Загострення уваги ЗМІ до питання організації харчування в ЗСУ має штучний характер у рамках бізнес-конкуренції

Незрозуміло, чи йдеться про елементарну правову безграмотність дописувачів, чи цілеспрямований деструктивний вплив на свідомість громадян в умовах війни.

Останнім часом тема організації харчування в українській армії стала досить популярною серед певного кола дописувачів. І якщо у висловлюваннях декого можна припустити елементарну безграмотність у цьому законодавчому полі, то дописи представників депутатського корпусу потребують пояснень. Інформаційне агентство АрміяInform запросило до бесіди тимчасового виконувача обов’язків директора Департаменту державних закупівель МОУ Костянтина Ступака.

— Що можна сказати з приводу того, що тендерна документація «прописана під одну компанію-постачальника»?

— Для організації харчування Збройних Сил було розпочато 9 закупівельних процедур щодо забезпечення харчування ЗСУ. По 9 процедурах брали участь 14 компаній. Залежно від регіону — від 6 до 9 компаній на кожну. Процедура відбувається через Державну систему прозорих торгів, де компанії змагаються між собою за надання послуг МО на конкурентній основі.

Стосовно кваліфікаційних вимог, про які в деяких ЗМІ зазначають, що з боку замовника вони є дискримінаційними та «прописані під одну компанію», через що не всі компанії мають змогу брати участь у тендерах, можу відповісти наступне. Такі кваліфікаційні вимоги встановлюються не вперше. Саме вони дають змогу нам, як замовнику, переконатися в спроможності підприємства виконувати той обсяг роботи, який нам необхідний, а також у благонадійності і доброчесності учасників. З 14 учасників — 9 компаній, які вийшли на торги, цілком відповідали кваліфікаційним вимогам — це великі компанії, потужні, які раніше надавали послуги ЗСУ й мали змогу на конкурентних умовах виграти торги. Решта 5 учасників були визначені як такі, що не можуть брати участі в тендерах. Вони або мали ознаки фіктивності, або мали недоліки з огляду на фінансові спроможності та виробничі потужності.

Тобто про «прописання» тендерних умов під якусь одну компанію не йдеться, бо жодна інша компанія не мала б змоги вийти на торги.

Під час складання тендерної документації та визначення кваліфікаційних тендерних умов щодо забезпечення безперебійного постачання продуктів до ЗСУ для МО є важливими:

— наявність не менше ніж 50 осіб, які мають необхідні знання та досвід;

— наявність фінансової звітності підприємств за минулі періоди, де сума чистого доходу від реалізації продукції має бути в розмірі не менше ніж 100% очікуваної вартості предмета закупівлі;

— наявність досвіду виконання аналогічного договору, який становить не менше ніж 10% від очікуваної вартості предмета закупівлі.

Це продиктоване тим, що МО здійснює оплату за надані послуги упродовж 30 днів після їх надання. Коли говоримо про харчування у ЗС, то сума ця становить мільйони гривень на місяць. І якщо це нестабільна або невелика компанія, яка не має достатньо коштів для здійснення таких операцій, це призведе до зриву харчового забезпечення війська.

Вищезазначені вимоги в закупівлях встановлюються не вперше й дають змогу замовнику переконатися в надійності та добросовісності учасників.

Слід зазначити, що ці всі вимоги оскаржувались в Антимонопольному комітеті України, який підтвердив правомірність дій МОУ. Міністерством оборони України не порушило законодавства України «Про захист економічної конкуренції».

До розроблення тендерних вимог залучені фахівці різних структур, зокрема, Департаменту державних закупівель МО та постачання матеріальних ресурсів Тилу Командування сил Логістики. Під час розроблення тендерних умов були враховані потреби Збройних Сил та ризики, які можуть виникнути під час організації харчування війська, які були в минулі роки.

До речі, цього року в тендерах брала участь компанія, яка торік виграла тендери, а за три дні до того, як договори набрали чинності, відмовилася від виконання забезпечення війська продуктами харчування. Тоді питання вирішувалося в ручному режимі завдяки депутатам ВР.

— На Вашу думку, чи ефективно працює нині компанія-виконавець, адже озвучують цифру в понад 70 випадків постачання неякісних продуктів до ЗС.

— Стосовно випадків постачання компанією неякісних продуктів до Збройних Сил можемо навести статистику минулих років. Зокрема, у 2019 році було зафіксовано більш ніж чотириста порушень постачання харчування до ЗС по всіх компаніях, які працювали зі Збройними Силами. У 2020 році — 714. На початку 2021 року складено поки що 80 актів. Але 50 з них були врегульовані на місцях. Варто врахувати, що ці акти стосуються не лише якості продуктів харчування, найчастіше постачальники не дотримуються умов договорів щодо асортименту, кількості, якості продукції та термінів поставки.

Тобто цьогорічна статистика з огляду на значну чисельність війська та обсяг продукції, який поставляє компанія — є робочим моментом, що має дієві шляхи розв’язання та методи врегулювання.

Загострення уваги ЗМІ до цього питання може бути викликане діями конкурентів підприємства, яке виграло тендер.

— Ви можете прокоментувати звинувачення стосовно того, що одна компанія монополізувала ринок? І якщо компанія виграла тендер, але при цьому її звинувачують в монополізації, як цю ситуацію трактує чинне законодавство?

— Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», на підставі яких розпочинаються процедури закупівлі, не передбачено жодного обмеження щодо кількості лотів, які може виграти підприємство. З огляду на це не може бути встановлено, що те чи інше підприємство може виграти один лот, два чи всі… Тим, хто постійно педалює тему монополізації, варто апелювати до ЗУ «Про захист економічної конкуренції», який чітко визначає поняття монополізації, а саме:

Монополізація — це зайняття монопольного становища на ринку певної групи товарів на території нашої країни або її домінуюче становище.

Це поняття не може застосовуватися в рамках певної організації. У нашому випадку постачальник, який заволодів більшою частиною договорів в організації, не може бути монополістом у прямому значенні цього поняття. Питання щодо можливих ознак монополії в публічних закупівлях може виникати у разі відсутності конкуренції на певному ринку товарів. У зв’язку з тим, що на цьому ринку не один учасник, жодних ознак монополії не існує.

До прикладу, МО купує певну групу товарів лише в одного підприємства, зокрема берці, бронежилети. Тут 100% договорів підписані однією компанією й питань про монополізацію ринку не виникає.

До того ж ми маємо можливість змінити компанію-постачальника, що неможливо, якщо на ринку — монополія. Тобто після перемоги в тендері в МО з суб’єктом господарювання виникають договірні зобов’язання. У рамках дії договору є певні умови та вимоги до виконання договорів, зокрема прописано, скільки він разів може порушити вимоги щодо якості чи кількості, чи строків. Ці порушення є підставами до розірвання договору. Розпочинаючи процедуру розірвання договорів, паралельно з цим ми маємо провести нові тендерні торги для визначення іншого постачальника.

Проте, аби встановити істину, ми звернулися до Антимонопольного комітету, щоб він висловив своє бачення ситуації, яка наразі склалася не на ринку України, а в МО. А саме — чи є ця ситуація порушенням закону «Про захист економічної конкуренції» та чи є тут монополізація ринку.

Адже лише Антимонопольний комітет України є уповноваженим органом, який керується окремим Законом України та може визначити чи є в цьому питанні монополія, чи ні. Без визначення АМКУ ніхто не має права, навіть суд, трактувати явище монополії ні в країні, ні в МО.