Сергій Пилипенко, "Ковальська": Після обстрілів у жовтні попит на нові квартири взагалі став
23 листопада, день, повітряна тривога. Ми з генеральним директором промислово-будівельної групи “Ковальська” Сергієм Пилипенком спускаємось записувати інтерв’ю до підземного паркінгу офісу компанії, який служить укриттям.
Під кінець розмови Сергію на мобільний телефон надзвонює батько Олександр Пилипенко, співзасновник та співвласник “Ковальської”.
Не підозрюючи, що за кілька сотень метрів від підприємства групи знову впала російська ракета, Пилипенко-молодший відхиляє виклики.
Компанія відчула вплив великої війни з перших годин: на потреби Сил оборони “Ковальська” віддала всі запаси бетонних блоків, металу і піску зі складів, а близько 400 співробітників узялися за зброю.
Пилипенко визнає, що зараз найскладніший період у його житті, а компанія переживає найбільший виклик у своїй історії. Оборот “Ковальської” впав на 80%, а відновлення довоєнного попиту на житло триватиме щонайменше три роки.
З одного боку, влада сприяє компаніям-забудовникам, ухвалюючи вигідні їм законопроєкти у сфері містобудування і впроваджуючи програму доступної іпотеки.
З іншого боку, російські ракетні обстріли напередодні зими ризикують зупинити всю економічну активність країни, зануривши її в пітьму.
Як Пилипенко з партнерами виводитимуть “Ковальську” з піке? Скільки будмайданчиків працюють у Києві? Що робитиме компанія в разі блекауту? З ким з олігархів Зеленський напередодні війни говорив на підвищених тонах?
Про зустріч з бізнесом у президента перед війною і напружений діалог
– 23 лютого ви були одним з візитерів Офісу президента. Учасники тієї зустрічі казали, що Володимир Зеленський навіть не натякнув на вторгнення. Ви теж нічого не прочитали між рядками в словах президента?
– Взагалі не прочитав. Разом з іншими представниками бізнесу ми провели там 1,5 години, почули доповіді Міністерства оборони, розвідки, інших служб.
Нам казали, що військовий ризик існує, але якихось конкретних ознак, які б свідчили, що наступ або бойові дії стануться, вони не бачили.
Я прийшов додому, сказав дружині: “Розслабся”. На тому день завершився, а зранку прокинулися від вибухів.
– Що вам найбільше запам’яталося з тієї зустрічі?
– Певна напруга між президентом і деякими олігархами. Не знаю, чи зараз доречно використовувати це слово щодо них. Я кажу про пана Новинського, з яким була словесна пікіровка, некомфортна для обох сторін.
Загальна енергія була в тому, що всі готові підтримати президента, у будь-який час надати допомогу, захистити державу і свій бізнес. Кожен у тому чи іншому вигляді виказував підтримку. Якісь чутливі речі не обговорювалися.
Зараз я дедалі частіше чую від людей, що вранці 23 лютого певні категорії громадян були поінформовані, що наступ може статися. У кожного своє джерело інформації. Я перебував у впевненості, що війни не може статися апріорі.
– Масштаб бойових дій в Україні виявився більшим за ваші очікування?
– Так. Я не очікував, що ця війна буде такою масштабною і тривалою. Чомусь у перші тижні я був упевнений, що за кілька місяців все повинно вирішитися: або у військовому плані, або в дипломатичному.
Чим далі просувався наступ, чим більше ставало руйнувань і жертв, тим більше усвідомлював, що залишається все менше і менше компромісу для обох сторін. Зараз ми усвідомлюємо, що треба готуватися до тривалого протистояння.
Ми в компанії і я особисто робимо все, щоб підтримувати Україну, наші Збройні сили і наближати момент перемоги, але готуємося до найгірших сценаріїв.
Дбаємо про людей, які працюють у “Ковальській”, думаємо, як розрахувати ресурси на складний економічний період.
– Скількома відсотками оцінювали ймовірність окупації Києва?
– Коли я побачив броньовану техніку, яка розсікає по Оболоні, коли в Гостомелі висаджувався десант і велися активні бойові дії, я оцінював загрозу як реальну.
Завдяки героїзму наших людей, завдяки злагодженим діям, завдяки ЗСУ… Президент задав рольову модель, показав на своєму прикладі, що ми всі залишаємося на своїх місцях і робимо все, щоб зберегти столицю.
Я вважаю, що сталося певне диво, подвиг, який ми будемо дуже багато років оцінювати, розкладати на складові: чому, як, хто, завдяки кому все це сталося.
Якби Київ не відстояли, це була б зовсім інша лінія, але не хочу навіть про це думати.
Російська ракета в жовтні ледь не знищила бізнес-центр Черновецького. Чи будуть відновлювати 101 Tower?
– Яким був план “Ковальської” на цей випадок?
– У нас не було такого плану. Єдина логічна дія, яку ми застосовували на окупованих територіях, а в “Ковальської” є активи, які залишаються чи були на окупованій території, – повністю зупиняли виробництво.
Якщо була можливість – консервували активи і намагалися жодної діяльності, жодних матеріальних цінностей не залишити, вивезти людей в безпечне місце.
Якщо розмірковувати “а що би було”, то однозначно всі наші активи в Києві, як тільки вони потрапляли б у зону окупації, були б зупинені і не працювали б.
“Продаємо лише по пʼять квартир на місяць, не більше”
– У якому стані “Ковальська” зараз?
– “Ковальська” залишається сімейною компанією, ми є лідером ринку (виробництва бетону – ЕП). Залишаємося в девелоперському напрямку, продовжуємо свої проєкти. З однією обмовкою: ринок упав на понад 70%.
Споживання будівельних матеріалів знизилося, і зараз “Ковальська” намагається підтримувати свою діяльність на низьких обертах, зберігаючи в робочому стані активи, максимально задіюючи людей для виробництва.
Наше завдання – зберегти активи і ключовий персонал, які після закінчення війни забезпечать масштабне відновлення.
Наші продажі разом з обсягами виробництва продукції впали на 80%. Ми вимушено скоротили близько 60% штату.
Деякі люди виїхали за кордон. Деяких людей ми не можемо забезпечити роботою, бо працюємо в неповноцінному графіку. У компанії працювали 5,5 тисячі людей, зараз на постійній основі працюють близько 1,5 тисячі.
– У жовтні ви називали цифру 1,2 тисячі. Тобто починаєте повертати людей?
– Люди можуть працювати три-чотири дні на тиждень, тому в еквіваленті повної зайнятості це може бути 1,2 тисячі.
– На тимчасово окупованій території в Новій Каховці у вас залишився завод з виробництва газобетону. Вам відомо, що там відбувається?
– Ми очікуємо на його швидке повернення. Розуміємо, що там мало (майна – ЕП) залишилося. Отримуємо з різних джерел інформацію, але чітко знаємо, що ні техніки, ні обладнання, яке можна було вивезти, не залишилося.
Є стіни, можливо, частково обладнання. Ми не розуміємо, у якому воно стані. Точно знаємо, що суттєво пограбоване.
– Інше ваше підприємство, чернігівська “Будіндустрія”, повернулося з окупації. У якому воно стані?
– Були значні пошкодження. Буквально за кілька місяців відновили, запустили, воно працює. Підприємство постачає бетон у Чернігів, на відновлення мостів, робить внесок у відбудову.
– У квітні ви вивчали доцільність перенесення частини потужностей у західний регіон. Що вирішили?
– Вирішили не поспішати з релокацією, оскільки вона повинна бути обґрунтованою. Місцевий ринок повинен гарантувати окупність інвестицій, які ми маємо зробити в демонтаж, монтаж, придбання цехів та інфраструктури.
Виробництво залізобетону сильно привʼязане до локації, інфраструктури, логістичних ланцюгів постачання, тому перенесення основних потужностей було малореалістичним. Не бачимо в цьому економічного сенсу.
У західному регіоні насправді не так багато ділянок, на яких ми могли б повноцінно розміститися. До того ж ми не бачили в цьому доцільності, оскільки місцевий ринок і так насичений. Ми цю ідею поки що відкинули.
Більше фокусуємося на будівництві заводу з виробництва газобетону і сухих будівельних сумішей у межах запланованої раніше експансії в західний регіон.
Ми не відмовляємося від цих планів. Ще до початку війни було законтрактоване обладнання, яке досі чекає закінчення війни. Думаю, через рік у нас запустяться нові сучасні заводи.
– Скільки квартир продали з 24 лютого?
– У середньому ми продавали по пʼять квартир на місяць, починаючи з червня.
Йдеться про завершені житлові комплекси або ті, що перебувають на завершальній стадії. У них з початку війни продали три десятки квартир, не більше.
В обʼєктах, що перебувають на початковій або середній стадіях будівництва, за весь час продано дві квартири.
Кожен п’ятий покупець квартири перестав платити розстрочку. Чи добудують житло забудовники?
– Динаміка продажів не зростає?
– Ні, вона стала. Стан ринку не додає впевненості девелоперам і вони не можуть стабільно планувати діяльність, планувати роботи. На ринку були дві хвилі.
Перша – коли орків витіснили з-під Києва, люди повернулися, у травні всі почали запускати будівництва з надією на те, що в короткому горизонті війна зупиниться і попит на первинну нерухомість відновиться.
Потім забудовники зрозуміли, що попит дуже обмежений, точковий, перебуває в площині готового житла, і тоді зменшили обсяги будівництва.
Друга хвиля – коли почалися обстріли в жовтні, руйнування енергетичного сектору, тоді попит зовсім став. Наразі попит на первинному ринку нерухомості майже відсутній.
Ми частково розраховуємо на певні програми, у тому числі на доступну іпотеку, яка зможе повернути попит. Проте ключовим є фактор війни. Доки люди не будуть упевнені в безпеці, вони не будуть інвестувати кошти в фундамент.
Хоча ми розуміємо, що потенціал ринку зберігається. Дуже багатьом людям, у тому числі тимчасово переміщеним особам, які втратили житло внаслідок бойових дій чи вимушено переїхали з інших областей, потрібно десь жити.
Тому я вважаю, що девелоперський ринок і ринок будівництва будуть успішно розвиватися за V-подібною динамікою після зниження ризику воєнних дій.
– Сервіс ЛУН порахував, що близько двох третин житлових комплексів (ЖК) відновили будівництво. Це умовна цифра, бо незрозуміло, яка інтенсивність робіт. Скільки відсотків будмайданчиків працюють?
– Відсотків 30-40, максимум – 50. Обʼєктивної статистики ніхто не дасть. Лише на невеликій кількості майданчиків ведеться нове будівництво. Решта активності, 80%, – це майже завершене будівництво.
У ЖК, у рамках якого зводять кілька будинків, завершують максимально готовий. Секції на початковій або середній фазах не будуються.
Споживання будівельних матеріалів і товарного бетону в листопаді становить 20-25% від довоєнного. Це показник, через який можна відстежувати обcяги будівництва.
– Скільки відсотків було в червні?
– У червні було менше, а з липня по листопад динаміка споживання бетону і будматеріалів зберігається. Певне плато. Цифра свідчить, що інвестувати в будівництво власні кошти при відсутності продажів девелопери не поспішають.
Споживання оздоблювальних і фасадних матеріалів свідчить, що більшість робіт змістилися у фокус завершальної фази або ремонт внутрішніх приміщень.
Весь будівельний ринок зараз там, щоб передати інвесторам ключі, закрити угоди, отримати виплати за розстрочками і, скажімо так, зняти із себе відповідальність.
– Яку?
– Ризик руйнувань унаслідок обстрілу, витрати на утримання будинку, певні претензійні та репутаційні ризики, коли ти необґрунтовано затягуєш будівництво.
– У 2015-2019 роках попит на житло був на високому рівні завдяки трикратній девальвації гривні та низькій собівартості будівництва. Чи повернеться попит на той рівень?
– Повернеться, але для цього потрібні мінімум два-три роки. Відновлення, навіть з урахуванням іпотеки, буде відносно повільним.
Ми з командою обговорювали різні сценарії і зупинилися на такому консенсусі: після завершення бойових дій Україні потрібно буде близько трьох років, щоб вийти на довоєнні обсяги будівництва і попиту. Зрозуміло, що там є купа “але”.
– Чому в портфелі групи за багаторічну історію не зʼявилися потужності з виробництва цементу?
– Дійсно, цемент – це один з ключових компонентів будь-якого будівельного матеріалу. До війни ми споживали близько 1 мільйона тонн цементу на рік, що становить 10% усього цементу, що виробляється в Україні.
Чому ми досі не в цементі? Ми цікавимося цементною галуззю і розглядаємо виробництво цементу в групі. Багато років маємо тісні і взаємовигідні стосунки з компанією CRH. Вона володіє трьома заводами в Україні.
Зараз ринок взагалі “схлопнувся”. Він буде повільно виходити на попередні довоєнні обсяги, тому з цим питанням ми не поспішаємо.
Плюс це дуже капіталоємний бізнес. Один цементний завод, залежно від виробничої потужності, може коштувати понад 100 мільйонів доларів.
– Азербайджанський NEQSOL придбав “Івано-Франківськцемент” за 300-400 мільйонів доларів.
– Я чув цифру 400 мільйонів доларів, але, наскільки мені відомо, угода не була реалізована і NEQSOL не купив завод.
Знаю, що Микола Федорович Круць залишається власником, продовжує управляти підприємством. Думаю, угода відкладена до кращих часів, а ціна та умови будуть переглянуті (сміється).
– Чому завод з виробництва цементу коштує сотні мільйонів доларів?
– Ви колись були на цементному заводі? Вам варто зʼїздити. Виробнича потужність 1 мільйона тонн цементу коштує приблизно 100 мільйонів доларів: обладнання, інфраструктура, сировинна база.
Виробнича потужність “Івано-Франківськцементу” становить близько 4-4,5 мільйона тонн, звідси і цифра.
Ринок досить вузький. “Івано-Франківськцемент” – найбільш сучасний завод, вони багато інвестували в технології, якість, обладнання, модернізували лінії. Цей завод – виробництво світового зразка.
“Заміна ДАБІ на ДІАМ – це “безкровна революція”
– Під час війни численні засновники бізнесу, які відійшли від позиції CEO, почали повертатися до операційної діяльності. У вашого батька не було спроб повернутися до ролі гендиректора?
– Він мені не озвучував таких планів (сміється). У нас є вдала формула взаємодії, за якої я відповідаю за всю операційну діяльність і погоджую з батьком ключові рішення.
Чому інші так роблять? Напевно, через те, що зараз дуже важкий період, і різні бізнеси стають неприбутковими.
Власникам здається, що ключова причина в менеджменті. Вони повністю занурюються в операційне управління, щоб стабілізувати ситуацію. Це абсолютно правильне рішення.
– Ваш батько працював з Олександром Омельченком, був у політичному “Блоці Омельченка” в Київраді. Чи допомагала дружба з міським головою Києва розвивати бізнес?
– Ні. Вони з Сан Саничем, нашим почесним мером, товаришували ще з часів, коли Омельченко працював у системі “Київміськбуду” за радянських часів. З точки зору допомоги – я не пам’ятаю, щоб це давало нам якісь бонуси.
– Житловий комплекс на вулиці Березняківській ви будуєте на землі, що належить компанії сина Олександра Омельченка. Чи є у вас інші спільні проєкти із сімʼєю Омельченка? Чи плануєте їх?
– Дійсно, ця земельна ділянка належить компанії сина Сан Санича дуже давно. Ринок розвивався, у нас вийшла ситуативна співпраця. Наразі це єдина ділянка, яка нас пов’язує з родиною Омельченків. Можливо, будуть ще.
– Ваш батько живе на Кіпрі?
– Мій батько живе на Кіпрі, у Києві та Відні. Залежно від того, де йому потрібно чи цікаво бути.
– Це історія про пенсію в теплих країнах?
– Не стільки про “пенсію”, скільки про час, який він може присвятити собі, родині та хобі.
Батько останні пʼять років активно займається гольфом і має суттєві успіхи, він від цього кайфує. Щоб підтримувати себе в гарній фізичній формі, щоб дещо переключатися з негативу, який оточує в інформаційному полі.
– Ви з батьком обіймаєте посади в Конфедерації будівельників України. Її очолює Лев Парцхаладзе – забудовник та колишній чиновник із сумнівним бекграундом. Яка ваша мета членства в цій організації?
ЕП: за ініціативи колишнього заступника міністра регіонального розвитку та будівництва Лева Парцхаладзе був створений консультативно-дорадчий орган – Науково-технічна рада (НТР). Вона видавала дозволи на введення об’єктів в експлуатацію в обхід державних будівельних норм.
– КБУ – це, напевно, єдина організація, яка об’єднала будівельні компанії, девелоперів, виробників будівельних матеріалів, а також представників влади, які своєю метою ставлять покращення взаємовідносини між усіма зацікавленими сторонами, реформування галузі, щоб вона працювала максимально ефективно.
Так, конфедерацію очолює Лев Парцхаладзе, але вона мені здається настільки стійкою, незалежною і демократичною, що кожен учасник має право поставити будь-яке актуальне питання на порядок денний і шукати шляхи вирішення.
Завдяки КБУ, Олені Шуляк, ексміністру розвитку громад і територій Олексію Чернишову вдалося реформувати славнозвісну Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ).
Відбувається тотальна диджиталізація всіх дозвільних, погоджувальних процедур і системи взаємодії між архітекторами, девелоперами і контрольними органами.
– Це лобізм у хорошому сенсі слова?
– Це якісний лобізм.
– У своїх інтересах?
– В інтересах галузі, яку ми представляємо. Ми зацікавлені в тому, щоб розвивалася економіка, створювалися робочі місця, ми отримували замовлення.
Те саме стосується асоціації “Укрцемент”, наприклад. Вони теж напрацьовують програму, ініціативи, які захищають галузь. Це природно.
Нові правила гри чи підігрування забудовникам. Як Рада може змінити містобудування?
– Як ви взаємодієте із створеною замість ДАБІ інспекцією архітектури і містобудування?
– Я вважаю, що заміна ДАБІ на ДІАМ провела “безкровну революцію”. Для тих забудовників, які будують якісно, ґрунтовно підходять до проєктування і будівництва, ця реформа дуже позитивна.
– У чому це виражається?
– Окрім контрольних функцій, ДІАМ відповідає за видачу дозволів на будівництво і введення обʼєктів в експлуатацію. Якщо у нас є відповідний пакет документів – провели експертизу, завантажили в електронну систему, отримали дозвіл.
У нас були кейси, коли ми отримували дозвіл з першого разу. У 2022 році після початку бойових дій ДІАМ видав нам три сертифікати та один дозвіл.
Якщо приходять інспектори і роблять зауваження, ці зауваження виправляються, і вони видають сертифікат. Усе відбувається в електронному вигляді, візит інспектора записується на відео.
Зараз неможливо ввести в експлуатацію будинок, де на якомусь двадцятому поверсі колони ще заливають бетоном. Раніше, при ДАБІ, такі факти на ринку траплялися, як і те, що будинки роками безпідставно не вводили в експлуатацію.
“Найнегативніший сценарій на випадок блекауту – повністю зупиняємо виробництво на півтора місяці”
– ЖК “Русанівська гавань”. Власники земельної ділянки брати Дроботи для його будівництва залучили трьох девелоперів, у тому числі “Ковальську”. Чому перші черги здали в експлуатацію з трирічною затримкою?
– Це питання не до нас, а до девелоперів, які затримали будівництво. “Ковальська” перша збудувала свої будинки, хоча починала остання.
Компанії “Житлоінвестбуд-УКБ” (комунальне підприємство – ЕП) і “Міськбудінвест” (належить братам Володимиру та Анатолію Дроботам – ЕП) затримали свої черги: зіткнулися з фінансовими та організаційними проблемами.
“Ковальська” добудувала будинки за “Житлоінвестбуд-УКБ”, видала ключі людям. Зараз будинки заселені, тільки залишаються питання щодо підключення до електромереж.
– Генеральний директор компанії Yasno Сергій Коваленко опублікував фотографію “Русанівської гавані”, пояснивши, що це найбільший об’єкт у Києві, який зареєстрований як будівельний майданчик, тому до нього застосовуються жорсткіші графіки вимкнення електроенергії.
У заселених будинках люди довше сидять без електропостачання і платять за комерційним тарифом. Чи могли “Ковальська нерухомість” або “Ковальська-житлосервіс” швидше вирішити це питання?
– Підключення до мереж – це відповідальність замовника будівництва, братів Дроботів. Ми максимально підключалися, де це було можливо.
Це маніпулятивна історія, бо в Yasno складна і бюрократизована процедура підключення нових будинків до мереж, а сам процес уповільнений.
Коли будинок підключений як промисловий споживач, то мешканці вимушено платять у 2,5 разу більшу ціну за кіловат. Хоча де-факто ці будинки заселені, там проживають люди.
Враховуючи таку різницю в тарифі, очевидно, що саме Yasno не зацікавлена в тому, щоб швидко приймати до себе споживачів. Це масова проблема, і не тільки в Києві, а по всій Україні.
Народні депутати ухвалили закон, який зобов’язує постачальника електроенергії застосовувати житлові тарифи для будинків, які введені в експлуатацію.
– Як підприємства групи пристосовуються до роботи в умовах відключень електроенергії?
– Нас відключають, як і всіх інших. Сильно страждаємо, підлаштовуємося. Коли є зрозумілий графік відключень, то плануємо графік виробництва заздалегідь.
Допомагає те, що в нас є мережа підприємств у Києві та передмісті. Якщо аварійно гаситься одне підприємство, то ми перекидаємо замовлення на інші локації, щоб клієнт усе отримав вчасно.
Змінили регламенти при певних роботах. Раніше просто подавали бетон у міру заливання. Зараз заздалегідь готуємо потрібну кількість бетонозмішувачів і тільки тоді починаємо заливання.
Ми повинні забезпечити безперервний процес, бо йдеться про відповідальні конструкції, які використовуються в мостах та логістичних складах. Ми не можемо допустити порушення технології бетонування, але все одно втрачаємо.
Минулого тижня аварійно зупиняли виробничі лінії, купа продукції зіпсована. Кілька підприємств забезпечені генераторами, можуть якийсь час працювати на них, але обладнання дуже енергоємне, повністю автономну роботу не можемо забезпечити.
– Які сценарії у вас підготовлені на випадок ускладнення ситуації взимку?
– Найбільш негативний сценарій – ми зупиняємося наприкінці грудня і не будемо працювати до другої половини лютого. Повністю.
Якщо погіршиться ситуація в енергетиці, то хто працюватиме на будівельних майданчиках? Кому потрібна ця продукція?
Тому ми прораховуємо такий сценарій, коли повністю консервуються виробничі майданчики, відправляємо людей у відпустки або простій і чекаємо покращення ситуації.
“Умови іпотечної програми “єОселя” виглядають фантастично”
– Що очікує на будівельний ринок у майбутньому? Яким буде 2023 рік?
– Наш прогноз на 2023 рік – стриманий оптимізм. Ми закладаємо 15% зростання до поточного року в натуральних обсягах і виручці.
За девелопментом закладаємо більше зростання – 40-50%. Вважаємо, що динаміка ринку наступного року буде кращою завдяки програмі іпотеки та збільшенню пропозиції готового житла.
У 2022 році було сильне падіння, матимемо низьку порівняльну базу.
– Навесні влада обіцяла впродовж шести місяців побудувати та викупити понад 50 тисяч квартир для тих, хто втратив житло. Зараз ми бачимо, що цього не зробили. Наскільки реалістична була ця ідея?
– Не берусь судити. Коли почув цю публічну оферту, так би мовити, то порахував, що “Ковальська” точно в неї не вписується. Умови були такі: 35 тисяч гривень за квадратний метр з оздобленням і повна готовність за девʼять місяців.
Нічого з цього ми не могли забезпечити, тому не брали участі. Я не чув у колег з ринку, щоб у когось викупили квартири.
2,4 мільйона українців втратили домівки за час війни. Що з обіцяним житлом від держави?
– Фінансування не було. Якби фінансували, то це можна було зробити?
– Ні. Будівництво житла – абсолютно виключаю. Якщо викуп – все одно з оздобленням це перевалює за 40 тисяч гривень.
– Як треба було забезпечувати житлом 2,4 мільйона українців, які цього потребують?
– За такий короткий термін?
– Так.
– Я би давав компенсації безпосередньо людям, які могли б направити ці кошти на оренду житла. У Києві та інших містах багато квартир залишилися порожніми.
Якщо взяти винятково будівельну частину, то за певних умов її реально зробити за 12 місяців. Ми для себе це порахували і переконалися. Це має бути низькоповерхове житло, повинні застосовуватися певні стандартні рішення.
Усе, що передує цьому, – виділення земельних ділянок, підготовка документів, проєктування, отримання дозволів – потребує часу та фінансування. Девелопер, який починає такий проєкт, повинен мати гарантію, що він отримає кошти.
– Ще у 2020 році ви анонсували інвестиції в переобладнання виробничих потужностей для запуску панельного зведення будинків. На якій стадії проєкт?
– Проєкт заморозили. Суттєво змінилися умови на ринку. Коли ми побачили наслідки ракетних обстрілів, панельне будівництво постало під велике питання: чи буде попит, чи буде ця конструкція стійка, чи витримуватиме “прильоти”.
До того ж це капіталоємний проєкт. Він потребує великих інвестицій в обладнання і зміни підходів у будівництві.
“Ковальська” у своїй екосистемі може реалізувати цей проєкт, але ринок змінився, з’явилися ракетні обстріли, змінилися державні будівельні норми в частині стійкості і цивільного захисту, тому ми винесли це питання за дужки.
Є інші рішення, які можуть забезпечити швидке будівництво. Це каркасне і монолітно-каркасне будівництво. Вони можуть виконати це завдання не гірше, ніж панельні будинки, при мінімальних інвестиціях.
На існуючій виробничій базі ми можемо це робити швидко і нестандартно.
– Ви казали, що за панельної технології будівництва ціна на житло не перевищуватиме 500 доларів за квадратний метр. Це реальна ціна зараз?
– Реальна, але за умови максимального використання місцевих матеріалів та обладнання.
Зараз це нереально через велику імпортну складову (обладнання, металопрофіль, скло, “інженерка”) та суттєве подорожчання ліфтів. Якщо частина з цього вироблятиметься в Україні, то така ціна реальна.
За нашими розрахунками, при каркасному і монолітно-каркасному будівництві ціна на житло для покупця може становити 750-800 доларів за “квадрат”, з оздобленням – до 1 тисячі доларів.
– Як ви оцінюєте умови іпотечної програми “єОселя”?
– Умови програми виглядають фантастично, нереально. Як ідея і як механізм, щоб запустити економіку, вона дуже крута. Я вважаю, що це може стати для нас рятівним колом.
Однак наразі “єОселя” в бета-тестуванні. Наскільки мені відомо, 20 тисяч заявок подано, але лише 15 кредитів схвалено. Щоб ринок відчув ефект, таких кредитів повинно бути тисячі, десятки тисяч.
Сам інструмент класний, ми чекаємо, коли він набере обертів. Перш за все, відновляться заморожені об’єкти.
“єОселя” замість “іпотеки Зеленського”. Хто зможе взяти кредит на квартиру під 3%
– Забудовників запрошували у владні кабінети, з ними обговорювали рамки іпотечної програми. Ви брали участь у таких зустрічах?
– Ні, жодного разу.
– За словами моїх джерел, сторони домовилися про запровадження нового податку в розмірі 2% для забудовників в обмін на такі умови, які дозволять суттєво збільшити попит на житло з боку населення.
– Уперше чую. Будемо відстежувати зміни до Податкового кодексу. Наскільки я розумію, в ухваленому бюджеті на 2023 рік немає жодних змін.
– На які нові ринки може зайти “Ковальська”, якщо попит на житло не відновиться?
– Ми вже присутні на ринках відновлення дорожньої інфраструктури, мостів, шляхопроводів. Виконуємо замовлення для Міністерства оборони, обласних військових адміністрацій, щоб убезпечити міста і селища від повторного наступу.
Ми бачимо, що відновлюють проєкти, пов’язані з перевалкою вантажів, переробкою, аграрною сферою. Глобально дивимося на ринок логістичних складських комплексів, промислових підприємств, портової інфраструктури.
Усі фото пресслужби “Ковальська”
