Skip to Content

Автобусники теж вкладаються в Перемогу – Урядовий Кур’єр

Автобусники теж вкладаються в Перемогу – Урядовий Кур’єр

Be First!

Нині важко уявити сучасне місто без громадського транспорту. У будь-яку пору року і погоду рано-вранці й пізнього вечора черкаські автобуси доставляють городян на роботу, до лікарень, родичів та в інших потребах життя. Однак дехто звик нарікати на автобусників і на міські служби, які контролюють додержання графіків руху на маршрутах. Але у них теж чимало невирішених питань: обслуговування машин, забезпечення пальним та запасними частинами. Не можна забувати, що на автопідприємствах працюють такі самі люди, яких вони перевозять і разом з якими на волонтерських засадах допомагають фронту.

У майстерні ПрАТ «Черкаського АТП 17127» світло й гамірно. Кілька слюсарів знімають двигун зі старенького «ікаруса», на якому чорні військові номери. Поряд — військові зі 118 бригади тероборони. Прошу їх розповісти, чому автобус опинився в руках майстрів приватного підприємства.

«Добродії дали нам автобус, але він старенький, довго стояв, тому проїхав недалеко. Виникли проблеми із двигуном і мостом. Добре, що ремонтники взялися допомогти. Хочемо завчасно подякувати майстрам АТП, видно, що вони добре знають свою справу і поставлять транспорт на колеса. На жаль, у нас немає відповідних військових фахівців з таким досвідом, а самі ми не впоралися б».

Кожна марка автобуса — чи то «еталон», чи старенький «ікарус» — потребує під час ремонту певних умінь і деталей. Армійці запитали у знайомих, де в місті ремонтують таку техніку, їм порадили звернутися саме сюди. А тут їх зустріли з відкритою душею.

Більшість автобусів, які залучали до виконання завдань під час війни, — шкільні «еталони». АТП-17127 — чи не єдине в Черкасах підприємство, де беруться ремонтувати такий транспорт. Тут можна побачити й автобус «мерседес» із номером «Діди». Як розповів його водій військовий Володимир, автобус ремонтували тут, а потім одного дня біля Бахмута поряд з ним розірвався снаряд. Володимир зателефонував у Черкаси: чи допоможете? Звичайно, тут допомогли. Завдяки устаткуванню, яке є на підприємстві, реставрували деталі, кожна з яких, якби її придбати в магазині, коштувала б кілька сотень доларів. А так відновили захист картера двигуна та інші агрегати.

До розмови в ангарі долучаються й майстри. Діляться наболілим:

«Ми завжди готові допомогти. Але біда в тому, що в непростій ситуації нас позбавляють можливості заробляти на міських маршрутах. Як же тоді допомагатимемо військовим? Це наш внесок у перемогу: вчасно, якісно й швидко відремонтувати колісну техніку».

«Якщо заберуть у підприємства два міські маршрути, а це планують зробити, доведеться й працівників скорочувати. Отож ремонтні роботи, які нині виконуємо для військових, змушені будуть значно скоротити або й зовсім зупинити».

Запитую, яка допомога від місцевої влади була б доречною.

«Найголовніше — хай не порушують нашого права працювати. А ще хай просто зрозуміють, скільки всього підприємство робить для перемоги».

Із перших днів війни на території автопідприємства варили металеві протитанкові «їжаки». 7 тонн листового металу надав один із підприємців.

«Ледве встигали привозити метал, так ми працювали, навіть два зварювальні апарати не витримали інтенсивності, — розповів підприємець Борис Снігур, який співпрацює з АТП. — Але потім, коли нарахували величезний борг, здається, більш як 28 тисяч гривень за електроенергію, жодні мої звернення до міської влади про можливу співучасть у його покритті, на жаль, не мали успіху. Від найменшого шматочка арматури й до швелерів — усе давали волонтери. Так і досі протоптаною стежкою з будь-якою несправністю саме сюди заїжджають військові. Власні автобуси ми ставимо в чергу й беремося за ремонт техніки військових, адже їм потрібніше. Часто й деталі йдуть за автопарківські гроші. Просили свого часу хоч обіди організувати для трьох десятків волонтерів, які тут працювали, але і з цим влада не впоралася».

Загалом шість одиниць власної техніки підприємство віддало військовим, десятки транспортних засобів відремонтували. Рівень витрат, кажуть слюсарі, порахувати просто: тричі підняти і опустити кран-балку, і вже 100 гривень треба віддати за електроенергію. А щоб їх заробити, майже десять пасажирів у Черкасах треба перевезти. До представників влади на прийом — просити посильної і справедливої, на думку волонтерів, допомоги — ходили п’ять разів, розповів Борис Снігур. До міського голови не пустили, вислухав один із заступників, який порадив чекати. Це було рік тому. Так досі й чекають.

Згадують тут і про те, як волонтери — водії та слюсарі — добиралися до підприємства з навколишніх сіл. Дозволів пересуватися в комендантську годину, попри прохання підприємства, влада так і не надала. На блокпостах кілька разів люди пояснювали, чому затрималися. Правоохоронці згодом уже записали їхні номерні знаки собі у список, щоб пропускати волонтерів.

«Коли прийшов автомобіль забирати останню партію «їжаків», я запитав: «А ви від кого?» Відповіли, що від мерії. Питаю, чи вирішили питання, щоб хоч якось допомогти оплатити борг за електроенергію. Вони мовчки розвернулися й поїхали», — дивується Борис Снігур.

Багатотисячні рахунки за електроенергію підприємство сплатило самотужки. А кілька «їжаків» як символ боротьби досі лежать на території підприємства. Тепер проблема, яка йому дошкуляє, — протистояння з міською владою. Як розповіла керівниця підприємства Олена Куниця, влада вимагає укласти угоди з фірмою, яка за встановлення валідаторів в автобусах хоче отримувати оплату з обігових коштів. Чи зробить щось для армії та фірма, запитують на підприємстві. Чи гроші розтечуться по кишенях багатіїв-власників?

«Ми не полишили жодного маршруту: скільки до війни обслуговували, стільки й зараз. Тільки в перші дні війни в умовах тотального хаосу ми не обслуговували пасажирів. Були дуже великі проблеми з пальним, воно навіть для громадського транспорту стало тоді рідкістю. Шукали, домовлялися з підприємцями, щоб хоч якось надавати послуги. Зараз вийшли на ті самі показники, як і до повномасштабного вторгнення. Важливо, що повністю вдалося зберегти колектив, а це 130 осіб. З нашого АТП призвано до лав ЗСУ восьмеро водіїв, інженер з техніки безпеки (офіцер запасу) з перших днів війни — у теробороні. Наших працівників і техніку залучають до перевезення внутрішньо переміщених осіб, а військових — на навчання, й усе це за кошти нашого підприємства. Як і ремонти автотехніки, з якою звертаються військові. Географія широка: їздили й під Краматорськ, і в Запоріжжя, Маріуполь. Ці поїздки допомагала організувати обласна військова адміністрація. Навантаження на працівників АТП значно зросло, та, до їхньої честі, вони все витримують».

АТП-17127, яке через кілька років святкуватиме 100-річний ювілей, нині обслуговує, окрім двох міських, кілька приміських і внутрішньообласних маршрутів. Непорозуміння виникають тільки з черкаськими чиновниками, решта установ та громад підтримують їхню роботу, намагаються допомогти.

«Проблеми з обслуговуванням міських маршрутів розпочалися тоді, коли з’явились аферисти. По-іншому їх навіть складно назвати, — розповідає Олена Куниця. — Їхня мета — спочатку забрати у своє розпорядження 100 відсотків обігових коштів АТП під приводом встановлення валідаторів. Усі кошти за оплату проїзду, за задумом «новаторів», мають іти на їхні рахунки. Але це гроші, які заробив увесь колектив у непростий час. Чому ж маємо їх комусь віддавати? Щодня автобус треба заправити, перевірити його технічний стан, а це теж неабиякі витрати. Обіцяють колись віддавати одержані кошти, але вірити фірмі та міській владі не поспішаємо. Та й чому маємо фінансувати фірму, яка опинилася між нами й пасажирами? Можливо, варто обговорити це, визначити справжню вартість встановлення та обслуговування валідаторів?»

А чи готове підприємство встановлювати в салонах автобусів нову технологію оплати проїзду й працювати з електронним квитком?

«Звичайно готове, про це добре знають у міській раді, — запевняє Олена Куниця. — Питання тут зовсім не в технології, а в тому, що гроші за перевезення пасажирів мають надходити саме на рахунок нашого підприємства. А вже потім ми заплатимо фірмі, яка надає свою послугу. Усе чесно й прозоро. Але, за задумом чиновників, прибутки має отримати фірма, яка фактично нічого не робить, але через себе перекачує всі гроші. Примушування влади укладати такі угоди — це пряме втручання в господарську діяльність підприємств».

Скільки ж автопідприємств у місті зіткнулося з такою проблемою?

«Зараз три підприємства не готові пристати на умови, які намагаються проштовхнути авторитарними методами. Маю зауважити, що всі ці підприємства вже зробили й роблять дуже багато для нашої перемоги, і в нинішніх умовах їм також нелегко. Цим і хочуть скористатися».

Угоду з АТП-17127 міська влада розірвала на одному із засідань виконкому міськради у грудні торік. Зараз у суді фігурує кілька справ, якими підприємці намагаються довести неправомірність дій чиновників.

«Додаткова тримісячна угода на обслуговування наших маршрутів іншим підприємством завершувалася 18 березня, — повідомила Олена Куниця. — 20 березня міська влада внесла зміни в один із її пунктів. Тобто зміни внесли в документ, який уже не чинний. Тим часом закон дає можливість укладати тільки одну додаткову тимчасову угоду, після цього має відбутися конкурс. На цей конкурс вийшли б підприємства, зокрема наше, й питання вирішувалося б у юридичній площині. Стосовно трьох судових проваджень діє забезпечення позову. Це означає, що виконком не має права укладати договори з іншими перевізниками, доки справи не розглянуть по суті. Однак чиновники знову збирають виконком і вдруге вирішують розірвати угоди, а в суді оскаржують забезпечення позову. Нам доводиться й щодо другого рішення звертатися з позовом до суду».

Щодо свавілля черкаських чиновників перевізники з Черкас звернулися в Генеральну прокуратуру, до Прем’єр-міністра. Як наслідок — відкрите кримінальне провадження щодо незаконних дій посадовців міськради.

Підприємці, які через власну принциповість потрапили в немилість до міськради, надають більш як 40% усіх послуг пасажирських перевезень в обласному центрі. Однак влада не поспішає дослухатися до їхньої думки.

В АТП переконані: насамперед потрібен діалог. Не наказний тон влади й не адміністративний тиск, а справжнє порозуміння, де б кожна сторона чула аргументи протилежної. Тоді точки дотику було б знайти набагато легше. А ще, зауважують автобусники, слід діяти в межах закону. Тому й чекають рішення суду, яке має поставити крапку в цій історії.

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*