Чому багаті європейці найбільше хворіють і помирають від коронавірусу

Автор: Ян Інкстер

Більшість західних ЗМІ, висвітлюючи атаку COVID-19, зосереджені на політиці уряду та її характері, ефективності і масштабах, а також на економічних витратах. Такі теми, як соціальна ізоляція, носіння масок, соціальне дистанціювання, трагедії в будинках престарілих і серед працівників-мігрантів домінують в дискусіях, але зроблено дуже мало загальних висновків щодо того, чому уряди певних країн досягають більшого успіху, аніж інші; Німеччина видається зіркою Європи; Країни Східної Азії, схоже, ухиляються від більшості узагальнень і так далі.

У цій статті я спробую лаконічно розкрити основний фактор, що зумовив цю тенденцію, яка набагато краще пояснює відмінності в урядовій політиці для країн з різним досвідом. Для європейських країн наш аргумент вимірює ціну багатства у світі, де домінує COVID-19.

У восьми найбагатших країнах Європи з населенням у понад 10 мільйонів осіб, зараз загалом зареєстровано понад 1,4 мільйони випадків коронавірусу з моменту його появи 24 січня 2020 року у Франції. Загалом постраждали 363 мільйони людей (станом на 13 липня), що в середньому виходить 4 442 випадки на мільйон людей і 520 смертей на мільйон людей. Для порівняння, сьогодні середній світовий показник складає 1682 випадки на мільйон людей і 73 смерті на мільйон людей. Багаті країни страждають [анг] набагато більше, аніж решта світу; наприклад, у величезній азіатській частині світу, враховуючи 2,8 мільярдів людей лише в Індії та Китаї, зареєстровано 3 мільйони випадків COVID-19 у порівнянні з 2,6 мільйонами випадків у Європі, де проживає близько 740 мільйонів людей.

Ця величезна різниця на поточному етапі пандемії протирічить здоровому глузду, згідно якого величезні ресурси багатих країн повинні послаблювати наслідки COVID-19, особливо рівень смертності у порівнянні з біднішими країнами Південної півкулі. Пояснення цього достатньо різні, але жодне з них не стосується драматичного впливу демографічних ефектів від соціальної нерівності. Надалі я поясню це на прикладі статистики з восьми багатих країн.

Добре відомий той факт, що COVID-19 має дуже специфічну демографічну характеристику. Вірус, як правило, є нешкідливим для молоді, вражає середні вікові групи і найчастіше вбиває людей після 65 років. Ми не знаємо точних вікових меж і це в майбутньому стане вимогою післясмертної епідеміології. Є деякі свідчення, що люди у віці до 20 років можуть бути несприйнятливі до вірусу, а люди після 60 років особливо вразливі не лише щодо інфекції – вони, ймовірно, можуть померти від ускладнень, які виникають від наявного імунодефіциту.

З багатих країн з високим рівнем доходів на душу населення, вісім з нашої вибірки уже давно здійснили демографічний перехід, коли скорочується частка молодого населення і зростає частка людей похилого віку. В історичному аспекті для цього є багато причин, але найголовніша – це заміна сімей з високими доходами, великим рівнем споживання та дітьми на бідні сім’ї, де основний годувальник не працює і не має дітей. Знову ж таки, більш високі доходи, краще харчування і медикаменти означали збільшення тривалості життя людей. Одним словом, у сучасному світі, в багатих країнах мало дітей і багато пенсіонерів, а в бідних країнах, навпаки, багато дітей й мало пенсіонерів.

Величина цієї відмінності вражаюча. В наших восьми багатих європейських країнах частка людей у віці до 14 років [анг] складає 16%, а частка людей віком після 65 років [анг] – 19,9%. Ми можемо порівняти це з двома великими малозабезпеченими групами: 16 країн зі середнім доходом на душу населення згідно з паритетом купівельної спроможності у розмірі 8500 доларів США і група 29 країн зі середнім доходом на душу населення в розмірі 2500 доларів США. У першій групі частка людей віком до 14 років складає 32,9%, а частка людей після 65 років – 6,7%. Сьогодні в цих країнах реєструється 523 випадки коронавірусу на мільйон людей з 4442 випадками у Європі; і 28 смертей на мільйон людей порівняно з 520 смертями у Європі. У порівнянні з багатою Європою, у бідніших країнах більше молоді, аніж пенсіонерів і вони мають менш серйозні наслідки від COVID-19.

Для найбіднішої групи з 29 країн влив вікового фактору приголомшує. При дуже великій частці молоді (43,8% від загальної чисельності населення) і набагато меншій частці пенсіонерів (3,1%), там зараз фіксується 165 випадків коронавірусу на мільйон людей і 3,78 випадків смертності на мільйон людей. Таким чином, 1,2 мільярди людей з 29 країн з найнижчим рівнем доходів у нашому світі мають ризик зараження коронавірусом на рівні 4% від ризику зараження у наших восьми європейських країнах. Щодо смертності, то при середньому рівні у 520 смертей на мільйон людей серед наших багатих європейців і 3,78 смертей у найбідніших 29 країнах, ризик смерті для найбідніших становить лише 1% від ризику найбагатших.

Навіть, якщо усі країни на схід від Суецу надають неправдиву статистику; навіть якщо усі уряди не є взірцями європейської ліберальної демократїі або ж зовсім неефективні у зборі інформації, або ж повністю підпорядковані своєму населенню згідно пакету ідеальної політики; і навіть якщо поточний стан справ зміниться, коли вірус вируватиме на нашій землі, схоже, що зараз багатство дуже дорого коштує. Особливо дорого коштує цей вірус, тому що великі доходи означають менше дітей і більше пенсіонерів, а також віковий розподіл йде всупереч поглинаючій силі природи.

В межах такої групи країн, як багата Європа чи бідна Африка, політика може мати реальне значення – наприклад, у Німеччині чи Східній Азії. В обидвох регіонах – великі доходи і віковий розподіл багатих країн, тому й найкращі результати боротьби з коронавірусом. Але ми також повинні визнати, що крім політики, існують також відмінності у кордонах, густоті населення і рівнях забруднення повітря, а також у величині взаємозв’язку між країнами і вони цілком можуть породити різницю в групах країн з доходами.

Проте, від цього не змінюється основний висновок: у багатих європейських країнах – найвищий рівень захворюваності та смертності від коронавірусу в умовах величезної соціальної та фізичної інфраструктури. Якби вони не використовували і не зловживали такими перевагами у своїй політиці, підсумки суттєво відрізняються від бідних країн. Очевидним є той факт, що у світі коронавірусу відбувається глобальний розподіл, який здебільшого базується на доходах і вікових структурах.

Професор Ян Інкстер – історик та політекономіст з SOAS, Лондонського університету, який викладав та проводив дослідження в університетах Великобританїі, Австралії, Тайваню та Японії. Він є автором 13 книг про азіатську та глобальну динаміку з особливим акценто на промисловий й технологічний розвиток, а також є редактором журналу «Історія технологій з 2000 року». Майбутнє книги: «Капіталізм відволікання: світ з 1971 року» та «Інвазивні технології й кордони корінних народів». Приклади прискорених змін в історії з Девідом Претелем. Стежте за Яном Інкстером на його сторінці в Twitter: @inksterian