розмова з турецькою художницею Сельмою Гюрбюз
Турецька художниця Сельма Гюрбюз в захваті від тіней.
«Тінь — це сила. Тінь — непереможна. Ніщо не може взяти гору над тінню. Тіні йдуть за тобою; вони тебе змінюють,» сказала Гюрбюз в інтерв’ю для Global Voices.
Гюрбюз народилася у 1960 році в Стамбулі, де вона зараз і працює. Після двох років навчання в Ексетерському коледжі художнього дизайну, вона вступила на факультет образотворчого мистецтва університету Мармара, і закінчила його у 1984 році. З часу своєї першої виставки у 1986 році, Гюрбюз виставлялася на численних соло- та групових виставках як у Туреччині, так і закордоном.
Роботи Гюрбюз – це світи вигаданих створінь, привидів та мотивів, змальованих з «Казок тисячі і однієї ночі» [укр]. А ще вона черпає натхнення з історії. І хоч може здатися, що її твори відірвані від зовнішнього світу та сьогодення, в їх основі лежить глибока стурбованість авторки питаннями расовості, жіноцтва, любові, особистості та природи.
Далі – уривок з інтерв’ю.
Омід Мемаріан: Яке, на вашу думку, місце займає сучасне турецьке мистецтво у ширшому глобальному мистецькому просторі? Чи арт-події, на кшталт Стамбульського бієнале, сприяють популяризації вітчизняних художників?
Сельма Гюрбюз: Економічна та політична нестабільність у Туреччині вже довгий час негативно впливає на мистецький світ країни. Інтерес колекціонерів дещо знизився у порівнянні з минулими роками. Проте, як на мене, це тимчасове явище. Низка наших провідних митців продовжують створювати роботи, які роблять фурор на світовій мистецькій арені. Отож, творами турецьких художників продовжують цікавитися як вдома так і закордоном. А Стамбульське бієнале [анг] є одним з найважливіших подій такого роду будь-де у світі.
«Артер» (ориг. Arter) [анг], неприбуткова організація [анг], яка збирає разом художників та їхню аудиторію довкола сучасного мистецтва у всіх його формах і напрямках, минулого року переїхала. Нове приміщення може похвалитися площею у 18 тисяч кв.м., де розташувалися криті майданчики, виставкові зали, тераси, концертні зали, навчальний простір, бібліотека, реставраційна лабораторія, мистецька книжкова крамниця та кафе.
Музей сучасного мистецтва Одунпазарі [анг] відкрили в місті Ескішехір. Стамбульський музей сучасного мистецтва [анг] незабаром переїде [анг] у нове, значно більше приміщення. Без сумніву такі зміни значно сприятимуть продукуванню сучасних творів митсецтва та інтересу до них у країні.
Пандемія COVID-19 суттєво впливає на мистецький світ як закордоном так і на теренах Туреччини. Міжнародні організації і надалі страждатимуть, зокрема, й від несприятливого впливу пандемії на міжнародний туризм. Ось чому я вважаю, що зараз дуже важливо, щоб країни більше підтримували і цікавилися вітчизняними художниками, допомагаючи їм перебороти ці труднощі. Через декілька років ринки мистецтва зосередяться всередині країни, і таким чином, по-новому мотивуватимуть митців.
Можливо у вас такі ж відчуття, полотно, олія, 155×230см. 2016 рік
ОМ: Чорний колір є основним у більшості ваших робіт. За це вас навіть називають «художником чорної магії, чорних воронів, чорних людей, фей та очей». Що вас пов’язує з цим кольором?
СГ: Для мене чорний колір — це, головним чином, тінь. Все життя мені подобається спостерігати за тінями. Я відкрила для себе тіні не лише під впливом цікавость до театру тіней у рідній країні, але й до театру Далекого Сходу, Японії та Індонезії. Деякі з цих вистав доволі відкрито висловлюють своє ставлення до політичної ситуації країни.
Моя перша участь у театрі тіней — була інсталяція, яку я приготувала для Бієнале Куанду в Тайвані. Фігури пап’є-маше, які я виготовила, рухалися між собою, а я проектувала їхні відображення на стіну. Їхні рухи і темні тіні постатей відбивалися на стінах. Їхні рухи перетворювалися на еротичні сцени вистави.
Пізніше, я підготувала ще й інші вистави тіней для персональної виставки у Йокахамі в Японії. У цих виставах я знову була серед тіней. То були нелегкі для виконання сцени. Цього разу я стояла навпроти завіси з маріонетками у руках. Там були і тварини-маріонетки, і бойові півні, і круки, а також багато іншого схожого. Разом із своїми маріонетками я показувала сцени, де відбувалася битва, ба більше, справжню фізичну бійку. Так ця взаємодія ставала виставою, де йшла нібито боротьба між такими емоціями як заздрість, пристрасть та вразливість. З часом, ці чорні тіні перекочували на мої полотна. Тінь — це сила. Тінь — непереможна. Ніщо не може взяти гору над тінню. Тіні йдуть за тобою; вони тебе змінюють. Разом з рухами самого світла, також змінюються розташування та форма тіней. Тінь може змінювати форму об’єкта. Тінь позичає об’єкту довжину. Те, що є справжнім не змінюється, але його тінь може мінятися. Тінь — це двовимірне зображення. Вона нам показує нас самих.
Жінка з бойовими півнями, полотно, олія, 155×230см. 2011 рік
ОМ: У ваших роботах дуже відчутну присутність мають жінки. Про який тип жінок ви розповідаєте у своїх творах, і яке значення вони мають конкретно для вас?
СГ: Здебільшого я показую себе, коли малюю жіночі постаті на своїх картинах. Вразливість, відвага, примхи та посмішки моїх жінок — це відображення моїх власних почуттів. Вони невинні особи невизначеності часу. Вони вразливі. Вони кокетки. Не вони ведуть діалог з глядачем, а глядач, натомість, сам може формувати дивні близькі стосунки з ними. Вони загадкові та наївні, але водночас відважні та розумні. Вони натхнені як сходом, так і заходом. Кожна має свою окрему історію у моєму світі. І тут мова йде не про історію яка є витвором уяви. Навпаки, це історії, які зароджуються експромтом; історії, що прориваються у вільний потік уяви. Кожна історія дає початок ще одній новій, і всі вони мають цей елемент дисципліни та раціональності. Для цих жінок природа надзвичайно важлива, вони чують поклик природи. Вони сумують за природою. Ці жінки помічають найменші деталі природи, вони її вивчають, малюють її, та хочуть в ній залишитись: загубитись в природі. Це і є та сама відвага, яка дає їм силу бути вільними.
Танок в лісі, чорнило на саморобному папері 61×118 1/10 дюймів, 2013 рік
ОМ: Безліч ваших картин нагадують твори письменника. Як ви придумуєте ці історії і як вони з’являються на полотні?
СГ: Все починається з картини в голові. Потім я обдумую які образи я можу використати, щоб викласти цю картинку на полотні, а також я обмірковую наскільки драматичним буде результат. Я часто відчуваю, що люди, які дивляться на мої картини можуть їх читати як історію, і, що я якимось чином дала їм змогу це зробити. Проте у цьому випадку слід розрізняти мій вид оповіді та композиційну зв’язність творів літературного автора з його письмовими казками, які він вибудовує за допомогою шарів та градації, яка йде від початку до кінця, коли автор створює чорновий варіант, стирає та переписує.
В моєму творчому процесі чітко видно постійну спонтанність сюжетної лінії. Я відкриваю двері до спонтанного творіння. В моїх картинах нічого не приховано під чимось іншим. До прикладу, я ніколи б не сказала собі «ця частина не вийшла такою як мені хотілося б, тому я зміню тут папір.» Все, що я роблю, видно на полотні. Це риса характеру, яка робить мене мною. Та разом з тим така позиція може значно сповільнювати роботу. Процес написання вимагає найвищого рівня зосередженості. Ба більше, я маю знати від самого початку чого я хочу. Але знову ж таки, це не означає, що я буду сидіти навпроти картини важко працюючи та продумуючи кожен хід. Я люблю дати собі волю. Мої необмежені асоціації допомагають моїм картинам рухатися у новому напрямку. І я відчуваю, що якраз ці несподіванки роблять картину картиною.
ОМ: Чи події сьогодення впливають на ваші роботи і вашу творчість?
СГ: Я не малюю політичних картин. Я не сиджу навпроти полотна і не відчуваю тиску сьогоднішніх політичних подій. Тематика картин, предмети та зміст відокремлені від впливу щоденних подій у житті чи сучасних світових тенденцій. Ось чому я не можу точно сказати, що потрапляю під прямий вплив цього контексту. Та все ж, непрямий вплив на мене без сумніву є. І не лише як на мисткиню, а перш за все, як на особистість. Розчарування, від яких я страждаю у навколишньому світі через події, що в ньому відбуваються, змушують мене ще глибше занурюватися у свій особистий внутрішній світ. Але це не слід вважати якимось підкоренням, а радше — сильнішим імпульсом до вивільнення своїх мистецьких сил. Так, я кажу, що не зазнаю прямого впливу сучасності, проте потім раптом згадую картину, яку намалювала десь три роки тому. На захист всіх людей, на чиї права та свободи зазіхають у різних куточках світу, я намалювала Статую Свободи. Звичайно ж Статуя Свободи була там суто символічною. А якщо зараз знову глянути на цю картину в контексті тих подій, які сьогодні відбуваються у США, то її можна інтерпретувати по-новому в абсолютно іншому контексті. І особисто для мене така новизна видається надзвичайно цікавою.
Зліва: В ім’я слави. Чорнило на виготовленому вручну папері, 220×120 см. 2016 рік. Посередині: «Віч-на-віч з собою», ахівний пігментний друк 17/30, 83×42 см, 2012 рік. Справа: Серпантин. Чорнило на виготовленому вручну папері, 240×122 см, 2011 рік.
ОМ: Ви народилися, виросли та живете у Стамбулі, Туреччині — країні з багатою історією та культурою. Як у ваших роботах можна розпізнати натяки на ваше коріння і культурну приналежність?
СГ: Стамбул був столицею трьох великих імперій: Римської, Візантійської та Османської. Він має велику і багату історію та культуру, чим можуть похвалитися дуже мало інших міст у світі. Багата ідентичність Стамбула — це синтез «сходу» і «заходу». Якщо прогулюватися історичним півостровом Стамбула, то лише за один день можна побачити і османські мініатюри, і візантійські мозаїки, а також історичні мечеті та церкви яким сотні років. Те, що я народилася і виросла у такому місті, як Стамбул, безпосередньо вплинуло на мою творчість. Наприклад, османські мініатюри зі сценами полювання чи зображення візантійських святих — це лише декілька тем, які я передала. Водночас, землі Анатолії, які впродовж історії ставали домом не одним цівілізаціям — це місце неймовірно багатої міфології. Деякі з образів до яких я часто звертаюся у своїх роботах — це такі як Кібела, богиня, що походить ще з цивілізації хеттів та фригійців. Крім цього я також люблю звертатися й до загальновідомих міфів, як-от про Адама і Єву чи Медузу. Я завжди бачу, що відкриваю нові бачення, нові аспекти кожного разу, коли використовую ці образи і теми.
Ніч. Сплячі красуні. Чорнило на виготовленому вручну папері, 55×300см, 2011 рік
ОМ: Над чим ви зараз працюєте і коли ми побачимо нову композицію? Та чи нове полотно буде продовженням попередніх?
СГ: Два роки тому я була у Танзанії зі своїм другом Бураком Акаром. Ми їздили на сафарі у Серенгеті і там впродовж цілого тижня фотографували та знімали відео. Для мене Африка відкрила нові двері для натхнення. Я дуже довгий час працювала в Африці. У листопаді цього року я відкриваю нову персональну виставку у Стамбульському музеї сучасного мистецтва. У цій виставці я представлю полотна та скульптури, на які мене надихнула Африка. Окрім цих робіт, ми також встановимо різноманітні відео-інсталяції, де будуть йти фільми, які ми назнімали у Серенгеті. Я вже організувала команду і ми разом готуємо виставку до відкриття. Я щиро захоплена цим проектом.
Перекладач: Софія Мусій
About Author
