Україна може виробляти значно більше власної зброї. Що для цього потрібно?
“Вони нічого не виробляють, український ОПК скоро припинить своє існування”, – сказав у червні президент Росії Путін. Вітчизняні оборонні заводи як українське ППО: вже тричі знищені у російських зведеннях, однак їхня потужність лише зростає.
Сьогодні західні партнери скорочують постачання техніки ЗСУ, а Росія збільшує витрати на війну на 70%. Стає очевидним, що з 2024 року Україна більше покладатиметься на власне виробництво зброї.
І мова не лише про “один мільйон дронів“, який обіцяв Зеленський. Політичне керівництво має думати і про класичну зброю: бронетехніка, боєприпаси, ракети, ППО тощо. І все це – в умовах обмеженого часу та фінансування.
Ворог виробляє військову техніку в торговельних центрах та навіть на хлібзаводах. Росіяни швидко модернізують свої розробки під потреби фронту та ставлять на конвеєр всі інноваційні ідеї, навіть якщо їх вигадали українські інженери.
Російський ОПК – це масштабна державна система з величезними фінансовими можливостями. Чинити опір їй зможе лише інша система, яка працює значно ефективніше, навіть за умови меншої кількості ресурсів.
Україна не має іншого вибору, окрім як перетворити на таку систему власну оборонну промисловість.
Що вже виробляє Україна
Перші місяці великої війни українські зброярі виживали під обстрілами та переміщувались у безпечні місця. Хто з цим впорався швидше – інвестував та будував нові виробничі ланцюги.
Коли стало зрозуміло, що військові заводи здатні працювати під російськими ракетами, ставлення до вітчизняної оборонки змінилось: держава збільшила замовлення та почала вкладати гроші в розширення потужностей.
Проте обладнання для виробництва зброї дороге та специфічне – закупівля окремих верстатів може тривати до двох років. Тому перші серйозні результати оборонний комплекс почав показувати лише в другій половині 2023 року.
“Укроборонпром” за рік збільшив випуск озброєнь на 92%. Попри постійну ракетну загрозу, державні підприємства перевиконують виробничі плани. Почалось навіть виробництво нових видів зброї: самохідна артилерія, боєприпаси, безпілотники-камікадзе тощо.
Українські “шахеди”, снаряди та корупційні шпаринки в Укроборонпромі. Інтерв’ю з директором Германом Сметаніним
Вітчизняні підприємства вже виробляють кілька аналогів російських “шахедів”. Наприклад, у рамках проєкту Black Box фонду “Повернись живим” приватні компанії збирають безпілотники-камікадзе, які вже завдали збитків росіянам на 900 млн дол.
А державний “Укроборонпром” запустив у серійне виробництво БПЛА “Лютий”. Відомо, що його виробляють десятками на місяць і він уже мав бойовий виліт на дистанцію до 1000 км.
Протитанкові ракети “Стугна” щомісяця виробляють сотнями. Водні дрони для полювання за російськими кораблями серійно збирають одразу кілька компаній. Українська САУ “Богдана” має всі шанси вийти на темпи виробництва 10 машин на місяць.
FPV-дрони, розвідувальні безпілотники та системи РЕБ уже роблять десятки різних компаній та сотні інженерів. Продовжується відновлення та виробництво бронетехніки. Кількість виготовлених українських бронеавтомобілів, ймовірно, вже перевищила позначку в 1000 штук.
Українські конструктори працюють над кількома проєктами вітчизняної ППО: планується об’єднати пускові установки, радари та ракети з різних систем. Все більше інформації з’являється про ракетну програму. Міноборони натякає, що замовить у КБ “Луч” новітні зенітні ракети “Корал”.
Попри вдалі перші кроки, зараз вітчизняний ОПК закриває лише невелику частину потреб фронту. Влада впевнена, що у 2024 році зможе наростити виробництво зброї в рази. Але для цього треба подолати кілька перепон.
Де взяти гроші
Для закупівлі озброєнь в наступному році Міноборони виділить 265 млрд грн. По-перше, це на 25% менше, ніж у 2023 році року. А по-друге, переважна частина цих коштів піде на придбання імпортної техніки.
На щастя, зброю замовляє не тільки Міноборони, а ще й Держспецзв’язку, Нацгвардія, СБУ, міські ради, фонди та окремі військові частини. Лише Держспецзв’язку у 2024 році витратить на дрони понад 43 млрд грн, які отримає від перерозподілу так званого військового ПДФО.
Загалом у 2024-му році на закупівлю української зброї витратять 3 млрд дол. Це втричі більше, ніж у 2023-му, однак цього не достатньо. За словами міністра стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна, бюджетних грошей вистачає на завантаження лише половини потужностей українського ОПК.
Закупівля лише “мільйона FPV-дронів” обійдеться у близько 500 млн дол. Контрактування на рік САУ “Богдана” за поточних темпів виробництва коштуватиме ще 200 млн дол. Окрім цього державі потрібно купувати вітчизняні боєприпаси, ракети, безпілотні комплекси, збирати та ремонтувати бронетехніку тощо.
Богиня війни. Як Україна нарощує виробництво САУ “Богдана”
У схожій ситуації колись опинився Ізраїль – країна прагнула розвивати власну оборонну промисловість, але не мала на це коштів. Тоді влада країни домовилась із США, що 25% від обсягу їхньої військової допомоги (сотні мільйонів доларів щороку) можуть бути переведені в шекелі та витрачені на закупівлю ізраїльської зброї.
Україна теж може претендувати на подібні умови, але донором в цьому випадку виступить не США, а Євросоюз. Зараз блок розробляє спільну оборонну стратегію. Провал плану з виробництва 1 млн боєприпасів для України натякає на те, що потужності їхнього ОПК не перекривають реальних потреб.
У листопаді президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про готовність включити Україну в оборонну стратегію ЄС, щоб задовольнити потреби Києва у військовій техніці. Ідея фінансування замовлень українським підприємствам коштом європейських фондів уже обговорювалась на високому рівні.
Проте вбудуватись в ОПК Євросоюзу та викликати довіру єврочиновників – завдання не просте. Для цього потрібно прискорювати реформи: сформувати незалежну наглядову раду на АТ “Укроборонпром”, продемонструвати нульову толерантність до корупції та створювати більше спільних підприємств із західними компаніями, переймаючи їхні зв’язки й методи управління.
Масштабування виробництва
Економічна теорія каже: великі довгострокові контракти дозволяють зробити продукцію дешевшою завдяки гуртовим замовленням комплектуючих та оптимізації. Це називається “ефект масштабу”, і в оборонній галузі він украй важливий.
Багатьом українським підприємствам важко досягти цього ефекту з кількох причин.
Перша – Міноборони через брак фінансів не може всім виплачувати 80% авансу, як цього хочуть виробники. Менша кількість обігових коштів зв’язує руки компаніям і не дозволяє оптимізувати ланцюги постачань.
Вирішити це протиріччя можна розгорнувши програми пільгового кредитування для виробників озброєнь. За словами директора компанії “Українська бронетехніка” Владислава Бельбаса, зараз підприємства мають лише опцію взяти кредит під 20% річних.
Ідею долучити виробників зброї до пільгової програми кредитування “5-7-9” ще влітку озвучив прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Але відповідні зміни досі не запровадили.
Хованки від ракет, російські шпигуни і багато української зброї. Інтерв’ю з директором “Української бронетехніки” Бельбасом
Друга причина – цикл постачання деяких комплектуючих може тривати до 12 місяців. Щоб ефективно планувати роботу, виробники повинні щонайменше знати, яку кількість продукції вони мають відвантажити в кінці року.
Для цього Міноборони повинно повернутись до довгострокового планування замовлень. Опитані ЕП виробники погоджуються, що за останній рік відомство збільшило довжину контрактів, однак багато компаній досі не мають горизонту планування на майбутній рік.
Третя – держава не здатна повністю завантажити вітчизняні заводи, і при цьому забороняє продаж зброї за кордон. Часткове відкриття експорту озброєнь – непопулярне рішення, однак воно дозволить військовим підприємствам більше заробляти, оптимізувати роботу та самотужки інвестувати у свій розвиток.
Для прикладу, росіяни залишили експорт зброї відкритим. Їхні військові заводи досі отримують мільярди доларів доходів від продажів на світовому ринку, завдяки чому вони розвивають свої технології та здешевлюють продукцію для державного замовника. За грамотного планування, це ж може зробити і Україна.
“Впевнений, що на якомусь етапі ми маємо відкрити ринок і дозволити нашим оборонним підприємствам експортувати. Це відбудеться вже після перемоги, однак якщо ми знайдемо прийнятне рішення, то зробимо це раніше”, – сказав ЕП Олександр Камишін.
Російський ВПК нарощує оберти. Звідки гроші та хто допомагає РФ будувати ракети?
Четверта причина – навіть якщо подолати всі попередні проблеми, перепоною для масштабного виробництва може стати кадровий дефіцит. Голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут розповів, що одне вітчизняне оборонне підприємство провалило контракт, бо не змогло знайти людей, які можуть працювати на верстатах ЧПУ (для обробки металу). З такою проблемою зіткнулись майже всі виробники зброї.
Для розв’язання цієї проблеми логічним є рішення відрядити з фронту інженерів, конструкторів, слюсарів та зварювальників на оборонні заводи. Поки що такий варіант у військовому керівництві не розглядають, хоча ситуація на ринку праці може ускладнитись, адже з 2024 року готується нова хвиля мобілізації.
Зі свого боку Міністерство освіти повинно перевести на воєнні рейки технічну та вищу освіту, щоб готувати якомога більше профільних кадрів на військові підприємства.
Інновації на конвеєр
Українські інженери вміють знаходити інноваційні рішення для ведення асиметричної війни з Росією – FPV та морські дрони тому підтвердження. Питання лише у швидкості впровадження нових технологій та масовості їхнього виробництва.
Щоб поставити розробку на конвеєр, Міністерство оборони повинно видати допуск до експлуатації, а перед тим – провести низку випробувань та перевірок. Через невизначеність та бюрократичні перепони в перший рік великої війни відомство допустило до експлуатації лише 21 нову вітчизняну розробку.
У 2023 році Міноборони суттєво скоротило всі процедури, запустило роботу Акселератора та долучило до процесу сертифікації кластер Brave1. Результат – зростання кількості нових розробок всемеро.
Продай мені цей дрон. Як бюрократія гальмує розробку нової української зброї
Як розповіли ЕП в Міноборони, у 2023 році до експлуатації допущено вже 155 зразків української техніки, з яких 34% – авіаційні безпілотники, 8,3% – бронетехніка, 3,8% – РЕБ, 1,9% – наземні роботи.
З початку великої війни держава майже припинила давати гроші на нові розробки, і це призвело до неочікуваного ефекту – 80% оборонних компаній почали фінансувати розробку з власної кишені, а в індустрії суттєво зріс прошарок ефективних проєктних менеджерів та інвесторів.
Щоб пришвидшити народження інноваційних рішень, Міноборони повинно спільно з бізнесом почати фінансувати пріоритетні розробки. Наприклад, згадані головнокомандувачем Валерієм Залужним засоби РЕБ.
Зараз же Міноборони не планує збільшувати витрати на дослідно-конструкторські роботи (ДКР). З 2022 року відомство виділяє на фінансування нових розробок по 3 млрд грн щорічно. Тобто з урахуванням інфляції, фактично бюджет ДКР скорочується.
“Війну виграють технології”. Як штучний інтелект допоможе перемогти у війні з РФ?
Невирішеним залишається й питання формування запиту Міноборони на нові розробки. Конструктори часто не розуміють, які саме характеристики виробу потрібні військовим і, що найважливіше, які саме готова купувати держава.
Технологічні перегони на фронті відбуваються дедалі швидше. Техніка може втратити свою актуальність через 2-3 місяці використання. Тому детальна комунікація про потреби армії з виробниками має бути простою та оперативною.
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.