Як можуть вижити працівники чайної промисловості в Бангладеш на щоденну зарплату менше 2 доларів США?
Вони є одними з найбільш низькооплачуваних працівників у Бангладеш
Найпопулярнішим напоєм у Бангладеш є чай. Зображуючи тяжке становище працівників чайної ферми, які отримують дуже низьку зарплату, молодий художник Туфан Чакма запитує, чи люди п’ють кров робітників. Зображення з Facebook. Використовується з дозволу.
Мінімальна денна заробітна плата збирачів чаю в Бангладеш була збільшена з 120 бангладешських таків (1,26 доларів США) до 170 бангладешських таків (1,80 доларів США) після того, як працівники чайної галузі страйкували близько трьох тижнів. Вони є одними з найбільш низькооплачуваних працівників в країні в галузі, успадкованій від британських колоніальних правителів, і залишаються однією з найбільш маргіналізованих і експлуатованих громад Бангладеш. Незважаючи на те, що вони оголосили страйк, вимагаючи щоденної заробітної плати в розмірі 300 бангладешських таків (3,16 долара США), прем'єр-міністерка Шейх Хасіна провела переговори з власниками чайних садів і встановила нову заробітну плату 27 серпня 2022 року, яка збільшилася приблизно на 25 відсотків.
Асоціація власників чайних садів стверджує, що чайні садиби надають житло, пенсійні виплати та медичні фонди, а також щотижневі субсидії на харчування та сприяють початковій освіті дітей працівників, що зробило їхню щоденну заробітну плату вищою за 400 бангладешських таків (4,2 доларів США) до підвищення. На підтримку вимог працівників плантацій виступили різні правозахисні та громадські організації країни.
Хоча профспілка працівників протестувала з вимогою підвищити денну зарплату до 300 бангладешських таків (3,16 доларів США), вони, схоже, задоволені підвищенням до 170 бангладешських таків (1,80 доларів США). Відео з їхньою радістю можна було побачити в соціальних мережах. Однак багато людей піднімають питання: як працівники чайних плантацій будуть виживати з низькою заробітною платою, оскільки інфляція витіснила прожитковий мінімум за межі їхньої досяжності?
Працівниця чайного саду Сіма Махалі відповіла на це питання для BBC Bangla:
না হয় বাগানের জমিতে থাকি, কিন্তু ঘরের মেরামতের খরচ আমাদের। কাপড় কিনতে হয়, বাচ্চাদের পড়ালেখা করাতে হয়, চাল, ডাল সবজি কিনতে হয়। এই ১২০ টাকায় কি এতো কিছু হয়?
Нам можуть сказати, що ми живемо в будинку, наданому чайною плантацією, але витрати на ремонт цього будинку – наші. Нам ще треба купувати одяг, треба купувати дітям продукти – рис, бобові, овочі треба купувати. Чи достатньо цих 120 бангладешських таків [1,26 долара США]?
Хоча чашка чаю коштує понад 120 бангладешських таків (1,26 доларів США) в елітних чайних магазинах столиці, працівники чайних настільки мало заробляють, що не можуть дозволити собі купити курку або овочі на ринку. Деякі з них навіть вживають страви з чайного листя, яка є звичайним елементом їхнього повсякденного харчування. Про це писав письменник Касафаддауза Номан:
এই অঞ্চলে চায়ের চেয়ে রোমাঞ্চকর জিনিস আর কী আছে? আমাদের প্রেম, আড্ডা, গল্প, গান, বিপ্লব, বিদ্রোহ কোনো কিছুই চা ছাড়া হয় না। বিজ্ঞাপন মারফত আমরা জানতে পারি কাপ শেষ হলেও রেশ রয়ে যায়, এক কাপ চায়ে তাজা হয়ে যাওয়া যায় নিমেষেই, এমনকি চায়ে চুমুক দিয়ে আমরা বদলে দিতে পারি পরিস্থিতি, প্রতিবাদ করতে পারি যেকোনো অন্যায়ের, পেয়ে যেতে পারি যুগান্তকারী আইডিয়া। কিন্তু বিজ্ঞাপনে চা শ্রমিকরা সারাজীবন ব্যাকগ্রাউন্ড প্রপস। দুটি পাতা একটি কুড়ি তোলার সুন্দর দৃশ্যটি আমাদের কাছে আরও সুন্দর হয়ে ওঠে দারুণ সিনেমাটোগ্রাফিতে। আর আজকাল তো নগরীর অভিজাত চায়ের দোকানে এক কাপ চা বিক্রি হয় ১২০টাকায়। সে চায়েরও হয় ফুড রিভিউ। অথচ শ্রমিকদের ১২০টাকার অসুন্দর জীবনের দৃশ্য সিনেমাটোগ্রাফিতেও আসে না, খবরেও খুব একটা পাওয়া যায় না। কারণ তারা চা পাতা ভর্তা খেয়েই কাটিয়ে দিচ্ছে বেহেশতি এই জীবন!
«Що може бути більш романтичним, ніж розмови про чай в цьому регіоні? Наша любов, розмови, історії, пісні та революції часто згадують чай. Завдяки рекламі ми можемо знати, що навіть після випитої повної чашки чаю спрага залишається. Можна миттєво освіжитися за допомогою чашки чаю. Навіть просто попиваючи чай, можна змінити будь-яку ситуацію, можна протестувати проти будь-якої несправедливості, можна отримати революційні ідеї. Але працівники чайної в цих рекламних роликах – це реальна бутафорія. Красива сцена зривання чаїнок виглядає для нас ще красивішою завдяки великому кінематографу. Сьогодні в елітній чайній крамниці потрібно заплатити щонайменше 120 бангладешських таків (1,26 долара США), і про це пишуть навіть кулінарні оглядачі. Але жодне відео не показує сцени життєвої боротьби робітників, які отримують мізерну зарплатню в 120 бангладешських таків (1,26 доларів США) на день, і жодних згадок про них в основних засобах масової інформації. Тому що вони підтримують своє життя в цьому раю, харчуючись чайною заваркою!
Наразі в країні реалізується багато мегапроектів, спрямованих на подальший економічний розвиток. Про це написала Тасмія Афрін Моу у Фейсбуці:
এত উন্নয়নকালে এই পোস্টার দেখতে হয় কেনো? ১৭০ টাকা রোজে মাসে ৩০ দিন কাজ করলেও চা শ্রমিক মাসে আয় করবেন ৫১০০ টাকা। কোনো আমিষ না, কোনো নিরামিষ না, কেবল ভাত আর রুটি হয় এই টাকায়?
Чому ми повинні бачити цей плакат [примітка редактора: на плакаті написано «ми хочемо хліба і рису в нашій їжі – ми хочемо 300 бангладешських таків в якості щоденної зарплати»] на цьому етапі розвитку країни? Працівники чайної промисловості зароблятимуть 5100 бангладешських таків [54 долари США] на місяць, враховуючи цю підвищену ставку у 170 бангладешських таків [1,80 долара США] на день. На ці гроші сім'я не може дозволити собі навіть м'ясо та овочі, рис та хліб [на місяць]!
.JPG)
Чайний сад Malinichara в Силхет. Зображення з Вікіпедії Шахнура Хабіба Мунмуна. CC BY 3.0.
Чайна промисловість у Бангладеш
Вирощування чаю в Бангладеш розпочалося за часів британського колоніального правління. У 1840 році в портовому місті Читтагонг був закладений перший чайний сад. Однак комерційне вирощування чаю розпочалося в регіоні Силхет у 1857 році. В даний час в країні налічується понад 167 чайних садів. Основна частина галузі розташована в районах Силхет, Хабігандж і Мулвібазар. На всіх плантаціях працює близько 140 000 робітників, більшість з яких займаються цією професією з покоління в покоління.
Протягом 1860-х і 1870-х років комерційний успіх чайних плантацій в регіонах Ассам і Силхет залучив інвестиції багатьох іноземних компаній. Як наслідок, чайні сади в цих регіонах почали розростатися. Разом з цим з'явився попит на додаткову робочу силу. У дослідницькій роботі 2014 року під назвою «Історія чайних садів і чайних робітників Бангладеш» Ріад Махмуд і Аліда Бінте Сакі показують, що міграція чайних робітників була схожа на работоргівлю. Перші робітники, які працювали на чайних плантаціях, не були корінними жителями Силхета. Вони приїхали сюди з різних куточків Індії – здебільшого з районів, охоплених голодом. Їх привозили до чайних плантацій під вигаданими приводами, а місцеві жителі називали їх «чорноробами». Місцеві жителі, власники чайних плантацій і чиновники ставилися до них як до рабів.
Навіть у ХХІ столітті становище чайних робітників мало змінилося. Їхні доходи та рівень життя, а також нерівність, з якою вони стикаються, знову вийшли на перший план у їхніх нещодавніх протестах.
About Author
