Юліан Чокан: У Молдові розмовляють російською мовою, але не хочуть «русского мира»
Я справді написав роман про російські танки у Кишиневі
Юліан Чокан у Кишиневі. Фото Філіпа Нубеля, використано з дозволу.
Молдова є країною на перехресті багатьох мовних, етнічних і релігійних ідентичностей і була частиною різних імперій до здобуття незалежності у 1991 році. Щоб обговорити її багату та неоднозначну історію, а також наслідки російського вторгнення в Україну, Global Voices провела інтерв’ю з молдовським письменником Юліаном Чоканом. Інтерв'ю російською мовою відбулося у столиці Молдови Кишиневі.
Молдова є багатомовною та багатоетнічною країною, яка межує з Україною та Румунією. Хоча етнічні молдавани становлять 75% населення, існують інші важливі меншини, зокрема українці, гагаузи, росіяни, болгари і роми. Румунська мова є офіційною, але російська мова дуже поширена, особливо у містах, і використовується у ЗМІ, освіті та бізнесі.
У радянський період Москва штучно створила молдовську мову та нав’язала кириличний алфавіт, який також використовується для російської, аби написати те, що, насправді, є румунською мовою. У 1994 році незалежна Молдова повернулася до латинського алфавіту, який використовується в Румунії. Але Москва ніколи не відмовлялася від своїх амбіцій контролювати Молдову: вона підтримує владу самопроголошеної республіки Придністров'я на сході країни. Після смертоносної війни 1991–1992 рр. ця територія проголосила свою незалежність від Молдови і донині зберігає урядовий, військовий та економічний контроль над 12% території Молдови. Придністров'я не визнається міжнародним співтовариством як незалежна держава.
Global Voices запитав молдавського прозаїка та журналіста Юліана Чокана, як він сприймає поточну ситуацію у Молдові, враховуючи війну Росії в Україні, а також московську риторику про «русский мир».
Молдавські демонстранти перед посольством Росії в Кишиневі. Фото Філіпа Нубеля, використано з дозволу.
У 2015 році я опублікував роман-антиутопію, в якому уявляю, як Росія і Придністров'я окупують Молдову; твір називається «Iar dimineața vor veni rușii», що означає «Вранці прибудуть росіяни». Я написав це ще до 2014 року, коли Росія окупувала Крим. Це, звичайно, вигадка, але багато людей у Молдові мають внутрішній страх, тому що російські вторгнення були в минулому: у 1940 році та у 1812 році. Я розмовляю з багатьма російськомовними тут і з росіянами, які приїжджають до Молдова. У мене таке враження, що багато з них вважають цю землю «своєю (російською) територією». Тож я думаю, якщо Росія завоює Одесу [в Україні], вона також претендуватиме на Молдову. Бессарабія [альтернативна історична назва більшості частин сучасної Молдови] була провінцією царської Росії понад 100 років.
У своєму нещодавньому інтерв’ю французькій щоденній газеті Le Monde я пояснив, що у Молдові є передумови для вторгнення, воно завжди висить у повітрі, незалежно від того, хто керує Молдовою. Як письменник я ніколи не почувався тут дуже затишно: це зона між Дністром і Прутом, тимчасових домовленостей, де нічого не створено надовго. Я завжди почувався так: сьогодні це Молдова, завтра вона може бути частиною Росії чи Румунії. Це усвідомлення впливає на наш менталітет: те, що ми починаємо, може не вижити, воно може бути знищено будь-якої миті.
Чокан, як і всі письменники, моделює мову, щоб вона найкраще відповідала його стилю. Іноді він використовує російські фрази чи слова у своїй прозі, тому Global Voices запитав про його погляди на фактичну двомовну ситуацію у Молдові та його ставлення до російської мови:
Тут у повсякденному житті люди дуже толерантні; після цієї війни [друге вторгнення Росії в Україну, яке почалося 24 лютого 2022 року] нічого не змінилося. Проблемним є те, що росіяни повинні прийти сюди і окупувати цю землю. Те, що мій сусід може розмовляти російською, не є проблемою, хіба що ця конкретна людина хоче, аби Путін прийшов сюди і керував. Тому головне питання полягає в тому, чи пов’язані місцеві русофоби з наративами Путіна чи ні. Зрозуміло: у Молдові ми розмовляємо російською мовою, але не хочемо мати нічого спільного з так званим «русским миром».
Лігвістично, культурно та буквально, Молдова відновила тісні зв’язки з Румунією з 1991 року, як пояснює Чокан, але тінь Росії залишається:
Оскільки я пишу румунською мовою, я вважаю себе румунським письменником. Де я живу, це справді неважливо, тому я позиціоную себе як румунського письменника з пострадянським походженням. Ми були під російською та радянською владою, тому наш соціальний досвід відрізняється від того, через що пройшли румуни: ми, справді, близькі, але різні. У той же час Румунія вважає нас румунськими письменниками і запрошує брати участь у заходах, проектах та видавничих грантах, і ми можемо приєднатися до Спілки румунських письменників.
Але незважаючи на це, коли я перебуваю за кордоном, мені постійно доводиться стикатися з незрозумілими ситуаціями щодо того, звідки я, і мушу пояснювати, де знаходиться Молдова, хоча після цієї війни люди, здається, стали більш поінформованими. Я також помічав, що донедавна будь-якого російського письменника загалом добре оцінювали за кордоном просто за те, що він росіянин, незалежно від того, наскільки добре він пише. Я пережив це у Франції, де люди вважають будь-якого російського письменника другим Достоєвським чи Набоковим. Але люди на Заході ніколи не зможуть зрозуміти, що відбувалося і відбувається на пострадянському просторі, якщо вони читатимуть лише тексти російських авторів.
Global Voices запитав його, як він ставиться до суперечливого терміну європейської літератури:
Я вірю у концепцію європейської літератури і можу до неї приєднатися: Перша та Друга світові війни є центральною темою, що визначає європейську літературу, яку ми всі поділяємо. Але ми також дуже різноманітні, навіть у межах однієї мовної традиції. Мій власний шлях, оскільки я жив у Радянському Союзі, почався з радянських авторів, бо іншого вибору у нас не було, а також з російських класиків, таких як Гоголь, Чехов, Булгаков. Швидше за все, Достоєвський надихнув Фрейда на дослідження підсвідомості та публікацію своїх досліджень про психоаналіз. Зрозуміло, як письменник я не можу негативно дивитися на мову: мова — це інструмент, і я не можу звинувачувати її ні в чому, що робить Путін. Тому для мене те, що я володію російською мовою, є плюсом.
Після 1991 року, я читав у перекладі багатьох інших авторів, переважно із Західної Європи, і тоді зрозумів, що найкраще читати так звані «менші літератури», які ближчі до нашого досвіду: Кадаре з Албанії, Грабала із тодішньої Чехословаччини, інших письменників з Угорщини, Болгарії, Сербії. Вони були частиною великих імперій або пройшли через радянське вторгнення, тому часто існує безпосередній зв’язок між їхніми літературними героями та Історією з великої Н у їхніх книгах.
Про свої найближчі плани Чокан робить висновок:
Війна змусила мене подумати про те, що може трапитись, якщо вона дійде до Молдови: я залишатимуся чи поїду? — те, про що я зараз думаю кожен день. Я таки написав роман про російські танки на вулицях Кишинева. Це величезна трагедія, щоранку я читаю українські, потім російські новинні сайти, порівнюю прірву між ними. Зараз я думаю про роман, який розповідатиме про війну — я не можу писати як українець, який пройшов Маріуполь, але я можу писати про те, що війна дуже близька, і як вона формує наше повсякденне життя.
