Що насправді ховається за все більш жорсткою антиімміграційною позицією Кремля?
Влада посилює негативне ставлення до іммігрантів і, схоже, намагається ідеологічно їх контролювати.
Скриншот статті в Russia Post. Публікується з дозволу Russia Post.
[Усі посилання в тексті — російською мовою, якщо не вказано інше].
Олександр Верховський для Russia Post [англ.] аналізує посилення законодавства щодо трудової імміграції в Росії та недавні дії влади, стверджуючи, що уряд намагається контролювати міграцію, а не обмежувати її. Однак цей контроль має чіткий ідеологічний підтекст, який підсилює антиімміграційні настрої. Global Voices публікує відредаговану для нашої аудиторії версію статті з дозволу Russia Post [англ.] .
Літо 2024 року ознаменувалося посиленням [рос.] боротьби з (реальними або уявними) загрозами, пов'язаними з трудовою імміграцією, і це посилення спостерігається на всіх рівнях російського суспільства.
У червні з'явилися повідомлення про масштабні поліцейські рейди та зростання кількості висилок (у Росії «адміністративне виселення» відрізняється від депортації, яка застосовується у разі кримінальних звинувачень). У липні відбулася активна робота над законодавством щодо імміграції, а також пройшов так званий «російський марш» у місті Кореновськ Краснодарського краю, який відбувся без жодного втручання поліції. Усе це відбувається на тлі постійних обговорень про значний дефіцит робочої сили.
Одночасно громадяни й політики на різних рівнях висловлюють невдоволення тим, що тисячі іммігрантів із південних і східних країн, які прийняли російське громадянство, не реєструються у військкоматах і, відповідно, не беруть участь у війні в Україні. Частина населення вважає, що тягар війни (російського повномасштабного вторгнення в Україну, яке триває вже понад два роки) розподіляється несправедливо.
Страх перед іммігрантами vs Переваги імміграції
Найочевидніший фактор можна помітити у самому слові «іммігрант» і в тому, як воно вживається в повсякденній мові. Наприклад, людину з британським паспортом рідко називають іммігрантом у Росії, на відміну від власника узбецького паспорта. Крім того, навіть «нових громадян» країни досі часто вважають іммігрантами. Це слово інколи застосовується навіть до корінних росіян із віддалених регіонів, особливо з Північного Кавказу.
Іншими словами, сам термін «іммігрант» у побуті має расистський підтекст і відображає упереджене ставлення до певних етнічних груп. Держава може й придушує найбільш радикальні форми расистської пропаганди, але загалом не бореться з цими настроями, а можливо, навіть не вважає їх серйозною проблемою.
Расистські упередження щодо окремих груп населення в Росії є одним із постійних чинників, що штовхає уряд до більш жорсткої міграційної політики.
Звісно, расистські настрої не можуть відкрито проявлятися на офіційному рівні, але іноді вони стають очевидними. Наприклад, у липні один підполковник МВС на офіційній нараді заявив, що отримав вказівку «відбілити» Московську область.
Дефіцит робочої сили продовжує зростати через різні причини: динаміку економічного розвитку та валютні курси в Росії й країнах-джерелах мігрантів, демографічні тенденції, імміграційну політику (візовий режим, процедури отримання дозволів, рівень дотримання правил, корупція тощо), а також війну, яка потребує дедалі більше людей як на полі бою, так і в промисловості для виробництва військової техніки.
Важко точно оцінити, наскільки страх перед можливістю бути мобілізованим для війни в Україні стримує іммігрантів. Деякі з них усе ж потрапляють на фронт — із російським громадянством чи без нього, підписавши контракт. Їхня кількість невідома, але навряд чи дуже велика. Наприклад, Слідчий комітет Росії нещодавно заявив, що 10 000 «нових громадян», які не стали на військовий облік, були відправлені на фронт.
Зростання страху перед іммігрантами
Іммігранти як група вже давно викликають невдоволення у значної частини місцевого населення. З 2011 року влада перейшла від закликів до толерантності та порядку до формування нової доктрини, яку можна назвати офіційним націоналізмом.
Ця доктрина підкреслювала політичну єдність громадян навколо російського (руського) і православного «цивілізаційного ядра», відкидаючи етнічні націоналізми, включно з російським. Водночас про іммігрантів у ній майже не згадувалося, оскільки вони сприймалися як тимчасові працівники, а не як частина російського суспільства, і жодної конкретної політики щодо них не розробляли.
Суворий регуляторний режим для іммігрантів супроводжувався заходами, спрямованими на зменшення ризику насильства та нестабільності. Проте у 2013 [англ.] році влада несподівано підняла антиімміграційні настрої, провівши масштабні поліцейські рейди, що призвели до кількох локальних заворушень. Після особливо значного інциденту в районі Бірюльово Західне [англ.] в Москві цю кампанію швидко згорнули.
Однак у 2021 році зусилля відновилися, і цього разу без видимих причин. Із того часу ці дії лише активізувалися, зокрема після початку російської агресії проти України. Влада не лише посилила пропаганду, а й збільшила кількість поліцейських рейдів та обмежувальних ініціатив, підкріплених націоналістичними настроями в суспільстві.
Після 2022 року цей процес значно прискорився, що вплинуло на державну політику щодо іммігрантів, незважаючи на загальну антизахідну спрямованість ідеології. Особливим поштовхом стало реагування на теракт [англ.] у «Крокус Сіті Холі» у Москві в березні.
Риторика про «мігрантську загрозу» лунала ще до цього, але після теракту обшуки, самосуди та напади посилилися. Масштаб поліцейських рейдів зріс, але вони не стали винятковими порівняно з минулими роками. Відмінність полягає в поступовій еволюції націоналістичного руху та його тіснішій співпраці з поліцією. Найбільш помітною зміною стало те, що влада активніше використовує антиімміграційні настрої для зміцнення свого контролю.
Антиімміграційне законодавство
Наприкінці парламентської сесії наприкінці липня було прийнято два закони. Перший розширив перелік адміністративних правопорушень, за які можливе видворення без суду і слідства, а другий, по суті, не наклав обмежень на саму імміграцію, але спростив процедуру видворення і депортації іммігрантів, а також посилив контроль за ними.
Другий закон, прийнятий нещодавно, також цікавий тим, що вводить обмеження на громадянські права іммігрантів. Наприклад, вони не мають права висувати будь-які публічні вимоги до влади і повинні дотримуватися цілого набору «традиційних цінностей»: шлюб тільки між чоловіком і жінкою, «неприпустимість спотворення історичної правди» про Другу світову війну тощо. Не можна сказати, що серед іммігрантів існує велика опозиція цим цінностям. Більше того, сьогодні немає ознак того, що багато іммігрантів відкрито протестують проти чогось.
Ідеологія переважає над прагматизмом
Водночас влада нагнітає негативні настрої щодо іммігрантів і явно намагається ідеологічно їх контролювати. Тут, ймовірно, є дві мети. Перша: іммігранти, ймовірно, усе ще сприймаються як потенційна загроза, а нинішній політичний режим воліє нейтралізувати будь-яку потенційну загрозу, наскільки це можливо; друга: антиімміграційна риторика покликана впровадити в офіційний націоналізм ідею про те, що «російську цивілізацію» потрібно захищати не лише від Заходу, який є надто цивілізованим, а й від Півдня, який є цивілізованим недостатньо.
About Author
