Україна запустила виробництво дефіцитних 152-міліметрових снарядів. Чому тільки зараз?
У листопаді міністр оборони Олексій Рєзніков заявив, що “Укроборонпром” налагодив виробництво дефіцитних боєприпасів радянських калібрів 152 та 122 мм.
Ця новина стала несподіванкою, адже українські підприємства воєнно-промислового комплексу щодня перебувають під загрозою ракетних обстрілів.
Нові боєприпаси українці побачили здебільшого завдяки флешмобу “Передай привіт окупанту”, під час якого українські зірки залишали автограф на цих снарядах.
Однак окрім ейфорії проєкт “Укроборонпрому” викликав низку питань щодо якості снарядів та налагодження їх виробництва задовго до великої війни.
Чому Україні потрібні 152-міліметрові боєприпаси
Калібр снаряда – це його діаметр у найширшій частині корпусу. На озброєнні 30 країн НАТО перебуває далекобійна артилерія, яка стріляє 155-міліметровими снарядами, тоді як радянська – 152-міліметровими.
Різниця 3 мм – це комплекс технічних проблем несумісності двох стандартів: починаючи із зарядної комори і закінчуючи внутрішнім діаметром ствола гармати.
Боєприпаси калібру НАТО Україні постачають партнери, а радянські снаряди доводиться шукати на складах країн колишнього Варшавського договору або держав, які колись отримали їх від СРСР. Ці запаси невпинно вичерпуються.
Проблема в тому, що Україна має на озброєнні значно більше радянських артилерійських систем, ніж західних.
За словами менеджера проєктів концерну “Укроборонпром” Олега Болдирєва, артилерія західних зразків поки що не становить навіть половини від усього парку Збройних сил України.
У квітні міністр оборони Олексій Рєзніков заявив, що українська армія офіційно переходить на натівський стандарт зброї калібру 155 мм. Однак радянські системи досі відіграють важливу роль на полі бою.
Довідка. Снаряди калібру 152 мм використовуються на самохідних гаубицях “Акація”, “Мста-С”, “Гіацинт-С”, буксированих гаубицях “Гіацинт-Б”, “Мста-Б”, “Д-20”. Усі вони працюють на полі бою.
У недавньому звіті британського інституту оборонних досліджень RUSI зазначається, що з 2014 року Україна поновлювала свій артилерійський потенціал на базі радянських артсистем.
За п’ять років кількість артилерійських дивізіонів зросла вдвічі, а от про боєприпаси для них не подбали.
“У 1991 році в Україні зберігалися запаси Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів – другого стратегічного ешелону СРСР.
Згодом сюди перемістили частину радянських запасів з Німеччини, Польщі, Чехословаччини та Угорщини. Тобто запаси були величезні”, – зауважує експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Однак ці запаси суттєво скоротилися під час реформування армії та оптимізації зберігання боєприпасів.
Велику частину снарядів радянських калібрів Україна втратила внаслідок вибухів на складах. З 2003 року по 2019 рік відомо про щонайменше 14 таких випадків.
Найбільш пам’ятними були вибухи на складах у Балаклії у 2017 році, які в Міноборони назвали диверсією. У звіті тимчасової слідчої комісії Верховної Ради зазначено, що тоді знищили боєприпасів на близько 11 млрд грн.
Аналітики RUSI підрахували, що через вибухи у 2014-2018 роках Україна втратила 210 тис тонн боєприпасів, більшість з яких були радянськими снарядами калібру 152 мм та ракетами для систем залпового вогню (РСЗО).
Для розуміння: за ці ж роки війни на Донбасі ЗСУ використали 70 тис тонн боєприпасів.
На пороховій бочці. Коли й чому в Україні вибухали армійські склади
Як наслідок з 24 лютого боєприпасів для підтримки радянських артилерійських систем ЗСУ вистачило лише на шість тижнів активної війни проти Росії.
Це відіграло свою роль під час успішної оборони Київщини, але потім почався снарядний голод за окремими калібрами.
Де брати снаряди
Українська влада шукає снаряди радянських калібрів по всьому світу, але їх залишилося небагато.
По-перше, сусідні країни з колишнього соцтабору переходять з радянської на натівську зброю калібру 155 мм. По-друге, на великих складах у Чехії та Болгарії у 2014 роках також були вибухи, схожі на диверсії.
Британська розслідувальна група Bellingcat повідомляла про можливу причетність російських спецслужб до вибухів на чеських та болгарських складах, а також про спроби отруєння власника збройної компанії EMCO – однієї з небагатьох, яка постачала Україні радянські боєприпаси ще до великої війни.
Журналісти Washington Post писали, що Росія веде проти України снарядну війну по всьому світу.
Російські спецслужби погрожують фізичною розправою потенційним продавцям радянських снарядів та в останній момент викуповують за більш високою ціною ті снаряди, про постачання яких домовляється Україна.
Артилерія залишається головним засобом ураження противника. За словами Кевлюка, 60% втрат російської армії припадає на українську артилерію. Але і російські артсистеми завдають чутливих втрат ЗСУ.
Голова Генштабу Валерій Залужний у серпні писав, що РФ щодня випускала по українських позиціях 40-60 тис снарядів.
З такою інтенсивністю стрільби Росія з часом теж може мати дефіцит снарядів радянських калібрів, однак країна-агресор має великі потужності для їх виробництва.
Російські боєприпаси, вироблені у 2022 році, уже помітили журналісти порталу “Мілітарний”. Україна довгий час такого виробництва не мала, тому досягти паритету в артилерії з ворогом – надскладне завдання.
Заступниця міністра оборони Ганна Маляр зазначала, що Україна використовує більше 152-міліметрових снарядів, ніж їх виробляють в усьому світі. Це означає, що для затяжної війни потрібне потужне серійне виробництво.
Привид Третьої світової. Як Росія та Китай змусили переозброїтись увесь світ
Міноборони в останні роки покладалося на власні складські запаси та запаси країн-партнерів, але тепер вони майже вичерпані. НАТО навіть планує розконсервувати заводи в Чехії, Словаччині та Болгарії, інвестувавши у виробництво снарядів радянських калібрів для України.
Аби бути менш залежною від постачань з-за кордону, Україна могла налагодити та масштабувати власне виробництво снарядів задовго до 2022 року. Однак усі спроби це зробити наштовхувалися на халатність та корупцію.
Де були вісім років
До 2022 року Україна навіть не мріяла отримати стільки західної зброї, тож у війні з Росією доводилось покладатись на радянські артилерійські системи. Потрібно було терміново налагоджувати виробництво 152 мм та 122 мм боєприпасів до них.
За їх виробництво тодішня влада взялась лише на четвертому році війни, у травні 2017 року, через два місяці після вибухів на складах у Балаклії. Тоді уряд Володимира Гройсмана затвердив державну програму з розвитку воєнно-промислового комплексу (ВПК), яка включала у себе освоєння серійного виробництва боєприпасів.
Навіть у радянські часи в Україні ніколи не було повного циклу серійного виробництва боєприпасів, тому освоювати технологію довелося фактично з нуля.
В “Укроборонпромі” ЕП пояснили, що рішення про запуск виробництва боєприпасів має йти від замовника – Міністерства оборони, яке спирається на запит Генштабу. Міноборони відправляє до потенційного підрядника військову прийомку (орган контролю якості при відомстві), яка має оцінити спроможність підприємства робити снаряди належної якості.
Окремо узгоджується список інших підприємств, які мають залучити до виробництва. Їх теж ретельно перевіряють. І лише після інспекції всього ланцюжка, в погодженні з іншими відомствами, оформлюється державне замовлення.
Так все мало б працювати в ідеальних умовах. Голова аналітичного центру StateWatch Гліб Канєвський пояснює, що на практиці частину замовлення для ЗСУ зрізали після узгодження програм виробництва із Мінекономіки та Мінфіном. А ті гроші, які змогли вибити на потреби ВПК, потопали в неякісному менеджменті та осідали в кишенях чиновників.
Найбільш яскравий кейс корупції – спроба налагодження серійного виробництва снарядів в “Укроборонпромі” у 2018 році.
З концерном уклали контракт, за яким постачальника обладнання для виробництва 152 мм снарядів мало б обирати підконтрольне Мінекономіки ДП “Безпека”. Один зі співрозмовників ЕП, дотичний до оборонної промисловості, називає його “розпильним підприємством”, яке неодноразово фігурувало у корупційних схемах із ВПК.
“Укроборонпром” запропонував постачальника обладнання для виробництва снарядів з Південної Кореї, який виконував аналогічні замовлення для низки країн. Підприємство відправило делегацію у Корею, де спеціалісти ознайомились із його потужностями.
Однак керівники ДП “Безпека” відкинули ці рекомендації й обрали американську компанію-прокладку Gray Fox Logistics (GFL), яка ніколи не виробляла подібного обладнання.
У підсумку американській GFL дали аванс у 8,3 млн дол, але обладнання для виробництва снарядів “Укроборонпром” так і не отримав. Де гроші – невідомо. Фірма виявилась шахрайською, а одного з її керівників засудили за іншими махінаціями у США на 12,5 років.
Після провалу із закупівлею обладнання в американських аферистів ДП “Безпека” стягнуло з “Укроборонпрому” 172 млн грн за невиконання контракту, хоча саме воно нав’язало ненадійного постачальника.
У 2019 році СБУ встановила, що нібито до викрадення державних коштів був причетний тодішній заступник міністра економіки Юрій Бровченко, якому вручили підозру в державній зраді.
У 2019 році український суд відпустив Бровченка з-під варти. Зараз колишнього чиновника іноді запрошують у ЗМІ як експерта з ВПК. Справу проти себе він називає політичним переслідуванням.
Також позбавлення волі уникнув генеральний директор ДП “Безпека” Владислав Глазунов, якому САП та НАБУ оголосили аналогічну підозру. За даними порталу “Слово і діло”, його відпустили у січні 2020 року.
За словами голови експертної організації StateWatch Гліба Канєвського, справи про розкрадання в ОПК відкривали під час перебування на посаді генпрокурора Руслана Рябошапки. Коли чиновник пішов з посади, справи почали закривати.
Час та гроші було втрачено, але у серпні 2018 року “Укроборонпром” все ж таки закупив обладнання з Південної Кореї для виробництва боєприпасів. Станки на одному з підприємств урочисто представив тодішній президент Петро Порошенко.
Керівник цього підприємства зазначив, що корейське обладнання – це “бюджетний варіант”, але воно здатне виробляти 18 тис снарядів на рік. Більше того, виробництво нібито можна було масштабувати, якби заводи отримали достатньо замовлень та нового обладнання.
Однак після створення картинки у ЗМІ виробничі потужності “Укроборонпрому” фактично відправили у простій. Натомість Міноборони замовило снаряди у приватної компанії “Рубін-2017”, яку в StateWatch пов’язують з оточенням народного депутата Сергія Пашинського. Приводом стала нижча ціна, яку запропонував “Рубін”.
Снаряди від цієї компанії виявились неякісними. Міноборони відмовилось приймати дві останні партії снарядів компанії “Рубін-2017” через невідповідність стандартам. В ухвалі Печерського суду йдеться, що ця компанія постачала снаряди з неправильною вибуховою речовиною, корпусом, маркою сталі, способом спорядження та ще низкою порушень.
Попри це “Рубіну” вдалося відсудити у Міноборони 7,7 млн грн за поставлені проблемні снаряди. Суд встановив, що відомство заявило про порушення норм вже після того, як офіційно прийняло партію, тож за браковані снаряди мають розплатитись грошима платників податків.
У 2021 році контррозвідка СБУ вела слідство щодо “київської комерційної структури”, яка поставила для Міноборони неякісні, вироблені “кустарним” способом снаряди на 50 млн грн. За даними джерел ЕП у правоохоронних органах, йдеться про компанію “Вогняна Варта”, яка разом з “Рубіном” виконувала замовлення на виробництво боєприпасів.
Зброя путіна вже не та: Росія втрачає світовий ринок озброєння
Корупція та халатність призвели до того, що серійне виробництво снарядів в Україні фактично не розвивалось. Ймовірно, кількість вироблених артилерійських снарядів до 2022 року далека навіть від того обсягу, що зараз ЗСУ вистрілюють за один день.
Страждала і якість боєприпасів, зазначив Володимир Щетінін, директор компанії Turingismus, яка створювала таблиці стрільб для українських артилеристів та випробовувала снаряди на полігонах.
За його словами, якість снарядів виробництва “Укроборонпрому” та “Рубіну” завжди була дуже далекою від аналогів, виготовлених на спеціалізованих виробничих лініях в інших країнах. Проблеми відчувались як із балістикою, так і з “вбивчою силою”.
Щетінін також зазначив, що українське законодавство дозволяє обходити високі радянські та НАТОвські стандарти якості зброї, що перетворювало будь-яке виробництво боєприпасів на профанацію.
Що за боєприпаси виробляє “Укроборонпром”?
На брифінгу 4 листопада міністр оборони Олексій Рєзніков заявив, що “Укроборонпром” запустив серійне виробництво артилерійських боєприпасів калібрів 152 мм та 122 мм. І це не всі калібри, які зараз здатен виробляти концерн.
За словами менеджера проєктів “Укроборонпрому” Олега Болдирєва, до кінця жовтня концерн виробив кілька тисяч снарядів “радянських” калібрів. Зараз відомо, що державні підприємства вийшли на серійну потужність, тобто щомісяця постачають ЗСУ більше ніж 1000 боєприпасів.
Сам факт швидкого налагодження серійного випуску снарядів в умовах війни вчергове свідчить про те, що в України така можливість була і раніше, однак нею мало користувались.
Виробництво змогли налагодити всередині України, однак через ракетні обстріли його довелося розпорошити по всій території, що робить боєприпаси дорожчими за аналоги та позначається на обсягах випуску.
Самотужки “Укроборонпром” не може забезпечити повний цикл виробництва, тому залучає до процесу спеціалізовані підприємства з України та країн-партнерів.
Аналізуючи відкриті джерела Володимир Щетінін помітив, що нові снаряди “Укроборонпрому” не схожі на ті, що виробляють на європейських спеціалізованих лініях. Україна ніколи не мала високотехнологічного обладнання для випуску снарядів за сучасними стандартами, тож виникають питання щодо якості кінцевої продукції – її безпечності та придатності для бойових дій.
На це в “Укроборонпромі” відповіли, що снаряди успішно пройшли всі випробування і жодних скарг з фронту на їхню продукцію не надходило.
Інформація про точні характеристики снаряду не є публічною через війну. Тому неможливо оцінити, наскільки доцільним є вкладання грошей у виробництво цих боєприпасів. Це має визначатись потребами ЗСУ, про які достеменно знає тільки Генштаб та Міноборони.
Діряве ембарго. Як Росія обходить санкції на імпорт зброї
Саме лише виробництво “Укроборонпрому” не зможе сильно вплинути на ситуацію на фронті, адже щодня Україна потребує в рази більше снарядів “радянських” калібрів, ніж постачає концерн. Утім, таке виробництво стане доповненням до багатьох інших програм забезпечення ЗСУ, в яких беруть участь інші країни.
Надалі концерн планує нарощувати випуск. За даними ЕП, “Укроборонпром” в доповнення до свого виробництва випускає боєприпаси спільно з країнами-партнерами, використовуючи їхні лінії. Перша партія спільно виготовлених снарядів має надійти до збройних сил вже до кінця року.
Довгий час питання виробництва боєприпасів відкладали “на потім”, тому до затяжної війни Україна змушена готуватись просто зараз усіма наявними засобами.
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.