Сталевий гігант та оборона Кривого Рогу: як завод допоміг зберегти місто у перші дні війни

“Зараз возимо буржуйки, а тоді були їжаки, блоки, пісок. Робили по кілька ходок в різні точки. Це добре, що місто почало одразу окопуватися, – говорить працівник “АрселорМіттал Кривий Ріг”, водій КрАЗа Геннадій Гулько. – Повністю змінилося відношення до Росії та російської мови, більшість наших людей перейшли на українську”.

Того ранку мешканці Івано-Франківська, Луцька, Запоріжжя, Мелітополя, Харкова…. загалом – понад 40 населених пунктів прокинулися від масованого ракетного обстрілу. Росія розпочала війну. Прилетіли ракети і у Кривий Ріг.

За кілька тижнів ворог буде на підступах до міста за 17 – 40 кілометрів на різних ділянках. Але до того часу місто перетворять на фортецю. І дуже важливу роль у цьому відіграє найбільший гірничо-металургійний комбінат України.

Як розгорталися події перших днів війни у рідному місті Володимира Зеленського та як вдалося зберегти Кривий Ріг, читайте у нашому матеріалі.

***

О 5:30 ранку 24 лютого в Україні був запроваджений воєнний стан. Ніхто тоді ще не розумів масштабів війни, яка розгорнеться у найближчі місяці. Багато хто того ранку стане у чергу до військкомату, дехто буде вивозити родину у безпечніше місце, але більшість українців за звичкою прийде на роботу.

Згодом з’явиться безліч історій про подвиги бійців ЗСУ, медиків, залізничників, енергетиків, підприємців.

І якщо невеликий бізнес неподалік від лінії фронту можна було швидко релокувати у безпечні регіони, чим скористалися сотні малих і середніх підприємців, то для великих підприємств такої опції не було. Особливо коли це “АрселорМіттал Кривий Ріг” – найбільше гірничо-металургійне підприємство України, яке займає площу понад 7 тисяч гектарів (приблизно як місто Рівне. – ред.).

Економічна правда розповідає, як розвивалися події перших днів війни на гірничо-металургійному підприємстві, де працює 26 тисяч людей, та як сталевий гігант став на захист міста Кривий Ріг, на підступах до якого вже була російська армія.

Передчуття великої війни

У січні-лютому 2022 року західні розвідки чи не щодня повідомляли нову інформацію про скупчення російських військ біля українського кордону. На це не міг не реагувати великий бізнес.

“У січні ми почали перевіряти запаси палива і сировини, бо комбінат – це безперервне виробництво, і всі розуміли, що якщо є сировина для виробництва чавуну і сталі, то має бути й дизель для локомотивів, вугілля для роботи коксових батарей”, – пригадує заступник генерального директора з металургійного виробництва “АрселорМіттал Кривий Ріг” Сергій Лавриненко.

Перші два місяці 2022 року до початку війни завод працював на повну, виконуючи міжнародні довготривалі контракти на постачання металопродукції.

Перший день вторгнення: шок, усвідомлення, прийняття

“23 лютого ввечері я мав їхати з нашим директором з транспорту до Києва, де саме 24 лютого у нас була запланована зустріч в “Укрзалізниці”. Але ми вирішили їхати зранку. Я напередодні зібрав валізу і планував їхати з нею на роботу, щоб провести ранкову нараду і після неї вирушати до Києва”, – пригадує Сергій Лавриненко.

Проте ранок 24 лютого 2022 року у Кривому Розі, як і в багатьох українських містах, розпочався із прильоту ракет в один з мікрорайонів міста.

“Мене розбудив диспетчер підприємства, я почитав інформацію в місцевих пабліках і вже розумів, що почалася війна”, – веде далі топменеджер комбінату.

О 7 ранку керівники заводу вже були на робочому місці, намагалися максимально зібрати інформацію, щоб розуміти масштаби вторгнення. Заступник генерального директора з адміністративних питань Артем Філіп’єв прийшов на роботу з двома дітьми. Пригадує, коли все почалося, дружина з найменшою донькою були за кордоном на лікуванні, а двоє інших дітей залишилися з ним у Кривому Розі. Не було іншого виходу, як узяти дітей з собою в офіс у ті перші найстрашніші дні.

“Перше, з чим ми зіткнулися після приїзду на комбінат, – нерозуміння глобальної ситуації. Цикл виробництва безперервний, і деякі підрозділи не мали достатньо людей на денну зміну, які просто не змогли дістатися на роботу”, – каже Сергій Лавриненко.

Зазвичай під час надзвичайної ситуації на промислових підприємствах начальник зміни має право затримати працівників на роботі на 2-4 години. Тому частину людей попросили залишитися.

О 8:16 керівництво вже затвердило три можливих сценарії подальшої роботи “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Було зрозуміло, що обсяги виробництва потрібно скорочувати через прогнозовану нестачу сировини.

На той момент на підприємстві працювало 3 доменних печі і одна перебувала в ремонті. Серед можливих сценаріїв розглядали варіант скорочення виробництва до двох або однієї печі.

О 9:25 розіслали інформаційний лист на всі підрозділи великого підприємства. “Завод продовжує працювати. У керівників є план дій, чіткі завдання та розуміння, що треба робити. Просимо залишатися спокійними. Підтримуйте рідних і колег. Українські Збройні Сили виконують свою нелегку роботу: захищають нас від ворога. Допоможімо їм тим, що виконуємо свою роботу спокійно і якісно”, – йшлося у листі.

“Ми провели аварійну нараду, де з’ясували, що проблем з водо-, газо-, та електропостачанням поки немає. 24 лютого із залізницею теж не було проблем, ми відвантажували готову продукцію. Завод далі працював за інерцією, в цей день ми нічого не міняли”, – пригадує Сергій Лавриненко.

О 13:33 надійшло звернення з Лондону від Лакшмі та Адітьї Мітталів: “Ми звертаємося до вас у цей надзвичайно важкий день, щоб висловити глибоке співчуття через обставини, за яких ви усі прокинулися сьогодні вранці. Ми знаємо силу українського народу. Найближчі дні й тижні будуть ще важчим випробуванням вашої сили. Будь ласка, знайте: ви у наших думках і молитвах“, – йшлося у зверненні.

На початку війни компанія вирішила авансом виплатити в бюджет 75 млн доларів (2 225 млрд гривень) податку на видобуток корисних копалин, щоб підтримати Україну.

“Ми розуміли, що уряду потрібні гроші вже зараз для воєнних та гуманітарних потреб. Тому ухвалили рішення заплатити їх наперед. Ми могли на ці гроші щось зробити самі, проте вирішили внести кошти у бюджет, щоб уряд самостійно визначив пріоритетність витрат”, – пояснює генеральний директор “АрселорМіттал Кривий Ріг” Мауро Лонгобардо.

Другий день війни: підготовка міста до оборони

Після початку війни на всіх під’їзних шляхах до Кривого Рогу почали облаштовувати блокпости. Криворізьке гірничо-металургійне підприємство активно надавало спеціалізовану техніку, бетонні блоки та інші матеріали для фортифікаційних споруд. Допомагали кранами встановлювати блоки, екскаваторами копали окопи для бійців та протитанкові рови на околицях Кривого Рогу.

“На другий день після початку повномасштабної війни нас почали залучати до участі у засіданнях міської та обласної військової адміністрації. Ми почали допомагати будувати блокпости та організовувати захист на під’їздах до міста”, – пригадує Микола Галушкін, начальник виробничого управління “АрселорМіттал Кривий Ріг”.

У перші дні війни блокпости були організовані на чотирьох напрямках виїзду з міста.

На другий день війни у Кривому Розі розпочався колапс з паливом на заправках, тож підприємство забезпечило власним паливом автівки для тероборони заводу.

26 лютого Дніпропетровська ОВА ввела комендантську годину з 20:00 до 6:00 та світломаскування в місті. На період комендантської години підприємство отримало спеціальні перепустки на технологічний транспорт, автобусний парк, службові автомобілі, щоб працівники нічної зміни мали можливість дістатися робочих місць. Завод працює 24/7.

“У перші дні нам потрібно було зробити близько 600 перепусток. Без них неможливо було проїхати містом через блокпости. Мені зателефонували з міської адміністрації о першій чи другій годині ночі. У мене самого тоді ще не було перепустки і я, крадучись, їхав містом за перепустками. На щастя, автомобіль зупинили вже тоді, коли повертався назад і мав перепустку”, – розповідає Артем Філіп’єв.

Громадський транспорт у місті почав працювати з перебоями, і підприємство запустило по місту свої автобуси, розробили маршрути збору персоналу. Самоорганізація серед працівників зросла: якщо хтось їхав на роботу власною машиною, то підбирав по дорозі ще кількох своїх колег.

У перші дні війни керівники вищої та середньої ланки фактично ночували на заводі. Топменеджмент був забезпечений супутниковими телефонами, “Старлінками”. Якби в місті повністю зник зв’язок, то на заводі зв’язок був би збережений.

“Як правило, двічі на день, а за потреби – в будь-який час доби відбувалися наради керівництва, де обговорювали оперативні питання”, – каже Філіп’єв.

Також був запас харчів та води, якого б вистачило на забезпечення всього колективу впродовж кількох місяців.

“Нам вдалося створити запас харчів та води, якого б вистачило на забезпечення всього колективу впродовж кількох місяців”, – ділиться спогадами Юлія Чермазович, директорка департаменту з соціального розвитку “АрселорМіттал Кривий Ріг”, яка брала участь в роботі ради оборони міста.

Коли небезпека наступу на Кривий Ріг минула, 26 тонн продуктів передали місту для харчування переселенців.

Третій день війни: блокада чорноморських портів

Коли із залізничної станції повернулися назад вагони з прокатом, стало зрозуміло, що це лише початок проблем з логістикою.

26 лютого з території заводу не виїхав жоден вагон з готовою продукцією – “Укрзалізниця” не змогла прийняти вантаж. За відсутності логістики запасів сировини вистачило б приблизно на 30 днів роботи заводу на повній потужності.

“Ми з’ясували, що деякі станції, по яких були нанесені ракетні удари або пошкоджений зв’язок, не приймають вантажів. Це було відправною точкою, коли ми зрозуміли, що будуть перебої у постачанні вугілля. Тоді ми почали думати над варіантами остаточної зупинки доменних печей”, – пояснює Сергій Лавриненко.

Паралельно стало зрозуміло, що морські порти Одеси та Миколаєва, які використовувало підприємство для експорту готової продукції та імпорту вугілля, теж не працюють.

До війни “АрселорМіттал Кривий Ріг” виготовляв близько 6 млн тонн довгомірного прокату на рік. Близько 85% продукції експортували морем до країн Близького Сходу, Туреччини, Лівану, Єгипту, африканських країн і країн південно-східної Азії.

Решта залишалася для потреб українського ринку. Значну частину коксівного вугілля постачали зі США, Австралії, країн Європи.

“Впродовж двох днів після початку повномасштабної війни ми зрозуміли, що більше не зможемо використовувати чорноморські порти, почалася блокада, і ми не знали, як довго вона буде тривати”, – пояснює Мауро Лонгобардо.

Тож ухвалили рішення про скорочення виробництва. Для початку вирішили зупинити одну доменну піч.

“Ми могли б не скорочувати об’єми виробництва. Але куди відвантажувати готову продукцію? Ми порахували, скільки днів ми можемо працювати виключно заради наповнення складів. Проте є ще економічний момент – якщо продукція не продається, то виробляти її немає сенсу”, – підкреслює Сергій Лавриненко.

Паралельно із зменшенням обсягів виробництва менеджмент компанії почав шукати нові логістичні шляхи.

“Частина продукції вже знаходилася в портах в очікуванні відправки. Тож ми спробували вивезти її з портів і відвантажити через Польщу. Також намагалися використовувати південний маршрут через Румунію”, – пригадує гендиректор “АрселорМіттал Кривий Ріг”.

До війни завод не постачав нічого на європейський ринок, оскільки існували квоти на експорт української продукції до ЄС. Цей ринок покривали іншими підприємствами корпорації. Тому логістику довелося вибудовувати з нуля.

Четвертий день війни: окупанти за 40 км від Кривого Рогу

Паралельно з початком зменшення потужності виробництва працівники підприємства оперативно налагодили випуск протитанкових та протиколісних їжаків.

“Їх зварювали із рейок. Усе як у 1941 році під час Другої світової. Виготовляли і скоби, і металеві колючки проти колісної техніки, віддавали на блокпости теплий одяг, взуття, дерев’яні піддони”, – каже Сергій Лавриненко.

Всього на початку війни було передано понад 5 тисяч великих і малих протитанкових їжаків – це 70% від усіх їжаків, які були встановлені у Кривому Розі. Завод виробляв приблизно 150-200 захисних їжаків на день.

Окрім того, підприємство різало та постачало рейки для виготовлення їжаків у Дніпрі та Києві. Для оборони Кривого Рогу передали 5 будівельних вагончиків, близько 300 пічок-буржуйок для бліндажів. Крім того, надавали граншлак, шлак і пісок для захисних споруд проти ворожої техніки, засоби індивідуального захисту, мило, бв піддони. Пісок, щебінь, скельні породи, деревина – близько 200 машин.Для захисту колісної техніки підприємство передало військовим частинам понад 3 000 м2 конвеєрної стрічки.

“До війни я возив шлак, пісок, арматуру, феросплави та багато іншого. А коли почалася війна, то возили на блокпости і колоди, і дошки, і їжаки, і пісок. Перші місяць-півтора ми возили щось на блокпости майже щодня”, – розповідає працівник заводу, водій КрАЗа Геннадій Гулько.

Коли російська армія підійшла за кількадесят кілометрів до міста, на трасі з південного напрямку потрібно було швидко поставити щось великогабаритне, щоб заблокувати рух техніки окупантів. Для цього підприємство надало власні шість великовагових автомобілів-самоскидів вантажопідйомністю 40 тонн.

“Завдання було просте – повністю заблокувати дорогу або максимально ускладнити проїзд. В результаті ми вигнали на дорогу шість самоскидів, розставили їх у шаховому порядку, після чого військові замінували техніку”, – пояснює Микола Галушкін.

Вантажівки розмінували та забрали з дороги лише у середині вересня, коли стало зрозуміло, що небезпека наступу на Кривий Ріг минула. Ворог до міста не дійшов. Але через тривалий час простою, в тому числі й на морозі, вантажівки вийшли з ладу. На заводі зараз ремонтують їх і додають, що з шести машин три точно вдасться відновити.

Військкомат почав мобілізовувати техніку. “До нас зверталися за пікапами. Такі машини живуть на війні кілька днів, тому були терміново потрібні. А поки весь бюрократичний механізм через військкомат спрацює, то, може, вже й не буде потреби. Тому ми давали машини сьогодні під чесне слово, а всі паперові питання вирішували завтра. І таких ситуацій було дуже багато”, – розповідає Артем Філіп’єв.

В перші дні та тижні всі працювали на взаємній довірі. Підприємство надавало все необхідне для потреб оборони. “Всі розуміли, що зберегти місто – це означає зберегти актив, зберегти місто – це зберегти країну”, – каже Артем Філіп’єв.

“На підприємство продовжували приходити повістки. Відтік персоналу був дуже значний. Перший кризовий момент стався, коли забрали тих, хто вміє працювати з дизельними локомотивами. На локомотивах стоять танкові двигуни, і армії потрібні були механіки та водії для броньованої техніки”, – пояснює Філіп’єв.

Загалом було мобілізовано понад 2500 працівників компанії. На жаль, за рік повномасштабної війни вже 63 загинули, 15 людей зникли безвісті. Сім’ям загиблих компанія надала благодійну допомогу на суму понад 21 мільйон гривень.

П’ятий день війни: зупинка найбільшої в Європі доменної печі

На металургійних підприємствах практично всі операції з гарячим металом чи коксом є безперервними. Вимкнути, наприклад, доменну піч, як чайник, неможливо, – це складний і тривалий технологічний процес.

Коксова батарея, на відміну від доменної печі, взагалі не допускає зупинки. Якщо таке станеться, то її відновлення перед новим запуском потребує доволі дорогого ремонту.

Доменна піч може зупинитися на кроткий плановий ремонт на 8-12 годин або на короткостроковий період 5-7 днів, але тоді її потрібно шихтувати. Тобто стовп шихти висотою 32-33 метри продовжує горіти, але вже без завантаження руди та виплавки металу.

На підприємстві розуміли, що через проблеми з логістикою і нестачу сировини одночасно три печі, серед яких одна – найбільша в Європі – легендарна “Дев’ятка”, працювати не зможуть вперше після Другої світової.

Протягом п’яти діб “Дев’ятка” була технічно підготовлена та завантажена усіма необхідними матеріалами для безпечного тимчасового припинення роботи. Розпочалася планова зупинка печі.

Другий тиждень повномасштабної війни: евакуація сімей працівників

Топменеджмент ухвалив рішення про евакуацію персоналу та членів їхніх сімей на захід України та до Польщі. Йшлося насамперед про жінок та дітей. Евакуація відбувалася за рахунок компанії. Польські колеги знайшли та організували місця, де можна було б поселити людей. Загалом компанія АрселорМіттал евакуювала понад 1000 жінок і дітей.

“Тільки-но в Україні запровадили воєнний стан, ми запитали працівників, чи хочуть вони відправити свої родини до більш безпечного місця. За тиждень ми почали евакуацію до Польщі. Оселили близько 500 людей неподалік від нашого підприємства у Польщі. Коли ми зрозуміли, що ситуація на заході України відносно безпечна, то перевезли ще понад 500 людей туди”, – каже Мауро Лонгобардо.

Обмежень щодо кількості для людей, яких могли евакуювати, не було, але деякі люди захотіли залишитися з сім’єю в Кривому Розі. За 5-6 місяців люди почали повертатися.

“Багато людей були переведені на простій за межами підприємства. Цехи зупинилися. Ми не примушували людей приходити на підприємство і відзначатися, вони могли виїхати з міста самостійно”, – підкреслює Артем Філіп’єв.

При цьому у компанії ухвалили рішення не звільняти працівників і продовжувати виплачувати їм більшу частину заробітної плати.

“Навіть якщо люди перебувають вдома та не працюють, ми платимо їм ⅔ заробітної плати. Це дуже важливо для нас, і завдяки фінансовій підтримці материнської компанії ми маємо можливість не звільняти людей, щоб запустити виробництво тільки-но ситуація покращиться”, – пояснює гендиректор заводу Мауро Лонгобардо.

Працівників, які пішли на фронт, компанія допомогла забезпечити засобами захисту. Завод виділив гроші профспілці ПМГУ, яка закуповувала бронежилети, каски і розподіляла їх між мобілізованими.

“Ми є частиною міжнародної Групи, і в нас є певні обмеження, тому насамперед фокусувалися на тому, щоб фінансувати гуманітарні потреби, тобто медичну допомогу, допомогу біженцям – від санаторію, який ми віддали для потреб переселенців, і до машин швидкої допомоги, яких ми для міста придбали 11 штук”, – розповідає Юлія Чермазович.

Ці швидкі використовували для евакуації людей з перших ліній зіткнення до лікарень Кривого Рогу.

Крім того, “АрселорМіттал Кривий Ріг” передав місцевим лікарням хірургічне обладнання та медичні засоби для лікування ран на суму 350 тисяч доларів. Також компанія передала львівським лікарням медичне обладнання на суму близько 250 тисяч доларів. У той час Львів приймав значну частку поранених воїнів і цивільних.

Разом з платформою UNICEF компанія організувала збір коштів серед працівників Групи для гуманітарних потреб. Компанія “АрселорМіттал” подвоїла зібрану суму до 5 мільйонів євро.

Загалом у 2022 році компанія АрселорМіттал спільно з криворізьким підприємством скерували понад 380 мільйонів гривень на підтримку сил оборони Кривого Рогу та гуманітарну допомогу.

7 березня: повна зупинка заводу

На 12-й день війни найбільше гірничо-металургійне підприємство України повністю зупинило роботу. Це сталося вперше з часів Другої світової війни. Всі доменні печі були зупинені.

Залишилося лише коксохімічне виробництво – 6 коксових батарей. Зупинити їх без втрат неможливо, тому довелося організувати складний процес підтримання температури. В результаті дві батареї залишили в роботі, а решту поставили на обігрів.

“Люди продовжували приходити на роботу, ми виготовляли кокс на мінімальних обертах і обігрівали решту печей. У цей час були невеликі контракти на купівлю коксу всередині країни, але, в основному, виробництво працювало для наповнення складів”, – розповідає Сергій Лавриненко.

За словами Мауро Лонгобардо, зараз один день війни коштує підприємству близько мільйона доларів втрат. У перші місяці війни, коли виробництво довелося зупинити повністю, втрати були набагато більшими.

Одну з доменних печей вдалося перезапустити вже у квітні. Так завод вийшов на мінімальний рівень виробництва, близько 20% від потужності, виготовляючи 2400 тонн продукції на добу.

У перші тижні повномасштабної війни на заводі не знали, що буде завтра. Зараз, рік по тому, можна сміливо сказати, що завод не лише вистояв, а й зберіг обладнання і своїх людей, які борються та вірять у Перемогу України.

“АрселорМіттал Кривий Ріг” встояв завдяки сталевій витримці всієї команди гірників і металургів. Найбільший іноземний інвестор та один з найбільших платників податків залишається в Україні і готовий до розбудови країни після Перемоги. “Все переплавимо!” – кажуть металурги у Кривому Розі. Генеральний директор підкреслює, що завод готовий перенаправити експортні потужності для потреб України – стільки, скільки буде потрібно для відбудови.

About Author