інтерв’ю з білоруським письменником та перекладачем Максом Щуром

Макс Щур очолив маніфестацію проти Лукашенка 15 серпня у Клементіумі в Празі. Фото (С): Філіп Нубель, використовується з дозволу.

Білоруси є однією з найменш чисельних національних меншин у Чехії, але вони відіграли важливу роль у відстоюванні внутрішніх змін на своїй батьківщині. Коли у Мінську спалахнули акції протесту проти фальсифікацій на президентських виборах, викликаних спробою Олександра Лукашенка залишитись при владі шостий термін поспіль, білоруська меншина у Чехії організувала демонстрації солідарності, лобіюючи свої інтереси серед чеських політиків та підвищуючи обізнаність у місцевих засобах масової інформації.

Загальна чисельність населення Білорусі становить майже 10 мільйонів людей [укр] і ще 2-3 мільйони білорусів проживають за межами своєї рідної країни. Впродовж усього історичного виру подій, білоруси, передусім покидали свою країну з релігійних та економічних міркувань. Чехів та білорусів не можна назвати чужими: у ХVІ сторіччі у Празі жив і працював вчений та першодрукар Франциск Скорина [укр], де заклав основи літературної білоруської мови. Пізніше білоруські письменники та художники переїхали у Чехословаччину після російської революції 1917 року. Сьогодні нові покоління білорусів переїхали в Чехію здобувати освіту та в пошуках кращого життя. У липні 2013 року чеський уряд додав білорусів до офіційного переліку з 14 етнічних меншин [чех], яким гарантується політичне представництво та особливі освітні, культурні й інформаційні права.

Макс Щур – один з таких білорусів. Поет, прозаїк, перекладач, літературний та екологічний активіст, який прожив у Чехії понад 20 років. Зараз він пише білоруською та чеською мовами, а в 2016 році отримав престижну білоруську літературну премію імені Єжи Гедройца [укр] за найкращий білоруський роман року. Він також є редактором-засновником білоруського літературного інтернет-журналу «Літраж» [біл].

Щур був найбільш активним в організації білоруської спільноти у Празі після президентських виборів 9 серпня. Він координував декілька маніфестацій у чеській столиці, наприклад, акцію 15 серпня, яка розпочалась в історичному центрі міста, поруч з меморіальною дошкою Франциску Скорині на стінах Клементіума – колишнього єзуїтського коледжу, де знаходиться слов’янська бібліотека. Філіп Нубель взяв інтерв’ю у Макса Щура, щоб дізнатись більше про активність білоруської діаспори та її надії на зміни. Інтерв’ю було відредаговане задля лаконічності.

Учасники маніфестації проти Лукашенка 15 серпня у Празі. Фото (С): Філіп Нубель, використовується з дозволу.

Філіп Нубель (ФН): Як би ви змалювали сучасні події у Білорусі? Це не вперше, коли відбуваються мітинги проти Лукашенка, але що змінилось саме зараз?

Макс Щур (МЩ): Тепер це народне повстання. Протести мирні, але настільки консолідовані, що ви може використовувати революційний термін «levée en masse», іншими словами, загальна мобілізація.

ФН: Страх та надія – два слова, з якими найчастіше ототожнюють білоруське суспільство. Як ви поясните цей спонтанний спротив після багатьох років політичної апатії? Ви б сказали, що суспільство розділене стосовно Лукашенка чи домінує один табір?

МЩ: Я гадаю, що білоруський народ, навіть не підозрюючи, діє, як кажуть китайці, за принципом бездіяння «у вей» (無為) [укр]. Згідно філософії даосизму, будь-яка дія повинна відповідати духу часу. Коли змінюється дух часу, усі це знають. Аналогічно, будь-хто знає, що літо зрештою переходить в осінь: люди просто відчувають це, вони знають, що прийшов час збирати урожай. Було б помилкою намагатись зробити щось задовго до того, як прийде вдалий для цього час. Так було й в мене близько 20 років тому, коли я був молодим і хотів, щоб в усіх усе було по-іншому, хоча, насправді, дбав, здебільшого, лише про себе. Врешті-решт мені довелось виїхати з Білорусі. Тепер також усі бажають, щоб все було по-іншому, і це має велике значення. Білоруське суспільство не є розділеним, тому що йдеться не про політику, а про права людини й гуманну поведінку.

ФН: Ви пишете білоруською та чеською мовами, є видавцем та перекладачем, а також білоруським літературним діячем. Якою є соціальна роль білоруських письменників сьогодні?

МЩ: Є так багато різних персонажів… Письменники загалом намагаються бути «інтелектуалами», тому що вони надто довіряють своєму інтелекту. Іноді це вводить їх в оману і змушує обирати неправильні відповіді на прості запитання. І це, передусім, призводить до розбіжностей. У всіх різні смаки й уподобання, усі ми хочемо бути «цікавими». Але зараз усі білоруські інтелектуали єдині з білоруським народом. Це може пролунати як порожній звук з комуністичних часів, але це правда. Тільки ідеологічні фундаменталісти, я маю на увазі націоналістів, тримаються осторонь того, що відбувається, тому що не можуть визнати своїх помилок щодо власного народу за час правління режиму Лукашенка. Усі решта, ліберали, анархісти, авангардисти чи традиціоналісти, залишаються єдиними.

Роль письменників у прийдешній час зводиться до ролі миротворців та посередників; ті, хто може розуміти й примиряти різні шари суспільства: робітників та підприємців, білоруськомовних та російськомовних і так далі. Я побоююсь, що не усі з них зможуть виконати цю роль. Я очікую, що їх егоїстичні амбіції будуть вищими над загальними потребами людей, оскільки такою є природа «письменника» на Заході. Тому у майбутньому буде ще багато розбіжностей та дискусій.

ФН: Багато білорусів, таких як ви, живуть за кордоном з політичних або економічних міркувань. Чи може діаспора зіграти свою роль? А що ви думаєте про громадську думку в Чехії? Чи бачите ви з їх сторони підтримку, хоча президент Чехії мовчки спостерігає за насиллям проти мітингувальників у Білорусі? Особливо, враховуючи, що в Мінську ОМОН застосував зброю чеського виробництва?

МЩ: Діаспора робить усе можливе для допомоги народу Білорусі. Декому з нас, зокрема й мені, дуже соромно, що ми не можемо бути там зараз особисто. Це робить нас ще більш відданими у спробах допомогти з-за кордону, звертаючись до міжнародної спільноти. Лукашенко заявив, що білоруси за кордоном, контролюються «лялькарями». Але, насправді, усе навпаки: за останні тижні й місяці усі ми, емігранти, повністю змінили своє життя у відповідь на події у Білорусі. Білоруси у Білорусі є господарями ситуації, а ми, діаспора – їх маріонетки. І я щасливий бути такою маріонеткою. Я чекав цього цілих 20 років і робив усе можливе, зокрема й за допомогою своєї літературної роботи. Таким чином, зараз я дуже щаслива маріонетка.

Так, шкода, що деякі люди за кордоном не розуміють ситуації і навіть підтримують пана Лукашенка. Для мене цей пан – «вбивця», а не «пан». Але що ми можемо з цим зробити? Сьогодні у світі обмаль важливих гравців, і я радий, що Європейський Союз є одним з них. Можливо, це не найсильніший гравець, але йому вистачає сил, щоб його голос був почутим. Немає часу звертати увагу на голоси таких «корисних ідіотів», як ксенофоби, фанати президента Росії Володимира Путіна, прихильники теорій змов і так далі. Їх час був у період правління Лукашенка, і йому прийде кінець раніше, аніж вони думають.

Дізнавайтесь більше про сум’яття в Білорусі ось тут.