Skip to Content

Зірвали розробку українських БМП за два дні до вторгнення. Хто поховав "вітчизняні Bradley"?

Зірвали розробку українських БМП за два дні до вторгнення. Хто поховав "вітчизняні Bradley"?

Be First!

Американські бойові машини піхоти (БМП) Bradley сьогодні захищають Авдіївку. Військові люблять їх за міць, захист і мобільність. Головна проблема – їх мало. Україна отримує ці машини маленькими партіями.

До 2022 року Україна також розробляла власну технологічну БМП. Не гіршу за Bradley. У 2016 році військові та політики погодились, що армії потрібна така машина. Для її розробки на одному з приватних підприємств зібрали танкових спеціалістів та закупили унікальне обладнання.

Проєкт отримав назву “Вавілон”. Планувалось розробити сучасну цифровізовану БМП та десятки нових агрегатів для неї. До 2022 року машина могла б піти в серійне виробництво та встигнути на війну з Росією. Але низка скандалів, чвар з Міноборони та забудовниками призвели не тільки до зриву програми, а і до розпуску команди конструкторів та втрати технологічних напрацювань, які сьогодні могли б стати в нагоді.

За даними ЕП, кілька місяців тому прокуратура почала досудове розслідування щодо неналежного виконання службових обов’язків осіб, які були причетні до провалу проєкту. Історія БМП “Вавілон” є еталонною відповіддю на питання, чому Україна під час війни самотужки не виробляє окремі дефіцитні види озброєння.

Збірна конструкторів

В центрі цієї історії – інженерна група “Арей” з Києва. Маленька майстерня спочатку навіть не була юридично оформлена. Її завданням було готувати бронетехніку для бійців батальйону “Азов”. Роботи вистачало – події відбувались у 2014 році, коли кожна одиниця бронетехніки була на вагу золота.

Роботою майстерні керувала родина політика Романа Зварича – колишнього міністра юстиції за президента Ющенка. Зваричі тоді збирали пожертви та фінансували “Азов” власним коштом. Вони шукали танкових спеціалістів, які готові були працювати для добровольців.

В цей же час на харківському заводі імені Малишева збирали танки Т-64 для Республіки Конго. Цим контрактом опікувались конструктори Микола Степанов та його син Сергій. Батько обіймав посаду технічного директора, а син – заступника головного конструктора.

Щойно Степанов-старший отримав свою керівну посаду, він покинув завод. За словами сина, тодішнє керівництво намагалось втягнути його батька у корупційні історії. Сам Сергій теж не був у захваті від роботи на держпідприємствах через неможливість себе проявити.

Микола Степанов

Після початку війни на Донбасі контракт із Конго анулювали, а Т-64 передали “Азову”. Микола та Сергій звільнились з державного заводу та рушили за своїми танками – до цеху “Арей”. Так сім’ї Степанових та Зваричів знайшли одне одного.

Майстерня “Арей” розташовувалась на збанкрутілому та занедбаному машинобудівному заводі “АТЕК”. Там же розміщувався й тренувальний табір добровольців. Приміщення та інфраструктура заводу із залізницею ідеально підходили для облаштування танкового заводу.

Сергій Степанов

Микола Степанов одразу перейняв управління підприємством. Він мріяв побудувати на “АТЕК” сучасне танкове виробництво, мав для цього знання та авторитет у галузі. В його послужному списку – 45 років роботи конструктором, десятки розробок бронетехніки, зокрема модернізація танків Т-64, Т-72 та випуск першої серійної партії БМ “Оплот”.

БМ “Оплот”

Будівництво конструкторського бюро (КБ) з нуля виглядало як авантюра, але за Миколою тягнулися люди з інших танкових заводів: з Житомира, Харкова, Львова тощо. В колектив добирали також електронщиків, програмістів та колишніх військових.

Перевага приватної оборонної компанії була у відсутності політичних надбудов, на кшталт “Укроборонпрому”. Конструктори не стикались із бюрократією, корупцією, наживо спілкувались із військовими та готували машини за їхніми відгуками.

“Я ніколи так швидко не переходив від технічного завдання до роботи над об’єктом. У нас все просто: наш замовник і наш техконтроль – це бійці нашого полку”, – хизувався новим місцем роботи Микола Степанов.

Одна з тогочасних розробок групи – важка бойова машина “Азовець”, призначена для міських боїв. У 2015 році її офіційно представив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Звісно, машина залишалась дуже сирою. До серійного виробництва не дійшло, але робота тривала.

Степанови із командою на машині “Азовець”

Колектив набирався досвіду, цехи “АТЕК” відновлювались й обростали обладнанням. У 2014-2015 роках “Арей” відремонтував та модернізував більше сотні одиниць бронетехніки.

Нова українська БМП

Одна справа будувати техніку з підручних матеріалів для добровольців, інша – розробити серійний продукт для регулярної армії. Зазвичай нові розробки віддавали державним КБ. Однак у Міноборони знайшлись люди, які повірили у колектив “Арей”.

“До нас придивлялись різні чиновники, бачили як кипить робота та хто очолює підприємство. Одного разу до нас прийшов генерал Ігор Павловський і сказав, щоб ми приїхали в Центральний науково-дослідний інститут (ЦНДІ) Збройних Сил і представили всі розробки”, – сказала Світлана Зварич.

Зібралась велика нарада за участі представників Генштабу та Міноборони. Військові підтвердили, що розробки Степанова потрібні армії. Серед них – важка БМП “Азовочка” на базі танку Т-64.

Ще кілька нарад, презентації, виставки – і “Азовочка” перетворилась на дослідно-конструкторську роботу (ДКР) з розробки важкої БМП, яке фінансувало Міноборони. Вона отримала кодову назву “Вавілон”.

Фактично це бойова машина піхоти на базі танку Т-64А. БМП “Вавілон” мала б важити 36 тонн – на 10 тонн більше за Bradley. Таких важких БМП у світі небагато. За словами Степанова-молодшого, найближчий аналог – 60-тонні ізраїльські БМП “Намер”, які заточені під максимальний захист екіпажу.

БМП “Намер”

Ідея взяти за основу Т-64А пов’язана із простотою ремонту та виробництва. В Україні багато таких танків, і інженери вміють їх обслуговувати. “Вавілон” мала б бути машиною перехідного періоду, поки країна не знайде інше базове шасі для своєї бронетехніки.

Власне на Т-64 вся радянщина і закінчується. Все інше обладнання мало бути або осучасненим або заново розробленим. Наприклад, “Вавілон” планували оснастити єдиним цифровим комплексом управління, завдяки якому військові могли б контролювати всі показники та датчики й обмінюватись даними з підрозділом. Лише розробка програмного забезпечення та контролерів у машину коштувала десятки мільйонів гривень.

Макет корпусу “Вавілону”

Рухатись БМП мала би як на дизелі, так і на електриці. Максимальна потужність у 1080 к.с досягається, коли німецький двигун TCD16.0V8 працює разом з електричним.

“Противник зазвичай намагається вразити двигун або систему охолодження. Гібридний привід дозволяє машині на електриці покинути поле бою навіть якщо основний двигун вийде з ладу. До того ж основний мотор доволі шумний, тому електричний привід дозволить бути більш непомітним”, – зазначив Сергій Степанов.

Україна може виробляти значно більше зброї. Що для цього потрібно?

Технологію бронювання машини мали розробити з нуля, і вона була кращою за стандартний динамічний захист. “Якщо Bradley може захистити екіпаж від крупнокаліберного кулемету, то “Вавілон” – від танкового пострілу”, – пояснив Степанов-молодший.

Для зварювання броні “Арей” придбав сучасну німецьку установку, яку компанія-виробник відмовлялась експортувати до 2018 року. За словами Сергія, саме такі інструменти використовував концерн Rheinmetall для зварювання броні танків Leopard.

Забігаючи наперед, конструкторам таки вдалося досягти необхідного рівня захисту. На випробуваннях макет витримав влучання 125 міліметрового боєприпасу з 500 метрів.

Макет корпусу з додатковим захистом з випробувань

“Вавілон” мав би коштувати до 1,8 млн дол, що значно менше за іноземні аналоги. Така вартість пояснюється тим, що машину разом із компонентами планували виробляти в Україні. Близько 75% деталей БМП мали виробляти тут, а решту 25% становила імпортна електроніка.

Інноваційні напрацювання “Арей” могли вилитись не тільки у розробку нової БМП, але й освіжити інші моделі української бронетехніки. Однак для реалізації планів потрібно було пройти сім кіл бюрократичного пекла.

Хто зруйнував “Вавілон”?

Проблеми у компанії “Арей” почались одразу після відкриття ДКР “Вавілон”. 21 жовтня 2016 року на “АТЕК” та конкретно в танкові цехи увірвались невідомі, вигнали охоронців та перекрили прохідну. З того моменту інженери на завод не поверталися.

Пояснити коротко, що сталося тієї ночі, неможливо. Три десятки гектарів київської землі біля станції метро та тисячі тонн металобрухту приваблюють багатьох “ділків”. Конфлікт між збанкрутілими власниками, “інвесторами”, орендарями цехів та “Азовом” за “АТЕК” – тема для окремої статті.

Результат розбірок – у розпал війни танкових конструкторів викинули на вулицю. Обладнання на мільйони гривень залишилось всередині. Щоб зберегти шанси на повернення майна, “Арей” попросив СБУ “опломбувати” 19-й та 60-й цехи, де велась розробка бронетехніки.

Розуміючи, що через дії рейдерів розробка вітчизняної БМП може бути зірвана, за “ареївців” вступилося командування військ. В розпорядженні ЕП є лист 2017 року, у якому тодішній начальник генштабу Віктор Муженко просить ексголову СБУ Василя Грицака розблокувати цехи “Арея”, бо це може завдати шкоду обороноздатності держави.

Військових ніхто не послухав. За мовчазної згоди силовиків на “АТЕК” почали зносити цехи під забудову. За словами Світлани Зварич, було розкрадено 246 верстатів, а відремонтовані крани біля залізниці та трансформаторні будки знесли.

Те, що лишилось від 19-го цеху

На цьому історія не завершилась. “Арей” зміг зібратись та продовжити роботу. Руку допомоги протягнули все ті ж військові. Вони прихистили колектив у невеликому цеху 482-го конструкторсько-технологічного центру ЗСУ. А через півроку команда взяла в оренду приміщення у Василькові, докупила обладнання та відновила розробку.

Через втрату “АТЕК” плани змінились. Розробку технічного проєкту та конструкторську документацію “Арей” планувала виконати в орендованих цехах, а виготовлення дослідного зразка, випробування та серійне виробництво облаштувати на Київському бронетанковому заводі (КБТЗ).

“Ми хотіли працювати як конструкторське бюро. Це мав би бути чудовий приклад приватно-державного партнерства”, – зазначила Зварич.

Хованки від ракет, російські шпигуни і багато української зброї. Інтерв’ю з директором “Української бронетехніки” Бельбасом

Щоб розпочати розробку, ЦНДІ повинен був надати “Арею” технічне завдання. Щоправда, ніхто нікуди не поспішав – цього документу конструкторам довелося чекати більше двох років. Тож фактично роботи розпочалися наприкінці 2018 року.

“Саме технічне завдання розробляється швидко, однак узгодження по тактико-технічних вимогах дійсно триває достатньо довго”, – пояснив ЕП керівник ЦНДІ генерал Ігор Чепков.

За словами Сергія Степанова, окрім довгого очікування технічне завдання містило купу помилок, зокрема десятки ГОСТів, які втратили чинність, нереалістичні умови повороту машини, відсутність вимог до програмного забезпечення. Вишенькою на торті стала вимога оснастити БМП динамічним захистом ХСЧКВ.

Останнє виглядає щонайменше дивним. За державним стандартом, у технічному завданні повинні бути прописані головні цілі, характеристики та показники, і аж ніяк не конкретна продукція.

Креслення “Вавілону”

В “Арей” жаліються, що протягом усієї розробки Чепков наполягав, щоб на машину встановили захист саме ХСЧКВ, а згодом це нібито стало однією з ключових точок конфлікту між виробником та замовником.

Генерал Чепков є одним із розробників захисту ХСЧКВ. Щоправда, за словами директора юридичної фірми Crane IP Івана Нікітченка, його патенти втратили силу у 2004 році.

Час втратили, але проблему з технічним завданням вирішили – його скоригували на прохання виробника. Хоча за словами Зварич, ЦНДІ відмовився змінювати броню, тож ХСЧКВ у проєкті довелося залишити. “Арей” сподівався згодом самотужки розробити більш міцну броню та запропонувати її у якості основної.

До другого етапу розробки (створення конструкторської документації) чиновники переходити знову не поспішали. Зміни до технічного завдання розглядали шість місяців.

У цей час підприємство не отримувало фінансування і простоювало. Як результат – збитки 3 млн грн. “Звільняти людей не можна було, бо тоді прийдуть військові представники та скажуть, що ми не спроможні виконати роботу”, – пояснює Сергій Степанов.

У вересні 2019 року другий етап проєкту “Вавілон” таки розпочали, але після цього почали відбуватися дивні речі. За три тижні на завод позапланово прийшли військові представники, які мали перевірити спроможність виконати контракт. Висновок був позитивним.

Ще через два місяці керівництво “Арея” викликали на засідання безпекового комітету Верховної Ради. Депутатам чомусь поставили на розгляд питання передачі проєкту ДКР “Вавілон” одному з харківських держпідприємств.

“Перший заступник голови комітету Михайло Забродський ставив жорсткі та конструктивні питання. Ми змогли на все відповісти та підтвердити документально. У підсумку комітет став на наш бік і залишив розробку нам”, – переказує результати засідання Світлана Зварич.

Ще за кілька днів на підприємство знову прийшла позапланова перевірка, уже під керівництвом Чепкова. ЕП ознайомилась з фінальним актом комісії – він теж не містив негативних висновків.

Проте через 10 днів Чепков направив листа до Міноборони, в якому жалівся, що “Арей” нібито не прийняв рішення про виготовлення дослідного зразка, тож після другого етапу розробки компанія може відмовитись від проєкту.

Насправді ж від подальших етапів ніхто відмовлятись не збирався. За словами Зварич, цього не можна було зробити навіть за контрактом, інакше – кримінальна стаття. Виготовити дослідний зразок “Арей” планував на потужностях КБТЗ, про що свідчить їхній договір про партнерство. Ба більше, в актах попередніх перевірок вказувалося, що жодних проблем з виконанням робіт та спроможністю взагалі немає.

Однак на підставі листа Чепкова Міноборони приймає рішення у 2019 році “притримати” виплату авансу у 26 млн грн. Для “Арею” це вчергове означало великі фінансові проблеми. Тільки цього разу запас міцності вже почав виснажуватись – зарплати затримували і спеціалісти почали розходитись.

Аванс “Арею” виплатили через півроку. Попри це команда взяла себе в руки та завершила другий етап – 22 тис аркушів конструкторської документації, макет машини та випробування нового захисту.

Згодом на підприємство знову приходить перевірка військових. У їхньому висновку зазначалось, що другий етап виконано вчасно, в повному обсязі та з дотриманням орієнтовної ціни робіт. Ба більше, “Арей” має досвід, персонал та технічну базу для виконання третього етапу на КБТЗ, як це планувалось із самого початку.

Ніби ігноруючи черговий позитивний висновок перевірки, Міноборони запропонувало конструкторам перенести виробництво дослідного зразка до Харкова – на завод Малишева. Причина – “Арей” нібито не має потужностей для виготовлення дослідного зразка.

На той момент на КБТЗ вже готувались цехи для виготовлення дослідного зразка “Вавілон” та були підписані всі необхідні угоди. За словами Зварич, попри це Міноборони все одно наполягало на перенесені виробництва в Харків. “Арей” на це не погодився, адже вже набрав співробітників у Києві.

У підсумку фінансування третього етапу так і не розпочалось. “Арей” знову залишився без грошей аж до кінця 2021 року, поки не закінчився основний контракт. Збитки становили 28 млн грн і їх ніхто не компенсував, адже у контрактах не закладають відповідальність замовника за зрив фінансування.

За цей час конструктори розробили унікальне програмне забезпечення, оптико-електронні пристрої, енергоагрегат тощо.

Але все дарма. Історія вилилась у закономірний та символічний фінал. Програму ДКР “Вавілон” в Міноборони закрили за два дні до великого вторгнення Росії – 22 лютого 2022 року. За даними внутрішнього аудиту Міноборони, з результатами якого ознайомилась ЕП, це рішення приймалося без врахування позиції Командування сухопутних сил ЗСУ.

Продовжувати роботи ніхто не збирався. Міноборони просто не забрало конструкторську документацію та макети, на які витратило 50 млн грн платників податків.

Українські “шахеди”, снаряди та корупційні шпаринки в Укроборонпромі. Інтерв’ю з директором Германом Сметаніним

За словами Зварич, це майно за законом належить Міноборони. Після завершення контракту “Арей” не мав права ставити собі на баланс технічну документацію та макети, тож неодноразово просив їх забрати. Але цього не зробили.

ЕП звернулась за поясненнями до тодішнього голови Департаменту військово-технічної політики Міноборони Владислава Шостака, однак той на запитання не відповів.

На початку 2022 року “Арей” частково відвіз майно в орендоване приміщення в Харкові. 16 квітня туди влучив російський снаряд та знищив 22 тис сторінок конструкторської документації на БМП. На щастя, макети залишились в іншому місці та вціліли.

Навесні 2023 року Міноборони провело внутрішній аудит щодо ДКР “Вавілон” та згадало у ньому втрачене майно. Він підтвердив, що відомство не прийняло матеріальні цінності, які належать міністерству. Згідно з фрагментом одного з внутрішніх документів, що потрапив до ЕП, за результатами цього аудиту восени 2023 року прокуратура почала досудове розслідування за статтею 367 ККУ (службова недбалість).

Хто саме є фігурантами розслідування ЕП достеменно дізнатись не вдалось. За словами Зварич, відповідальним за ДКР “Вавілон” є тодішній голова Департаменту військово-технічної політики Владислав Шостак та куратор проєкту Валентин Снісаренко.

***

Сьогодні сім’я Степанових допомагає ЗСУ ремонтувати бронетехніку. Миколі вже 74 роки, однак він досі робить свою справу і працює руками. Після провалу ДКР “Вавілон” команда конструкторів розбіглась по різних підприємствах.

На “АТЕК” замість танкового заводу – випалена земля. Ділянка досі переходить від однієї компанії-прокладки до іншої.

Сухопутні сили сьогодні, як ніколи, потребують БМП. Із запасів знімають старі радянські машини, а влада просить партнерів надсилати більше Bradley та Marder, яких завжди не вистачає. Партнери ж вказують, що в дефіциті бронетехніки є і наша провина.

“Ви б могли б робити бойові машини піхоти, причому набагато кращі за Bradley. У вас були для цього технології. Але ви цього теж не робили”, – казав в інтерв’ю українським ЗМІ американський військовий аналітик Філіп Карбер, ніби натякаючи на історію “Вавілону”.

Українські оборонні підприємства, за відсутності вітчизняних БМП, сьогодні подумують про локалізацію західних ASCOD та CV90.

У Міноборони провал розробки БМП “Вавілон” ніби й не помітили. Причетні до цього проєкту чиновники не понесли відповідальності.

Ситуація з ДКР “Вавілон” в цілому характеризує роботу дослідно-конструкторських програм Міноборони, які ніколи не славилися ефективністю. З 2022 року відомство щороку виділяє на програми ДКР 3 млрд грн.

Восени прокуратура почала розслідування щодо службових осіб Міноборони, які не забрали технічну документацію та макети на БМП. Уже через два місяці на пошту “Арей” від Міноборони прийшов позов “про витребування майна з чужого незаконного володіння”. Схоже, відомство почало юридичний контрнаступ. Причина для подачі позову: макети БМП “Вавілон” іржавіють на одному з бронетанкових підприємств.

Конструкторську документацію знищено, але “Арей” заявляє, що може її відновити, адже у них збереглись електронні копії. Степанов переконує, що готовий заново зібрати команду та довести розробку до кінця.

Вже у 2024 році в Міноборони знову зібралась нарада. Представники “Арей”, військові та Міноборони обговорювали можливість поновлення ДКР “Вавілон”. Проте, за словами Степанова, конструктиву на нараді було мало.

Результат цієї довгої історії поки що такий – Україна не має і ще довго не матиме власної БМП.

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*