Венесуельські жінки стверджують, що розкол суспільства в минулому
“Неприйняття, яке ми відчуваємо цього разу, є повсюдним”
Фотографія Єні, використана з її дозволу.
Повна версія цієї статті була опублікована на румунському інформаційному сайті HotNews і з дозволу «Голосу Америки» передруковується на сайті Global Voices.
Зараз 29 липня, ранок, і 26-річна Єні (ім'я змінено) їде в автобусі, який везе її з Валенсії до Каракаса, Венесуела. Наступного дня вона вилітає назад до Румунії, де живе вже три роки. Вона приїхала до Венесуели, щоб побачити свою сім'ю і мати можливість проголосувати на президентських виборах, які відбулися 28 липня.
На вулицях Венесуели панує атмосфера жалоби: стоїть тиша, люди сумні. Ніхто не святкує результати виборів, які напередодні ввечері оголосила Національна виборча рада, не грає музика, як на попередніх виборах. За даними Національної виборчої ради, Ніколас Мадуро переміг на виборах – результат, який опозиція і люди з різних верств населення оскаржують.
Голосування було непростим: їй довелося чекати вісім годин. «Хоча столи повинні були відкритися о 6 ранку, було майже 10 ранку, і вони продовжували виправдовуватися, що машини для голосування не працюють, що свідки ще не прибули… Усе це для того, щоб відбити у нас бажання голосувати. Вони відкрилися тільки тоді, коли одна літня людина знепритомніла і з'явилися журналісти», – розповідає Єні.
Єні вважає, що у венесуельському суспільстві щось змінилося. «Тепер ви вже не можете сказати, хто є проурядовим, а хто ні», – каже мені Єні. Раніше, пояснює вона, можна було краще зрозуміти, як люди розмовляють або як вони поводяться. Люди з незахищених соціальних груп часто зустрічалися з членами уряду, які насаджували їм свою ідеологію та роздавали продуктові пакунки.
Фахівці визначають поляризацію, створену соціалістичним урядом протягом останніх десятиліть, як радикалізацію окремих осіб або груп у бік тієї чи іншої сторони. У цій поляризації кожна сторона заперечує легітимність іншої, як правило, з сильним емоційним зарядом і з наслідками в особистих відносинах.
«Навіть члени моєї сім'ї донедавна роками не розмовляли один з одним. Мені було 11 років, коли прийшла однокласниця і сказала, що ми не можемо дружити з іншою дівчинкою, тому що вона і її сім'я – чавісти… Дивуєшся: чому діти говорять про такі речі?» – розмірковує Єні.
Вона пояснює, що виросла в країні, де в кожному районі були люди, яким платив уряд, так звані «jefes de calle» (вуличні боси), які роздавали пакунки з їжею та листівки з політичною агітацією: «Якби вони знали, що ти проти уряду, вони б не дали тобі їжу. Ці ж люди фотографували [людей] на протестах і подавали на них скарги».
Подорожуючи автобусом до Каракаса, Єні бачить групи військових серед повної безлюддя. «Наче хтось помер, наче країна померла», – пояснює Єні.
Однак, коли настає ніч, і вона проїжджає через один з бідних районів, розташованих на пагорбах, що оточують центр міста, вона чує звуки каструль і сковорідок («cacerolazo»). Це форма мирної демонстрації проти уряду у Венесуелі.
«Ці райони ніколи не протестували, тому що їх завжди було легко купити. Ті, хто раніше протестував, належали більше до середнього класу, тому що їхній рівень життя дійсно постраждав. Те, що відбувається зараз, – це зовсім інше», – каже Єні.
Флорантонія, венесуельська журналістка, підтверджує це. «Правда полягає в тому, що неприйняття уряду Мадуро є величезним. Цього разу є дуже велика різниця порівняно з іншими протестами (2014, 2017 і 2021 років), і вона полягає в тому, що нижчі соціальні верстви вийшли масово», – каже вона.
Згідно з даними підрахунку голосів, зібраними опозицією, 70 відсотків населення виступають проти Мадуро. Мадуро і Національна виборча рада ще не опублікували протокол, який би підтвердив перемогу Мадуро на виборах.
Флорантонія стверджує, що Мадуро з'являється на телебаченні до п'яти разів на день, порівнюючи опозицію з нацистами і весь час говорячи про Гітлера. Вона також каже, що вночі відбувається найбільше репресій проти протестувальників, коли відбувається найбільше арештів і насильства. «Незважаючи на атмосферу жалоби, люди відчувають, що ця ситуація не схожа на попередні, тому що відторгнення, яке ми відчуваємо цього разу, є всезагальним», – каже вона.
На Єні сильно вплинуло те, що вона почула звуки протестів у цьому районі; у той момент вона зрозуміла, що мури цього суспільства впали, так само, як і її власна сім'я відчула це за ті тижні, що вона провела вдома.
***
38-річна Адела (не справжнє ім'я) виїхала з Венесуели у 2016 році, жила в Перу і повернулася до Венесуели через шість років. Вона побачила, що все змінилося: від харчових брендів до менталітету людей.
«Коли я поїхала, люди сліпо підтримували уряд. Район, де я зараз живу, – це популярне місто, район, який майже на 100 відсотків підтримував Чавеса, і де було важко завести розмову, у якій ти критикував би уряд або пропонував би зміни. Відтоді, як я повернулася, я помітила величезні зміни, ніби з очей людей спала пелена», – каже вона. «Я бачила, як ті самі люди, які раніше сліпо підтримували Чавісмо, плачуть наступного дня після виборів, бо уряд відмовляється визнати свою поразку».
Адела розповідає мені, що в районі, де вона живе, не було жодної демонстрації за 25 років з початку правління уряду Чавеса, оскільки там жили лише «червоні сорочки» (прихильники уряду).
Для Адели цей поворот – найкраще, що могло статися з венесуельським народом: усвідомлення глибокого розколу, жертвами якого він був протягом багатьох років, і розірвання цього кола.
«Уряд каже, що протестувальники – фашисти, але це неправда. Це звичайні люди, з людних районів, які нарешті вийшли на вулиці, щоб засудити фальсифікації і вимагати прозорих результатів».
Адела додає, що «Марія Коріна Мачадо [лідерка опозиції] подорожувала вглиб Венесуели і відвідувала робітничі громади, щоб зрозуміти потреби людей. Протягом усього цього часу вона залишалася вірною своїм переконанням і демонструвала справжню відданість загальному благу».
Адела вважає, що єдиний шанс для народу перемогти – це коли державні правоохоронні органи стануть на бік народу.
About Author
