Skip to Content

На «Білого янгола» надійся, але й сам не зволікай – Урядовий Кур’єр

На «Білого янгола» надійся, але й сам не зволікай – Урядовий Кур’єр

Be First!

«Постійні обстріли, яких зазнають прифронтові населені пункти, дуже травмують психіку людей. Звикнути до жахіть війни неможливо. Люди не витримують, перестають розуміти, що роблять, дезорієнтовані. Вони не мають зв’язку, а тому з ними треба спілкуватися і розповідати, що роб­лять для їхнього порятунку, переконувати чи навіть вмовляти тимчасово залишити домівки, аби вижити. Акцент робимо саме на евакуації, щоб урятувати якомога більше життів. Люди мають жити. А коли бачиш очі врятованих, особливо дитячі, для яких усі жахи вже позаду… Це не переказати жодними словами», — каже Рустам Лукомський, керівник групи поліцейських, які працюють у зоні бойових дій на Донеччині.

Цю групу рятувальників місцеві жителі вже встигли прозвати «Білий янгол». І часто вважають їх своєю останньою надією, яка, як відомо, щезає останньою. Це підтверджують і звернення на телефон, який не змовкає майже цілодобово: «Урятуйте мою дитину!», «У нас поранені, допоможіть!», «Закінчується вода та їжа».

Екіпаж «Білого янгола», ризикуючи життям, постійно доставляє людям продукти, медикаменти та предмети першої необхідності. Фото з сайту v-variant.com.ua

Рустам Лукомський — співробітник сектору реагування патрульної поліції з міста Курахове Донецької області. Свого часу працював у дорожній поліції, а коли 2014 року на Донбас увірвався агресивний «рускій мір», захищав свою землю у складі спеціального зведеного загону правоохоронців у найгарячіших точках на лінії зіткнення: Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка.

Із початку повномасштабного вторгнення рф в Україну старший сержант поліції на чолі з колегами знову перебуває в зоні бойових дій. Під постійними обстрілами екіпаж «Білого янгола», ризикуючи життям, виїздить до віддалених прифронтових селищ і сіл краю й доставляє людям продукти, медикаменти та предмети першої необхідності. Звідти повертаються також не порожніми — вивозять місцевих жителів, часто поранених, і нерідко — тіла загиблих. За попередніми підрахунками, з початку вторгнення рашистів правоохоронці Донеччини відвезли і передали жителям прифронтових населених пунктів понад 115 тонн гуманітарних вантажів, надали невідкладну допомогу більш як 110 пораненим землякам, евакуювали майже 3 тисячі людей, серед яких більш як 250 дітей.

Чому «Білий янгол»? Романтична, трохи символічна і досить влучна назва має просте і водночас не дуже пояснення. Спершу тамтешні люди так відреагували на спеціалізований автомобіль швидкої допомоги відповідного кольору, яким поліцейські привозили різноманітні гуманітарні вантажі і надавали всебічну допомогу всім, хто її потребував. А з часом у цю назву почали вкладати значно глибший, ніж раніше, зміст. Принаймні, йдеться про тих потерпілих від війни, яким вдалося врятуватися і вижити тільки завдяки своєчасним, мужнім і вмілим діям екіпажу «Білого янгола».

«Наша діяльність повністю змінилася. Тепер головний акцент зробили на евакуації, щоб урятувати якомога більше людських життів. Щодня робимо три — п’ять чи навіть більше поїздок до населеного пункту, де є люди, яких можемо вивезти звідти. Скільки потрібно, стільки й заїжджатимемо туди. Іноді, де не можемо проїхати, йдемо пішки і виводимо з-під вогню потерпілих. Нерідко, на жаль, маємо справу з пораненими. Ми готові й до таких ситуацій, і тоді стають у пригоді знання й навички, набуті під час спеціальних навчань з першої домедичної допомоги», — розповідає Рустам Лукомський.

З огляду на постійні обстріли правоохоронці тепер проводять евакуацію з небезпечних зон у бронеавтомобілі. Та навіть не воєнні реалії вони тепер вважають найбільшою проблемою.  За словами рятувальників, такої надзвичайно складної і навіть драматичної ситуації більшість людей могли б уникнути, якби раніше дослухалися до наполегливих порад і прохань виїхати з територій, що опинилися в епіцентрі обстрілів та бойових дій.

«Не секрет, чимало жителів краю, попри реальну загрозу для здоров’я і життя, вперто не бажають залишати домівки. Окремі погоджуються їхати тільки тоді, коли в них нічого не залишається, крім руїн. Але тоді значно менше шансів витягти їх звідти, й тому в нас дедалі частіше з’являються побоювання, що прибудемо туди запізно і вже не зможемо нічим допомогти», — зітхає керівник «Білого янгола».

Так, найважче в роботі правоохоронців, волонтерів, представників міської влади чи військових — умовити місцевих жителів тимчасово виїхати з потенційно небезпечної території. Тобто зробити це ще у відносно нормальних умовах, а не під обстрілами та без ризику для життя їх самих і рятувальників. Звичайно, не секрет, є серед жителів краю ждуни, які потай чи відкрито очікують «визволителів» і, навіть ховаючись від російських ракет чи снарядів, звинувачують у всіх бідах ЗСУ та столичну владу. Проте більшість становлять не вони, а елементарні впертюхи, які займаються самовпевненим самозаспокоєнням і самонавіюванням: вони вірять, що з ними, їхніми малими дітьми чи старенькими батьками нічого лихого не трапиться. Не дивно, але більшість потерпілих — саме із цієї категорії.

«Найважче — не сама евакуація бездоріжжям, замінованими шляхами чи під обстрілами, а спроби переконати людей виїхати з територій, які наскрізь прострілюють. Вони чомусь вірять, що їхню хату не зачеплять снаряди чи міни, а коли боєприпаси влучають і будинок уже напівзруйновано, продовжують жити у ще вцілілих кімнатах чи підвалах. Дуже складно, бо не допомагають ні прохання, ні вмовляння, ні навіть якісь маніпуляції для того, щоб вивезти звідти хоч дітей, які потерпають двічі: від зброї рашистів і впертості рідних батьків», — зізнається поліцейський Василь Піпа, який набачився різноманітних ситуацій, що з ними постійно стикається екіпаж «Білого янгола».

За словами правоохоронців, один з багатьох показових випадків, м’яко кажучи, нерозумності батьків стався в Мар’їнці. Родина чогось зволікала з евакуацією з міста, а коли там вже розпочалися бої, заховалася в темному й холодному підвалі. Дорослі довго і вперто ігнорували пропозиції рятувальників виїхати звідти, а вдалося нарешті їх умовити і вивезти в безпечне місце аж у травні. Особливо боляче було бачити змарнілих і млявих дітей, які досі були в теплому зимовому одязі, майже три місяці не виходили з підземелля і тепер звикали до сонячного світла.

У листопаді з подібною ситуацією рятувальники зіткнулися в селищі Велика Новосілка Волноваського району. У ньому із 6 тисяч 300 осіб досі залишилося приблизно 200. І це зрозуміло, бо в населеному пункті давно немає світла, газу, зв’язку тощо.

«Це зона постійної небезпеки, але родину, в якій чотирирічна дівчинка і 15-річний хлопець, довелося дуже довго переконувати і просити подбати насамперед про дітей. Нарешті батьки ледве погодилися, щоб ми їх перевезли до іншого, безпечнішого села, де мешкають їхні родичі. Але склалося враження, що мати так і не усвідомила, чому ми так причепилися до неї з цією евакуацією. За її словами, діти вже звикли і нормально реагували на вибухи снарядів чи мін»,— згадує Василь Піпа. 

Янгол-охоронець, схоже, супроводжує групу «Білий янгол». Одного дня, вже взявши із собою евакуйованих цивільних, правоохоронці потрапили під потужний обстріл: броньований автомобіль було пошкоджено, а самі поліцейські зазнали поранення, проте доїхали до лікарні. Іншого разу вивозили земляків просто під час бою в супроводі мінометного обстрілу. Вирвалися.

Однак ці щасливі випадки зайвий раз нагадують: ризикувати життям рятувальникам і потерпілим жителям краю не довелося б, якби всі погоджувалися виїхати з небезпечної зони до того, як там почали літати над головами снаряди чи міни «визволителів». 

 

Коли матеріал готували до друку, стало відомо, що, вдаючись до постійних обстрілів Донеччини, минулої доби рашисти здійснили потужний удар по місту Курахове. Вороги цілеспрямовано обрали ціллю для РСЗВ «Град» місця скупчення цивільних людей у середмісті: ринок, автостанцію, заправки, житлові будинки. За оперативною інформацією, загинуло десятеро осіб, ще восьмеро зазнали поранень різного ступеня тяжкості.

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*