Skip to Content

яку роль відіграли цифрові технології під час акцій протесту у Білорусі

яку роль відіграли цифрові технології під час акцій протесту у Білорусі

Be First!
by 20 Вересня, 2020 Події

Масова акція протесту проти президента Олександра Лукашенка у центрі Мінська, Білорусь, 16 серпня. Homoatrox/Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0. Деякі авторські права захищені.

Ця стаття спочатку була опублікована в oDR [анг], розділі openDemocracy, який присвячений Росії та пострадянському простору. Вона републікується тут за погодженням і відредагована задля лаконічності та зручності.

Досвід останнього десятиліття засвідчив, як масштабні акції протесту на одній площі, наприклад на площі Тахрір у Каїрі чи на Майдані у Києві – можуть принести реальні політичні зміни. Проте, коли органи державної влади відповідальні за розподіл площ для протестів – як це було у випадку з Болотною площею та площею Сахарова у Москві в 2011 році – навіть масові акції протесту можуть закінчитись безрезультатно.

Впродовж перших двох днів після оголошення результатів президентських виборів 9 серпня 2020 року, білоруська влада жорстко припиняла спроби мітингувальників зібратись на центральних площах Мінська. Це призвело до того, що протести розсіялись й набули гіперлокального характеру, коли вони не концентрувались в одному місці, а вибухали синхронно у різних місцях, від вулиці до вулиці і від кварталу до кварталу.

Цей «роздроблений» протест мав важливі переваги. По-перше, перебіг та умови протесту визначали громадяни, а не державні органи, які дають санкції на його проведення. По-друге «роздроблений» протест став перехідним етапом перед протестами на площі: через тиждень, 16 серпня, мітингувальникам вдалось мирно й без опору дістатись Будинку уряду в Мінську і зібратись біля важливого місця – монументу героям війни. Цей мирний протест став набагато масштабнішим за чисельністю, аніж провладний мітинг на підтримку Олександра Лукашенка.

Масові виходи на вулиці окремих громадян стали невід’ємною частиною успіху протестів у Білорусі, як і трудові колективи на підприємствах та заводах [анг], тобто групові учасники. Як протестам вдалось так швидко досягнути такої широкої аудиторії? Навряд чи можна стверджувати, що саме інтернет-канали зіграли тут провідну мобілізаційну роль, особливо враховуючи частково успішні спроби білоруської влади заблокувати Інтернет.

Незважаючи на неймовірну популярність низки Telegram-каналів (наприклад, кількість підписників популярного каналу Nexta за лічені дні збільшилась до 1,5 мільйонів), ці інформаційні потоки залишались недоступними для багатьох всередині Білорусі і значна частина зростання популярності каналів асоціюється із глобальною аудиторією. Також важливо підкреслити високий рівень ІТ-грамотності у Білорусі, де останніми роками активно розвиваються інформаційні технології. Такий рівень грамотності дозволив значній кількості людей і частково подолати блокування інтернету, і створити контент, пов’язаний з протестами.

Натомість, ключове питання для розуміння ролі Інтернету у білоруських протестах полягає в наступному: як ціна застосування насилля перевищила його ефективність для держави? У білоруському сценарії Інтернет не став ключовим механізмом мобілізації та координації протестів, але він справді створив умови для швидкого та масового залучення громадян. Це можна пояснити двома важливими характеристиками протестів: безпрецедентним насиллям зі сторони держави й роздробленими акціями як в столиці, так і по всій країні.

Коли гіперлокальні протести відбуваються у контексті сучасного інформаційного середовища, навіть найжорстокіше насилля не досягає своєї мети придушення протестів, а лише сприяє їх активізації.

Тендітність цифрової горизонталі

Понад 10 років дослідники обговорюють важливість Інтернету для успіху політичних протестів. Інтернет-технології зіграли важливу роль у протестах, які завершились серйозними політичними змінами (наприклад, Арабська весна чи Євромайдан), так і в протестах, які не призвели до зміни влади (під час виборів в Ірані у 2009 році, у Росії в 2011 році чи під час протестів у парку Гезі в Туреччині у 2013 році). З однієї сторони, дослідники вказали [анг] на широкий спектр політичних й технологічних інновацій, які підвищують прозорість висвітлення протестів, а також сприяють мобілізації та координації дій.

У цьому аспекті Ленц Беннет та Александра Сегерберг обговорили [анг] появу нового типу колективних дій, який отримав назву «сполучна дія», що дозволяє організувати спільні дії без необхідності створення офіційної організації або партії. У цій моделі інститути заміняють цифрові платформи, що спрощує та прискорює організацію політичних акцій (наприклад, захід у Facebook, створений журналістом Ільком Клішиним [рос] відіграв ключову роль в організації мітингу на Болотній площі в Росії у 2011 році).

Жива мапа протестів у Мінську на основі Google Maps.

З іншої сторони, ці «сполучні дії» мають свою вразливість. Наприклад, соціологиня Зейнеп Туфекчі звернула увагу [анг] на ціну спрощення мобілізації протесту. Хоча технології дозволяють швидко виводити людей на вулиці без лідерів чи партій, але ці протести набагато важче перетворити у значні політичні зміни. Цей новий тип протесту може зникнути без реальних досягнень так швидко, як і виник. Крім того, технології створюють нові можливості для стеження та дезінформації, а також просувають такі незначні форми політичної участі, як «кліктивізм», який є дещо ризикованим для учасників і може бути витлумачений як свого роду симуляція реальної політичної діяльності.

Цикли політичних інновацій

Політичні кризи часто супроводжуються новими хвилями інновацій, які прагнуть змінити баланс сил між владою та протестувальниками. Наприклад, у протестах 2019 року під час виборів у Мосгордуму можна було спостерігати [анг] декілька нововведень у висвітленні та координації протестів, а також у технологіях взаємодопомоги та стеження. Найчастіше влада відповідає на нововведення активістів опозиції традиційною силою та репресіями (від арештів до відключення Інтернету). Але в деяких випадках держави також використовували інноваційну тактику, наприклад анонімні Telegram-канали для провокацій та дезінформації [анг]. Останні події у Білорусі також можна аналізувати з точки зору динаміки політичних інновацій. Багато практик, які рік тому спостерігались у Москві в тій чи іншій формі присутні зараз у Білорусі.

По-перше, громадяни навчились обходити інтернет-блокування за допомогою багатьох інструментів: білоруські користувачі використовували VPN та анонімайзери, на кшталт Psiphon [рос]. Протестувальникам також пропонували використовувати Mesh-мережі (додаток Bridgefy) для прямих контактів між собою, якщо Інтернет не працював. Телеграм-канали й телеграм-чати (які за підтримки компанії працювали в умовах обмеженого доступу в Інтернет) активно використовувались для координації дій та передачі інформації про місцезнаходження ОМОНу. Проте, ефективність та надійність такого спілкування в умовах інформаційного перевантаження залишається під сумнівом.

При цьому більш складні краудсорсингові рішення для збору даних практично не використовувались (за винятком елементарних мап на основі Google Maps). Згодом з’явилась краудсорсингова «Мапа страйків» [рос].

Інше питання – це взаємодопомога. У Telegram-каналах повідомляли інформацію про коди доступу до споруд, де могли сховатись мітингувальники (хоча потенційно вони могли бути відомими і правоохоронним органам). Телеканали також повідомляли, де протестувальники можуть знайти воду та ліки. Особлива увага надавалась координації допомоги звільненим з-під варти.

Телеграм-канал Okrestina Lists [рос] використовувався для пошуку затриманих й публікації списків усіх людей, які утримувались у сумнозвісному нині СІЗО «Окрестіно». Зрештою, спеціальні канали [рос] були присвячені «деанонімізації» державних чиновників, причетних до насилля. Також варто відзначити глобальні краудфандингові ініціативи, за допомогою яких користувачі за межами Білорусі змогли допомогти жертвам державного насилля (наприклад, ініціатива [рос] активіста Олексія Леончика зібрала понад 2 мільйони американських доларів).

Однак, вибір мітингувальниками технологій – ненайголовніше. Більш важливе питання полягає у тому, які технології є фундаментально вагомими для перетворення політичної кризи у можливість для змін – у цьому випадку для запобігання пролонгації режиму Лукашенка. Це питання важливе, оскільки поточні політичні протести у Білорусі проходять без офіційних лідерів опозиції (більшість з них знаходяться у в’язницях, а Світлана Тихановська, яку вважають переможницею виборів, змушена була виїхати з Білорусі). За своєю природою ці протести можна вважати крихкими та вразливими «сполучними діями», які ускладнюють передачу сили протесту у сферу реальних політичних змін.

Горизонтальний нагляд та критична маса державного насилля

Останні події у Білорусі засвідчують ключову роль Інтернету у формуванні мотивації для участі у протестах. Початковою мотивацією була фальсифікація виборів. Через декілька годин після оголошення перших результатів, в Інтернеті почали з’являтись численні докази масштабних фальсифікацій. Були опубліковані фотографії підсумкових протоколів, які свідчили про переконливу перемогу Світлани Тихановської. Величезний масштаб фальсифікацій, передусім, делегітимізував вибори. Але це був лише початковий привід для протестів.

Невдовзі після того, як люди почали виходити на вулиці, з’явились повідомлення про жорстоке придушення мирних протестів. Через декілька годин соціальні мережі були переповнені доказами насилля. Такого роду трагічні кадри насилля швидко стають символами протесту. Наприклад, під час акцій протестів 2009 року у Тегерані відео жорстокого вбивства Неди Ага-Солтан побачили у всьому світі. У випадку Білорусі критична маса державного насилля була безпрецедентною. Соціальні мережі оприлюднювали нові докази жорстокості міліції буквально щохвилини, зокрема побиття людей палицями, а також стрілянину по машинам та житловим будинкам.

Білоруські Telegram-канали, особливо Nexta та Belarus of the Brain, перетворились у потоки «репортажів з поля битви». Ці інформаційні потоки завдячують невдалій спробі білоруської влади повністю заблокувати доступ до Інтернету. Іншою причиною було те, що насилля відбувалось не лише на площах, але й на подвір’ях та вулицях. Свідками міліцейського насилля були звичайні люди, які знімали це на камери з вікон своїх квартир, а також водії на зустрічних смугах. До цих свідчень додались кадри жорстокого поводження із затриманими у СІЗО, які також знімали з вікон сусідніх багатоквартирних будинків.

Усе це проявилось в ефекті «зворотнього Паноптікуму» [анг]: у середовищі, переповненому мобільними телефонами, відеореєстраторами та системами відеоспостереження, не лише держава може наглядати за своїми громадянами, але й вони можуть ефективно контролювати державу. Відповідь на насилля зі сторони держави – це «горизонтальний нагляд». Критична маса доказів насилля стає новим ключовим тріггером протестів та мобілізації суспільства. Злочини проти людяності приходять на зміну фальсифікаціям виборів у якості основної уваги. Пізніше ці докази потенційно можуть бути використані для судового переслідування злочинців. Низка організацій уже оголосили [анг] про спільну ініціативу з використання відкритих джерел з метою систематичного збору, перевірки та аналізу усіх випадків порушення прав людини, які фіксувались під час придушення білоруських протестів.

Скрізь і ніде

Американський політолог Елмер Ерік Шатчнайдер стверджує, що одним із основних факторів успіху протестів є «масштаб інфікування» політичного конфлікту.

Іноді спроби держави обмежити масштаби залучення громадян до протестів за допомогою репресій викликають зворотній ефект. Наприклад, низка досліджень [анг] засвідчили, що відключення Інтернету часто призводить до ескалації протестів, оскільки інформаційний вакуум змушує людей виходити на вулиці. Жорстоке придушення протестів створює дилему для мітингувальників. З однієї сторони, збільшується ризик участі в протестах. Більше того, успішне придушення протестів може призвести до зростання кількості так званих «зайців» – людей, які сподіваються, що політична мета буде досягнута без їх активної участі. З іншої сторони, відчуття зростання чисельності мітингувальників у відповідь на насилля, стає вирішальним, якщо готовність до участі переважає «логіку ризику».

Соціальні мережі виявились принципово важливими не для координації протестів, а для створення відчуття їх неухильного зростання. Це стосується як географічного розповсюдження протестів, так і різноманітності їх учасників – місцезнаходження, статі, віку та соціального статусу. Дослідники називають це [анг] проблемою «видимості» протесту: недостатньо лише вийти на вулицю, а важливо показати це так, щоб суб’єктивно викликати відчуття масової участі у тих, хто залишився вдома. Приклад принципової «технології видимості» – це використання бізпілотників для фотографування натовпу з висоти пташиного польоту.

Влада прагне не лише вигнати людей з вулиць, але й мінімізувати потенційну «помітність» протесту. Проблема видимості стає особливо гострою в умовах гіперлокальних протестів. На відміну від протестів «в один квадрат» (як в Каїрі та Києві), вони не можуть бути показані в єдиному «вигляді». Але випадок у Білорусі ілюструє вирішення «проблеми видимості»: стрічка новин, сформована Телеграм-каналами та місцевими чат-групами демонструвала, що протести тривають синхронно у багатьох місцях.

Гіперлокальність та множинність місць децентралізованого протесту часто можуть стати перевагою для мітингувальників – державі складніше придушити такі акції. Проте у минулому таким протестам було важко створити ефект масової участі. Як засвідчили події у Білорусі, інформаційні технології можуть компенсувати відсутність «натовпу на майдані», створюючи масовий ефект за рахунок постійних інформаційних потоків та вказівок на нові місця протесту.

У критичні часи, коли спецпризначенці, застосовуючи насилля, збільшували ризик участі у протестах і, таким чином, намагались їх зупинити, відбулось протилежне – задокументоване насилля створило нову мотивацію для мобілізації. Ефект масовості та географічного поширення протестів, як засвідчили стрічки Телеграм-каналів, перевищив суб’єктивний поріг участі, тобто поріг, за яким суб’єктивне відчуття небезпеки участі в таких акціях затьмарюється готовністю вийти, оскільки усі виходять. Ефект мобілізації снігової лавини розпочався. В інформаційному середовищі люди відчували, що вони не будуть самотніми, де б вони не вийшли на вулицю.

У той же час, традиційна роль соціальних мереж у тактичній координації протестів могла стати другорядною, особливо у перші дні. Деякі форми онлайн-координації виявились ефективними – наприклад, поява закритих жіночих чатів для організації ланцюгів солідарності [рос]. Інші чати не могли впоратись з хаосом суперечливих мобілізаційних повідомлень та інструкцій, що ускладнювало відстеження розвитку протестів, зокрема й для влади.

Координація є важливою, коли протестують відносно невеликі групи населення і немає критичної маси учасників. В цій ситуації можна протистояти більш потужним провладним ресурсам саме за рахунок зростаючої ефективності дій. Однак, коли розпочинається всюдисуща ланцюгова реакція залученості, кількість мітингувальників стає більш важливою, аніж координація. Виходячи на вулиці та площі, люди самоорганізовуються без інформаційних технологій, а блокування Інтернету лише цьому сприяє.

Мобілізаційному ефекту також сприяло вірусне поширення історій про перемоги мітингувальників над правоохоронцями, кадри людей, які відбивають спробу їх затримання чи розповіді про те, як правоохоронці викидають власні посвідчення, форму чи погони у знак протесту проти насилля.

Перетворюючись з об’єкту в суб’єкт

Звісно, успіх білоруських протестів не можна пояснити лише інформаційними технологіями, Передусім, це результат політичних та соціальних факторів, які виникли в епоху тоталітарного правління Лукашенка, і особливо під час його нещодавньої передвиборчої кампанії. Більше того, ми досі не знаємо, якими будуть політичні наслідки поточних подій. Але те, що відбувається у Білорусі є важливим прикладом того, як інформаційні технології допомогають перетворити політичну кризу у шанс для політичних змін, незважаючи на тендітний характер «сполучних дій».

Нагадаю парадокс, змальований братами Стругацькими й блискуче продемонстрований Андрієм Тарковським у фільмі «Сталкер. Увійшовши в Зону» показує, як головні герої опиняються далеко від «Кімнати». Однак, прямий шлях до неї не найкоротший. Аналогічно із протестами: одразу вийшовши на площу, натовп може потрапити у пастку, яку описала Зейнеп Туфекчі. Він може не набрати критичну масу, втратити енергію й розчинитись задовго до досягнення політичної мети. «Шлях на майдан», який пройшли білоруси, допоміг їм уникнути цієї пастки, хоча й трагічною ціною.

У новому інформаційному середовищі, насилля до мітингувальників під час гіперлокальних роздроблених протестів, стає менш ефективним для їх придушення. Навпаки: насилля стає новим приводом для виходу на вулиці. Ефект залякування нейтралізується загальним мобілізаційним ефектом й сприяє різкому збільшенню масштабів залученості. Саме в цей момент виникає ланцюгова реакція, зупинити яку стає важче: репресії втрачають ефективність; натовп мітингувальників із об’єкту переслідування перетворюється у суб’єкт політичного процесу. З часом натовп готується вийти на центральну площу, об’єднюючи сотні гіперлокальних протестів в одну колону. Саме цей шлях на майдани, прокладений у перші п’ять днів після президентських виборів у Білорусі, перетворив натовп у політичну силу, яка здатна вибратись з пастки горизонтальної мобілізації і досягнути реальних змін.

Чи зможуть білоруси не лише виконати здавалось би, нереальне завдання з усунення Лукашенка, але й довести безглуздість насилля, як інструменту досягнення політичної мети? Можливо, так, як і теза про «кінець історії», стверджувати про «завершення політичного насилля» ще завчасно. Але події у Білорусі можуть підштовхнути інші авторитарні режими до того, щоб не покладатись лише на традиційну силу для придушення внутрішнього невдоволення, а вкладати більше ресурсів в інноваційні форми контролю заради створення нових й непомітних бар’єрів на «шляху до майдану».

About Author

Previous
Next

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*