заборонив перекидати гроші з місцевих бюджетів до державного, аби зберегти їхню платоспроможність в умовах війни. Цього року це рішення переглянули: чинною залишилася заборона на перекидання “нагору” коштів з бюджетів тих громад, на територіях яких ведуться активні бойові дії.
Крім цього, місцеві бюджети можуть перераховувати кошти на утримання деяких державних структур, наприклад, військових частин. Щоправда, такий механізм не популярний: за перші п’ять місяців 2023 року таким чином перерахували лише 7,9 млрд грн.
Деякі громади напряму закуповують обладнання для потреб військових. Так, за даними “Наші гроші”, місцеві ради Дніпра та Кривого Рогу витратили на придбання різноманітних дронів 268,26 млн грн та 146,3 млн грн відповідно. Ці закупівлі провели через Prozorro.
Водночас сума залишків коштів на рахунках місцевої влади у Держказначействі станом на 1 липня сягала 169 млрд грн, зазначають співрозмовники ЕП у Бюджетному комітеті.
Частково ці гроші проти волі громад вже використовуються для потреб оборони, коли у Казначейство відчуває нестачу у фінансуванні. Проте частину коштів керівники місцевих органів влади воліють витрачати саме на ремонти доріг чи озеленення районів. І в Раді вже погрожують боротися з цим явищем.
Оборона проти децентралізації
17 липня голова фракції “Слуга народу” у парламенті Давід Арахамія гостро розкритикував очільників місцевих органів влади через закупівлі та ремонти, які вони проводять під час великої війни.
“У суспільстві назріває дуже серйозне невдоволення вашими діями. Пов’язано це з пріоритетами, які ви обираєте під час здійснення закупівель.
Усі ці історії про барабани, стадіони, люксові овочерізки, перекладання бруківки, там, де вона не в такому жахливому стані, значною мірою дестабілізують суспільство, яке живе непростим життям, примудряючись не просто виживати, але ще й волонтерити, донатити на армію та зберігати оптимістичний погляд на майбутнє”, – заявив він.
За даними співрозмовників ЕП у Верховній Раді, депутати дійсно обговорюють ініціативи, які можуть забрати у місцевих бюджетів надлишкові доходи, що утворилися там саме завдяки війні. Мова йде про те, аби перераховувати податки із доходів військовослужбовців до державного бюджету у повному обсязі.
Проти такого кроку виступають експерти, відзначаючи, що потенційні рішення влади загрожують згортанням реформи децентралізації.
“Також є деокуповані громади, де є додатковий ПДФО від військових – їм точно варто його залишати, щоб можна було впроваджувати проєкти з відновлення. Тому єдині правила для всіх навряд чи спрацюють”, – наголошує Бетлій.
Проти потенційного рішення забрати військовий ПДФО у місцевих бюджетів виступають й самі громади. Це визнають і у “Слузі народу”.
“Зупиняє нас лише те, що ми знаємо: коли ми це зробимо, ви почнете голосно кричати про “напад на децентралізацію”, що “влада атакує місцеве самоврядування” та поширювати інші схожі меседжі”, – додав Арахамія.
Рішення про те, аби забрати податки військових з місцевих бюджетів не ухвалене та навіть не сформульоване в окремий законопроєкт. Проте шанси, що це може статися, залишаються високими. Так, у Бюджетному комітеті не вважають його “нападом” на реформу децентралізації.
“Це не відповідає ідеї децентралізації, адже місцева влада, на території якої розташована військова частина, ніяк не впливала на її місцерозташування. Військові частини розташовуються там, де це потрібно з точки зору оборони. Для громад військова частина – це як виграш “джекпоту”, з яким вони не знають, що робити”, – пояснює ЕП один з провладних депутатів.
Важко нести, шкода кинути. Що відбувається з Дарницьким мостом у Києві
До пріоритетів розподілу видатків місцевим самоврядуванням питання були ще до початку великої війни. Один з найяскравіших прикладів – Київ, де у 2018 році збудували пішохідний “міст Кличка” в той час, коли 75 мостів та шляхопроводів столиці перебували в аварійному чи передаварійному стані.
Додаткові кошти, які надходять до місцевих громад через війну, ще більше підкреслили невміння очільників громад обирати пріоритети для витрачання бюджетних коштів.
Чи дослухаються керівники громад до “попередження” з трибун Верховної Ради поки невідомо. Зрештою, вони вже переводять його у площину “політичного тиску”. Та чи вдасться місцевій владі проігнорувати “попередження” від своїх виборців?
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.
