Як живуть представники ЛГБТК+ в Росії після того, як їх назвали екстремістською спільнотою
Історії ЛГБТК+ людей, які живуть у російських регіонах
Фото Сесілі Бомстад на Unsplash. Використовується за ліцензією Unsplash.
Ця стаття була написана Аріною Рубль і спочатку опублікована російською мовою ресурсом «Новая вкладка» 7 серпня 2024 року. Відредагована версія в перекладі Анастасії Пестової публікується на Global Voices з дозволу.
Як змінилося життя квір-людей у різних регіонах Росії після заборони «руху» ЛГБТК+? Чого вони бояться і про що мріють?
Всі імена змінені з міркувань безпеки.
Музика в Томську
Аня і Настя – музикантки, які виступають у барах і клубах Томська. Вони познайомилися п'ять років тому. Тоді Аня цікавилася ЛГБТК+ спільнотою: «Я завжди намагалася зрозуміти, що з ними не так, що зламано». Аня закохалася в Настю приблизно через рік після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але відкрила свої почуття лише восени 2023 року: «Ми встигли зустрічатися і навіть гуляти разом до того, як був прийнятий закон [про визнання ЛГБТК+ спільноти екстремістською організацією]». Мама Ані прийняла їхні стосунки, але батьки Насті нічого не знають про Аню.
Аня й Настя не почуваються в безпеці на вулицях міста і обіймаються лише вдома, коли син Ані не бачить.
«Ми тримаємо свої почуття при собі і вже звикли до цього, – каже Настя відверто. – Я дуже боюся переслідувань і в'язниці. Понад усе хочу свободи. А ще я хочу, щоб дитина Ані знала про нас». Аня планує розповісти синові, коли йому виповниться 10 років. Вона вважає, що на той час він буде достатньо дорослим.
Як і Настя, Аня не хоче їхати. У Томську їй допомагають з дитиною родичі, але найголовніше – вона отримує задоволення від своєї роботи: «Я нарешті роблю в музиці те, що завжди хотіла робити. Я не готова від цього відмовитися».
«З невидимками можна робити все, що завгодно»
34-річний Аян – лікар, як і його батьки. Вони живуть у районному центрі і, за його словами, підтримують його і є ліберальними, особливо мама. У 14 років Аян зрозумів, що йому подобаються хлопці. Однак у Бурятії в Аяна «не було жодних можливостей» зустріти когось, схожого на себе. Він міг знайти когось лише в інтернеті.
Зараз Аян живе і працює в Москві. Його колеги та сусіди не знають, що він гей. Це одна з переваг життя у великому місті, вважає він: «Люди втомлюються один від одного і не дуже переймаються».
Аян вважає, що заборона ЛГБТК+ спрямована на те, щоб «прибрати людей з інформаційного поля, зробити їх повністю невидимими. А з невидимими можна робити все, що завгодно.
За словами Аяна, після листопада 2023 року з його світу зникло вільне мистецтво. Він любить фільми та серіали, але про життя квір-людей більше не знайдеш жодного. З культурного порядку денного зникло все, що навіть опосередковано пов'язане з ЛГБТК+ тематикою.
Аян також зрозумів, що тепер у нього немає майбутнього. Він завжди хотів дитину. Аян вважає, що «навіть якщо завтра помре Путін» і закінчиться війна, ставлення до ЛГБТК+ спільноти не зміниться.
«Тут стає страшно»
Марку 21 рік, він транс-чоловік. Він живе в Новосибірській області з бабусею, дідусем, чоловіком і собакою. Він працює в місцевій тютюновій крамниці, продає вейпи: «Вони заборонили мене, скоро заборонять і мою роботу. Це неймовірний збіг обставин».
Марк каже, що завжди ідентифікував себе як чоловік, але його мати вирішила ігнорувати ситуацію.
За місяць до того, як ЛГБТК+ спільноту назвали екстремістською організацією, Марк отримав новий паспорт з новим ім'ям. Як він сам каже, «я встиг на останній потяг».
Перед цим він і його майбутній чоловік, якому 19 років і якого також звати Марк, отримали медичні висновки, які до 30 листопада 2023 року дозволяли їм записатися на операцію зі зміни статі та гормональну терапію. Тепер такі висновки не мають сенсу, «оскільки за законом ви не можете отримати гормональну терапію або зробити операцію». Враховуючи все це, 19-річний Марк вирішив не змінювати паспорт і офіційно залишитися жінкою, щоб пара могла зареєструвати свої стосунки.
За міськими мірками Марк не виглядає екстравагантно, він більше нагадує Деніела Редкліффа, який зіграв роль Гаррі Поттера, ніж яскравого персонажа. Коли журналіст запитує, чи стали місцеві жителі більш агресивними після прийняття закону, Марк відповідає, що люди в поселенні завжди упереджено ставилися до квір-людей.
Молодший Марк обережно і з сумом говорить про те, що ворожість людей глибоко зачіпає його. Він співпрацює з групою «Вихід», яка надає юридичну та психологічну підтримку ЛГБТК+ людям.
«Я боюся, що нас розчавить колесо історії»
Генріх і Тель обидва – транс-чоловіки. Вони разом вже п'ять років і сподіваються одружитися в майбутньому. У їхніх паспортах досі залишаються жіночі імена.
Генріх і Тель пережили сексуальне насильство з боку членів сім'ї, зазнавали побоїв і знущань. Зараз Генріх працює спеціалістом з логістики, а Тель – лікарем. Їхні колеги не знають, що вони транссексуали, і жоден з них не спілкується зі своїми батьками.
Десять років тому Генріх вірив, що одностатеві шлюби врешті-решт стануть можливими в Росії. У Москві існували великі ЛГБТК+ спільноти та квір-дружні заклади, і все здавалося більш-менш нормальним.
Тель відчуває інакше – відтоді, як він усвідомив і прийняв себе, «він не прожив жодного спокійного дня».
Незважаючи на свої страхи, виснаження і скептицизм, обидва працюють волонтерами, допомагаючи квір-людям із побутовими питаннями і проблемами зі здоров'ям, надаючи їм притулок і реєстрацію, а також проводячи юридичні консультації. «Сидіти і чекати, поки погода зміниться – це не для нас. Я не можу терпіти бездіяльність. Якщо нічого не робити, нічого не зміниться», – каже Генріх.
«Я боюся, що нас розчавлять колеса історії – мене, мого чоловіка і наших друзів», – каже Тель.
«Нас багато, і ми сильні»
Віолетта – трансгендерна жінка. Вона почала свій перехід невдовзі після 30 листопада 2023 року. Без медичної довідки, операції чи зміни паспорта Віолетта поїхала від батьків. Вони не знають про її перехід.
Зараз Віолетта разом з колегами працює над медіа- проєктом, щоб допомогти ЛГБТК+ людям захистити свою інформаційну безпеку.
Після того, як Віолетта зробила камінг-аут, багато друзів перестали з нею спілкуватися «протягом тижня». Спільнота таких людей, як вона, надала їй таку необхідну підтримку. «Нас багато, і ми сильні, – каже Віолетта, – незважаючи на спроби нас придушити».
До 30 листопада 2023 року Віолетта не цікавилася активізмом. Новий закон змусив її підтримувати свою громаду і допомагати тим, хто залишився в Росії. Зараз вона проводить аудит безпеки для організацій, пов'язаних із вразливими меншинами.
Віолетта додає: «Уряд може диктувати про все, що завгодно. Завтра вони можуть заборонити носіння сандалів, заявивши, що сандалі – це ознака екстремістської Організації носіїв сандалів, наприклад. І хто буде їм протистояти? Ніхто».
Боротьба за визнання і розуміння загострює напругу в суспільствах, де ненависть й упередження домінують над толерантністю. Не кажучи вже про ситуації, де головним ворогом є держава. Майже всі люди, про яких йдеться в цій статті, розглядають можливість виїхати з країни. Як каже сам Тель: «Тому що я боюся прожити все своє життя не вільним».
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.