Через 38 років після Чорнобильської катастрофи територія Білорусі залишається забрудненою на 12%
Білорусь не повідомляє іншим країнам нічого, що стосується Чорнобилю
Символічне колесо огляду, що є частиною парку розваг, відкриття якого планували 1 травня 1986 року. Фото від Кейт Адамса з Вікісховища. Суспільне надбання.
26 червня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталась катастрофічна аварія. Планова зупинка реактора, що тривала 20 секунд, здавалася звичайною перевіркою електрообладнання. Однак, кількома секундами пізніше в результаті хімічного вибуху в атмосферу вивільнилось близько 520 типів небезпечних радіонуклідів. Тридцять вісім років по тому влада Білорусі зазначає, що територія залишається забрудненою на 12%.
Чорнобильська атомна електростанція була розташована поблизу міста Прип'ять, що на півночі України, яка тоді входила до складу Української РСР, недалеко від кордону з Білоруською РСР. З часів аварії місто порожнє, а навколо станції створена зона відчуження радіусом 30 км. Із цієї зони було евакуйовано понад 100 000 людей.
Центральна площа Прип'яті. Зображення XEvansGambitx з Вікісховища. CC BY-SA 4.0.
На північ від української частини зони відчуження знаходиться Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник, який належить до території Республіки Білорусь. На цій території розташовано 96 покинутих населених пунктів, в яких до аварії та евакуації в 1986 році проживало понад 22 000 мешканців.
Контрольно-пропускний пункт «Брагін» на в'їзді до Поліського державного радіаційно-екологічного заповідника. Зображення від Showmeheaven з Вікісховища. CC BY 3.0 DEED.
Як повідомляють державні ЗМІ Білорусі, наприкінці квітня 2024 року перший заступник начальника Держатомнагляду Білорусі Леонід Дєдуля заявив на пресконференції:
В результаті вибухів і пожеж в атмосферу було викинуто близько 200 видів радіонуклідів з періодом напіврозпаду від декількох годин до сотень тисяч років, причому основний удар прийняла на себе Білорусь. Наприклад, якщо розглядати радіонуклід цезій-137, то 35 відсотків від загальної кількості, що випала, приземлилося в нашій країні. На цей радіонуклід припадає близько 90 відсотків дозового навантаження на населення. За післяаварійний період площа забрудненої цезієм-137 території Білорусі зменшилася майже вдвічі і зараз становить близько 25,5 тисяч квадратних кілометрів, або 12 відсотків від загальної площі країни.
Сьогодні понад 2 000 населених пунктів розташовані в зонах радіоактивного забруднення, в яких проживає близько 930 000 осіб (185 000 з яких – діти).
Хоча державні ЗМІ повідомляють про успіх білоруської чорнобильської програми, що фінансується державою і спрямована на подолання економічних, соціальних та екологічних наслідків катастрофи, за межами країни до неї ставляться скептично.
Олександр Лукашенко, який є лідером Білорусі вже 30 років, сказав, що програма спрацювала настільки добре, що «дала копняка Чорнобилю».
Однак білоруський історик Олександр Фрідман вважає, що режим Лукашенка за допомогою пропаганди маніпулює громадською пам'яттю і думкою навколо трагедії. За його словами, економічні цілі та можливість використовувати для їх досягнення забруднені території були рушійною силою чорнобильської програми Лукашенка. У своїй критичній статті для DW він говорить, що людьми нехтували, а дослідження, які показували серйозні наслідки використання землі навіть після того, як минули роки, були придушені.
Одним з дослідників був Юрій Бандажевський, колишній директор Медичного інституту в Гомелі, вчений, який працював над наслідками Чорнобильської катастрофи. Він був засуджений до восьми років ув'язнення в Білорусі в 2001 році. На думку багатьох правозахисних груп, доктор Бандажевський був в'язнем совісті. Його заарештували невдовзі після того, як він опублікував доповіді, що критикували офіційні дослідження, які проводились у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
У 2005 році він вийшов на волю умовно-достроково і зараз працює в Україні. Про це Бандажевський розповів в одному з інтерв'ю DW через 30 років після катастрофи:
Я вважаю, що навіть через три десятиліття після Чорнобильської катастрофи ситуація не змінилася настільки, щоб забезпечити безпечне проживання та сільськогосподарську діяльність на цих територіях. Так, рівень радіації цезію-137 і стронцію-90, які мають період напіврозпаду близько 30 років, дійсно знизився. Однак продуктом напіврозпаду цезію є барій, який майже не виводиться з клітин.
Радіонукліди мігрували в ґрунт, потрапляючи біологічними ланцюгами в рослини, тварин і людей, вражаючи клітини життєво важливих органів. Цей факт ігнорується тими [чиновниками], які говорять про безпечне проживання на територіях, що постраждали від аварії на АЕС.
Вивчати зміни, що відбуваються в організмі людини під впливом радіоактивних елементів, ми почали на п'ятий рік після вибуху. Тоді ми зафіксували серйозні патології внутрішніх органів – мозку, серця, ендокринної системи – які можна було оцінити як результат прямого радіотоксичного впливу. Але [білоруські] чиновники не хотіли пов'язувати причину і наслідок. Тим часом у Вєткінському районі Білорусі багато дітей, за якими ми спостерігали в 1993-1995 роках, померли.
Ми повинні враховувати, що постраждалими можуть бути і ті, хто живе далеко від Чорнобильської зони, але споживає продукти звідти. У Білорусі після аварії на ЧАЕС деякі «розумники» придумали змішувати «чисті» продукти з «брудними». У Гомельській області забруднені землі спочатку таємно, а потім і відкрито використовувалися для виробництва сільськогосподарської продукції, зерном з якої годували худобу. Продукція з регіону продовжує розповсюджуватися по всій республіці. Зараз ситуація дійшла до того, що ці території перекваліфікували в «чисті», економлячи на соціальних виплатах.
У жовтні 2023 року, як повідомляли ЗМІ, громадська організація «Діти Чорнобиля», яка допомогла тисячам дітей із забруднених територій відвідати європейські країни для отримання медичної та психологічної підтримки, була закрита білоруським судом в рамках тривалого тиску на білоруське громадянське суспільство. Крім того, вже понад два роки, відколи почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну (за підтримки Лукашенка), Білорусь не повідомляє іншим країнам про жодні дослідження чи інші питання, пов'язані з Чорнобилем, за винятком рідкісних зустрічей МАГАТЕ, про що зазначають білоруські державні ЗМІ. Таким чином, неможливо провести незалежну оцінку того, що відбувається в забруднених районах Білорусі. Можна з упевненістю припустити, що до тих пір, поки режим Лукашенка не зазнає поразки, громадськість в країні і за її межами не дізнається про реальну ціну Чорнобильської катастрофи 1986 року для Білорусі.
About Author
