Зірковий час для військових заводів. Як Україна може виробляти більше зброї?
Звичайний день на передовій. Підрозділ ЗСУ готується до виходу на позиції, але перед тим військовим потрібно подолати кілька кілометрів небезпечної траси, яка постійно перебуває під обстрілами.
Військові поїхали на українській бронемашині “Козак”. Дорогою її обстріляли зі 120-мм міномету, але корпус машини витримав влучання осколків, і ніхто не постраждав. Водій натиснув на газ і всі успішно дісталися до пункту призначення.
А якби “Козака” не було?
Збройним силам не завжди вдається отримати західну техніку в потрібній кількості, тому в затяжній війні Україна змушена покладатись й на власне виробництво.
Вітчизняні підприємства вистояли в перші місяці масованих ракетних обстрілів, змогли сховати свої виробничі потужності, налагодити постачання компонентів, а деякі з них в рази збільшили кількість працівників.
Однак опитані ЕП представники галузі переконані, що потенціал українського оборонно-промислового комплексу (ОПК) розкритий не повністю. ЗСУ може отримувати значно більше вітчизняних снарядів, ракет, безпілотників та бронемашин і менше залежати від постачань з-за кордону.
Щоб промисловість запрацювала на повну потужність та рухала економіку, потрібне велике державне замовлення. І хоча бюджет на оборону за 2022 рік зріс вдев’ятеро, не всі українські виробники отримали бажані довгострокові контракти.
Замовлення часто відходять закордонним виробникам, позбавляючи вітчизняний ОПК можливості виробляти аналогічну продукцію, а умови контрактів з українськими заводами не завжди є прийнятними.
Закупівлі військової техніки досі функціонують в режимі нагальної потреби. Зараз же стало зрозуміло, що війна буде довгою, тож для забезпечення ЗСУ зброєю потрібна стратегія. Неможливо стати “новим Ізраїлем” без довгострокового плану та інвестицій в ОПК.
Кремль вже готує підґрунтя для проведення нових хвиль мобілізації, тож зброї Україні знадобиться багато. І отримати її бажано якомога швидше.
Оборонка оживає
З перших днів вторгнення ніхто не знав, чи виживуть українські військові підприємства та власне, чи існуватиме Україна на світовій мапі. Всі оборонні закупівлі держава здійснювала у швидкому режимі – скупали все, що було придатне до бою.
Українські приватні компанії продавали державі техніку призначену для експорту, розкупорювали склади, а якщо і виробляли нову зброю, то за старими контрактами або за власний рахунок. Більшу частину техніки Міноборони купувало зі складів сусідніх країн. Про довгострокові контракти для українського виробника мова взагалі не йшла.
І це було правильно, адже коли на карту поставлено існування країни, гроші мають бути спрямовані на максимально ефективне знищення ворога. Українською чи іноземною зброєю – питання другорядне.
Зараз інша ситуація. Війна затягується, склади за кордоном виснажуються, а на горизонті з’явився ризик, що західні політики можуть скоротити підтримку, не задовільнившись результатами на фронті.
Для перемоги потрібно більше покладатись на власну зброю, причому таку, яку раніше ніколи не виробляли. Наприклад, Україні потрібно налагодити масовий випуск снарядів для радянської артилерії, які зараз в дефіциті по всьому світу.
Україна запустила виробництво дефіцитних 152-міліметрових снарядів. Чому тільки зараз?
Перші серійні українські снаряди торік випустили на потужностях “Укроборонпрому”. Вони були дорожчі за іноземні аналоги, тому Міноборони купувало імпортні. Українські заводи не могли здешевити снаряди, бо не отримували замовлень від Міноборони й не мали обігових грошей на закупівлю кращого обладнання. Таке замкнене коло продовжувалось весь 2022 рік.
Лише у 2023 році сталося певне потепління між виробниками та замовниками. Гравці на ринку домовились, що Міноборони першочергово контрактуватиме саме українські снаряди, а потім – імпортні.
За даними джерел ЕП, якщо раніше вітчизняні заводи з виробництва снарядів отримували здебільшого безперспективні місячні контракти, то зараз вже вони завантажені замовленнями до кінця року. Випуск снарядів зріс у рази та йде на десятки тисяч одиниць щомісяця.
Подібне потепління сталося й щодо галузі безпілотників. Навесні відбулась низка дерегуляцій у галузі БПЛА. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що у 2023 році держава зробить замовлення дронів 40 млрд грн.
Опитані ЕП виробники дронів підтверджують, що стимулів для їхнього розвитку дійсно стало суттєво більше у порівнянні з минулим роком.
Проблеми залишаються
Українські компанії здатні виробляти не тільки снаряди та безпілотники, але й ракети, бронетехніку, артилерію, РЕБ, зв’язок, гвинтівки, патрони тощо. Проблема в тому, що залучення держави до інвестування у військову промисловість просувається доволі повільно.
Один з держслужбовців, дотичних до галузі ОПК, розповів ЕП, що більшість позитивних змін фактично відбуваються під тиском виробників. Компаніям, у яких під час війни простоюють потужності, доводиться звертатись до депутатів, міністерств або інших владних структур з проханням вибити замовлення вітчизняним заводам.
За його словами, Міноборони досі купує значно більше іноземної зброї, ніж української. З одного боку це має сенс, адже військові отримують якісну та перевірену техніку. З іншого – потрібен баланс між імпортними та локальними виробниками, щоб дати можливість налагодити випуск аналогічних зразків в Україні.
Локалізація виробництва не тільки робить Україну більш незалежною в питанні озброєння, але й стимулює економіку. Вітчизняні компанії та їхні підрядники сплачують податки, тож частина державних коштів повертається до бюджету, з якого й фінансується оборона. Це дозволяє купувати більше зброї, покращувати її та продовжувати боротьбу.
“Зараз для нас головна проблема – відсутність довготермінових контрактів з Міноборони зі зрозумілим механізмом фінансування. Саме це впливає на можливості сталого розвитку. Ми не можемо один місяць виробляти якійсь великі обсяги продукції, а два місяці простоювати”, – пояснив ЕП один з виробників бронетехніки.
Яка українська зброя буде підкорювати світові ринки після війни
Коли компанії отримують довгострокові контракти, вони можуть оптимізувати виробництво, зробити гуртові замовлення запчастин та впевнено планувати розширення.
“Якби ми робили замовлення наперед, то західні виробники точно сказали б нам терміни постачання компонентів, і ми змогли б краще оптимізувати нашу роботу. Зараз же нам доводиться випрошувати вільні місця у їхніх виробничих календарях з нестабільними термінами постачань”, – каже інший виробник.
Перед 24 лютого 2022 року українські заводи мали додаткове джерело заробітку у вигляді експортних контрактів. Іноземні замовники платили за українську зброю більше, ніж держава, і цим підтримували виробників на плаву. Однак з минулого року вони не продають зброю за кордон, тож тепер їхній бізнес повністю залежить від контрактів із державою.
Умови цих контрактів не кращі. Поточні однорічні контракти недосконалі: вони збільшують цикл виробництва, а отже зменшують кількість виробленої техніки. Ось як пояснює ЕП проблему один з виробників дронів:
“У січні кожного року Міноборони розподіляє бюджет. Припустимо, армії потрібно купити дрони і воно робить замовлення на 100 штук, яке ми маємо виконати до кінця року. Починається переговорний процес, виділення грошей, закупівля запчастин тощо. Фактично завод стає до роботи навесні.
Через втрачений час на початку року компанія може недовиконати замовлення, тому в грудні Міноборони повертає в державний бюджет частину коштів, що була зарезервована під цей контракт.
Далі все починається спочатку – очікування розподілу бюджету, переговорний процес та отримання передплати. В цей проміжок часу завод фактично призупиняє роботу над замовленням. Якби ми мали контракт одразу на три роки, то цієї проблеми не було б. Ми б просто працювали безперебійно та не спотикались об всю цю бюрократію”.
Щоб подолати ці бюрократичні труднощі, компаніям потрібні перехідні контракти. Тобто такі, на які б не впливав щорічний перерозподіл державного бюджету.
Згаданий виробник звернувся з таким проханням до Міноборони, але отримав відмову, бо законодавством такі контракти нібито не передбачені. Через деякий час їм сказали, що юридична можливість отримувати 24-місячні контракти все ж таки є. Однак на практиці їх укладають дуже мало.
Кожен з нас – збройовий барон. Як українські волонтери скуповують бронетехніку по всій Британії
Дрони для фронту закупає не лише Міноборони. З весни, за експериментальною постановою уряду, цим також займається Держспецзв’язку. За словами виробника, ця служба теж не має можливості укладати довгострокові контракти.
До вторгнення Україна мала інструмент для довгострокового замовлення. Мова про трирічні плани закупівель, які давали можливість завантажити виробників на кілька років вперед. Але з 2022 року трирічні плани скасували, а всі закупівлі відбуваються “вручну”, без чітко визначеної стратегії.
На початку війни це мало сенс, адже потреби ЗСУ швидко змінювались, а військові підприємства потерпали від ракетних обстрілів. Але зараз є потреба у довгострокових рішеннях. Можливо, Міноборони та іншим державним замовникам варто замислитись про повернення кількарічних закупівель в тому чи іншому вигляді та зрештою перейти від ситуативного до стратегічного планування закупівлі вітчизняної зброї.
Перехід до довгострокової співпраці не буде простим. З джерел ЕП стало відомо, що навіть зараз виробники та замовники іноді не можуть домовитись щодо обсягу передплати. Міноборони бажає економно витрачати державні гроші, а виробник – отримувати більші аванси. Під час укладання кількарічних контрактів з обох сторін знадобиться більша гнучкість у питанні фінансування.
Зі свого боку українські оборонні компанії мають зробити все, щоб зарекомендувати себе як надійного партнера для держави. А значить – витримувати графіки постачань, покращувати свій продукт, пропонувати рішення на роки вперед та бути конструктивним у перемовинах.
Показовою в цьому сенсі стала суперечка між Міноборони та уже колишнім менеджером АТ “Українська оборонна промисловість” (УОП) щодо виробництва дронів.
Екскерівник проєктів УОП Олег Болдирєв написав, що підприємства довгий час не виробляли серійних дронів через відсутність замовлення з боку держави. В Міноборони ж відповіли, що підприємства УОП просто не надавали їм пропозицій. Подібні непорозуміння між замовниками та виробниками точно не збільшать парк українських дронів.
Зараз Міноборони позиціонує себе як захисника українського ОПК. Міністр Олексій Рєзніков називає себе “українопротекціоністом” у питанні закупівель зброї. Але цей “протекціонізм” поки що не закріплений на рівні конкретних норм або усталених практик закупівлі.
Подарунок для Путіна. Як під час війни держава заважає виробляти безпілотники
Спроби зобов’язати державу пріоритетно купувати українську зброю на рівні закону були, але поки що безуспішні. Відповідні ініціативи з боку виробників навіть не доходили до парламенту. Їх обговорення тягнеться вже довгі місяці.
Український військово-промисловий комплекс в майбутньому може виробляти більше зброї та після війни стати потужними експортером. Але для цього оборонна галузь має стати дійсно стратегічною для влади – отримувати преференції, інвестиції та увагу до наболілих проблем. І питання сталого державного замовлення тут є одним з ключових.
About Author
Олесандр Величко відомий як опозиційний громадський діяч, зірка сучасної журналістики і борець за народні права. Він автор документальних фільмів про популярних діячів культури, спорту, політики та історичні події 20 століття. За самовіддану роботу в сфері телемовлення та журналістики Олесандр Величко у 2010 році отримав премію імені Влада Лістьєва, з яким у 90-х роках встиг попрацювати.